скачать книгу бесплатно
560 Я обiмлiв: пригадавсь менi образ коханого батька,
Щойно я бачив, як цар, з ним ровесник, вiд рани тяжкоi
Ронить життя, нагадалась Креуза залишена й дiм мiй,
Знищений, може, i доля Іула малого згадалась.
Ще оглядаюсь, дивлюся, якi ще е сили навколо:
565 Втомленi всi вже мене залишили, й однi повалились
Прямо на землю, а в розпачi iншi в вогонь поскакали.
Сам я один залишився. Дивлюсь – на порозi у Вести,
В закутку тихо сховавшись, сидить Тiндареева донька.[45 - Тiндареева донька – Єлена, дружина Менелая.]
Яснiсть пожежi менi освiтила ii, як блукав я
570 Й поглядом кидав усюди. Вона, боячися ворожих
Тевкрiв, лихих за загибель Пергама, i кари данайцiв,
І чоловiка, що зрадила, гнiву чекаючи, в страху,
Спiльна Ерiнiя i для вiтчизни своеi, й для Троi,
Бiля жертовника, там непомiтно сховавшись, сидiла.
575 Серцем скипiв я, i лють огорнула мене – за вiтчизни
Згубу помститись, за злочин скарати. «Вона, очевидно,
Буде жива i Спарту побачить, i рiднi Мiкени;
Їхати буде в здобутiм трiумфi царицею; знову
Буде дружиною, дiм, i батькiв, i дiтей ще побачить,
580 З почтом троянських жiнок i служебниць фрiгiйських Ітиме?
Згинув Прiам вiд меча? Чи Троя згорiла в пожежi?
Скiльки разiв у кровi узбережжя троянське купалось?
Нi, так не буде! Бо хоч за таке, як помститись на жiнцi,
Шани немае, й така перемога безславною буде, —
585 Певно, прославлять за те хоч, що погань я все-таки знищив,
Визначив, врештi, заслужену кару. Вiдчую у серцi
Розкiш, як полум'ям гнiвним вiдомсти наповниться й попiл
Рiдних вдоволено помстою буде». Це в серцi кипiло,
З цим, мов шалений, я гнався. Аж рiдна матуся з'явилась
590 Перед очима моiми у чистому свiтлi ясному
Й сяяла так, як ii я нiколи не бачив, як звикла
Тiльки богам у божистiй з'являтись подобi, й за руку
Взявши мене, рожевими так запитала устами:
«Сину мiй любий, яка то скорбота у серцi твоему
595 Гнiв невгамовний розпалюе цей i чому так шалiеш?
Чом не турбуешся нами? Чому не заглянеш ранiше,
Де залишаеш старого ти батька Анхiса? Живi ще
Жiнка Креуза й Асканiй, синок? Їх же всiх оточили
Грекiв загони. Якби не опiка моя, все згорiло б,
600 Змiв би все меч ворогiв. Не лаконка ота, Тiндарея
Донька, ненависна всiм, нi Парiс, що його винуватять, —
Божа, так, божа неласка зломила цю силу i Трою
Знищила майже дотла. Дивись, я всю мряку усуну,
Що твоi смертнi затьмарила очi й немовби iх мокрим
605 Оповила покривалом. Ти зовсiм не бiйся наказiв
Матерi, не вiдмовляйся зробить, що доручить. Де бачиш
Мури зруйнованi, де вiдiрвався вiд каменя камiнь,
Бачиш, що хвилями пил он клубочиться з димом, – руйнуе
Мури Нептун i тризубцем своiм велетенським незрушнi
610 Валить опори, i так цiле мiсто з основ вивертае.
Бо найжорстокiша в гнiвi Юнона найперша ворота
Скайськi в руки взяла i тримае, i в лютi страшеннiй,
Оперезавшись мечем, вже союзнi фаланги вiд суден
Кличе до себе.
615 Глянь, вже Паллада-Трiтонiя, сiвши на замку високiм,
Хмарами сяе ясними, Горгоною грiзна. Сам батько
В серце данайцям одваги вливае, додавши звитяжних
Сил iм, i збройно iти на дарданцiв богiв закликае.
Сину, готуйся до втечi i край поклади цим турботам.
620 Я при тобi буду завжди й на рiднi поставлю пороги».
Тiльки сказала i в темрявi ночi густiй заховалась,
Як показалися постатi грiзнi й ворожi до Троi Божi особи величнi.
Ясно тодi я побачив, що весь Ілiон у пожежi
625 Тоне i що до пiдвалин руйнуеться Троя нептунська,[46 - Троя нептунська – за переказом, Нептун i Аполлон допомогли Лаомедонтовi збудувати мури Троi.] —
Мов на верхiв'ях гiрських, коли ясень старезний пiдрiжуть
Пилами й часто вдаряють сокирами в нього селяни,
Хочуть звалити його, а вiн iще довго грозить iм,
Листям тремтить i вершком потрясае; аж ранами звiльна
630 Зможений, врештi, востанне застогне й злетить, вiдiрвавшись,
З гiр у долину. І от я спускаюся долi, й пiд божим
Проводом, через вогонь i ряди ворогiв я проходжу,
Стрiли дають менi мiсце, вогонь уступае з дороги.
Вже як добився я, врештi, додому, до рiдних порогiв,
635 До стародавнього дому, то батько, якого хотiв я
Винести в гори високi найперше, й шукав його, зразу ж
Далi вiдмовився жити, як буде зруйнована Троя,
Бути iзгоем. «А ви, – так промовив, – у кого ще в жилах
Кров молодецька кипить, i не знищенi сили ще вашi,
640 Ви утiкайте.
Жив би я довше, коли б того в небi богове схотiли
Й дiм цей менi зберегли б. Уже досить, i бiльш, нiж доволi,
Бачили в'явi загибель одну i захоплення мiста
Пережили. Подивiться, ось так покладiть мое тiло
645 І попрощайтесь: я смерть собi сам заподiю. А ворог —
Вiн змилосердиться, вiзьме лиш одiж; а без поховання
Легко стерплю я. Немилий богам, вже й ранiше непотрiб,
Вiк коротав я з хвилини, як батько богiв i цар люду
Подувом грому повiяв, вогнем мене сили позбавив».
650 Так говорив i обстоював це iз рiшучим завзяттям.
Ми ж його з слiзьми благаемо, я, й моя жiнка Креуза,
Й син мiй Асканiй, i челядь, щоб батько усiх нас з собою
Не занапащував, сам щоб не кидавсь в бiду, що грозить нам.
Не уступае, свого вiн дотримуе намiру й мiсця.
655 В бiй я, нещасний, знов кидаюсь, смертi одноi бажаю;
Що ж бо лишалось менi, яка мене доля чекала?
«Ти сподiвався, мiй батьку, що зважусь, тебе я лишивши,
Сам утiкати? Чи з батькiвських уст лихослiв'я це вийшло?
З мiста цього не лишити нiчого боги ухвалили,
660 Й це неминуче, а ти захотiв до загибелi Троi
Ще приеднати себе й своiх рiдних, – цiй долi вже навстiж
Дверi вiдчиненi. Скоро вже прийде у кровi Прiама
Скупаний Пiрр, що сина убив на очах його батька
Й потiм ще й батька убив при жертовнику. От ти для чого,
665 Матiнко рiдна, мене вiд списiв i вогню врятувала, —
Щоб в своiм домi я ворога стрiв, коли син мiй Асканiй,
Батько й Креуза в кровi своiй власнiй купатися будуть?
Зброю, гей, зброю давайте, мужi, бо остання година
Б'е нам, побитим. Ідiм на данайцiв, до бою вертаймось,
670 Щоб без вiдомсти сьогоднi нiхто з нас в бою не загинув».
Знову мечем оперезуюсь, знов закладаю на лiву
Руку свiй щит, прикрiпляючи, й з дому виходжу.
Та жiнка Впала до нiг менi, тут, на порозi, й Іула малого
Батьковi вгору пiднявши, припала до мене i мовить:
675 «Йдеш ти на смерть, тож i нас iз собою бери, ми готовi.
Та якщо досвiд твiй каже, що в зброi ще е оборона,
Перше цей дiм захищай. Бо на кого ж маленький Іул наш,
Батько i та, що колись була жiнкою в тебе, лишиться?»
Так промовляла i всю наповнила жалем оселю.
680 Враз показалося явище дивне, що годi й сказати.
Просто у нас на руках, у батькiв, охоплених смутком,
Видимо знявся на самiм вершечку голiвки Іула
Вогник легесенький вгору, й почав нешкiдливо лизати
Кучерi хлопця м'якенькi, i гладити личко рожеве.
685 Ми тремтимо з переляку, й палаючi кучерi рвемо,
І намагаемось вогник святий погасити водою,
Батько ж Анхiс спрямовуе весело очi на зорi,
Руки здiймае до неба i слово таке промовляе:
«О всемогутнiй Юпiтере, чуеш ти нашi благання,
690 Зглянься ж на нас! Якщо гiдна щедрот твоiх наша
побожнiсть, Дай нам ознаку, наш батьку, упевни у тому, що бачим».
Ледве це старець промовив, як раптом понiсся iзлiва
Гуркiт з небес громовий i крiзь пiтьму зоря пролетiла
Свiтлом слiпучим, ще й смуга довжезна за нею тягнулась.
695 Бачили ми, як вона, над покрiвлею дому майнувши,
В лiсi Ідайськiм далеко сховалася, свiй позначивши
Шлях променистий, i довго ще в небi палала та свiтла
Смуга, i сiркою довго усе навкруги димувало.
Цим переконаний батько тодi устае i на небо
700 Дивиться, кличе богiв i мольби шле до зiрки святоi:
«Рiднi богове, я вже не барюсь, i де кличете, йду я.
Дiм цей врятуйте, врятуйте онука. То ваше знамення.
Троя – у вашiй опiцi. Тобi уступаю, мiй сину,
І не вiдмовлюся йти за тобою як вiрний товариш».
705 Так вiн сказав. А вогню гуготiння усе виразнiше
Йде крiзь будинки, i хвилями котить все ближче пожежа.
«Гей же, мiй батечку любий, на спину менi садовися,
Сам тобi плечi пiдставлю, тягар цей менi не завадить.
Як би тепер не було, в нас одна небезпека е спiльна,
710 Й спiльний рятунок обох нас чекае, й Іул наш маленький
Пiде iз нами, а трохи оподаль iтиме дружина.
Ви, моi слуги, уважно затямте все те, що скажу вам:
Є поза мiстом могила, i храм стародавнiй Церери
Там опустiлий стоiть, i старий кипарис коло нього;
715 Нашi побожнi батьки шанували той храм довгi роки.
Там бiля храму ми стрiнемся всi, звiдкiля хто надiйде.
Батьку, ти святощi вiзьмеш у руки i рiдних пенатiв.
Їх доторкатись не личить менi, коли з бою такого,
З сiчi такоi кривавоi я повертаюсь, аж доки
720 Я не обмиюсь живою водою».
Так я промовив, i шию, i плечi широкi згинаю,
Шкуру левину жовтаву стелю на одежу й схиляюсь
Взяти тягар свiй. За руку вчепився Іул мiй маленький
І пiдбiгае за батьком нерiвними кроками; ззаду
725 Квапиться жiнка. Йдемо крiзь закутини, в пiтьму сповитi.
Тут-то мене, кого жодна ще зброя нiде не страшила,
Нi величезнi грецькi фаланги, що стали навпроти, —
Кожний вiтрець вже лякае, звук кожен мене непокоiть.
Весь я за ношу тремчу, за супутникiв любих боюся.
730 Вже наближавсь я до брам i, здавалось, страхiття
дороги Вже обминув, аж доходить до вух моiх, чую, десь тупiт
Крокiв численних; а батько крiзь темiнь зирнув i гукае:
«Сину, тiкай, бо женуться, – й щити вже я сяючi бачу,
Мiдi я блиск пiзнаю». Тут не знаю, яке зловороже
735 Розум менi божество вiдняло, помутивши, бо тiльки
Я завернув з роздорiжжя i вийшов iз вулиць знайомих,
Раптом дружину Креузу у мене, невдахи, забрала
Доля нещадна. Не знаю, спинилася десь на хвилину
І заблудила, чи, може, втомившися, трохи присiла;
740 Годi сказати, та бiльше у вiчi ii я не бачив.
Не оглядавсь позад себе тодi я, менi-бо й на думку
Навiть не спало, що, може, згубилась, аж поки прийшли ми
Всi до узвишшя й святого, старинного храму Церери.
Тут ми зiбралися всi, лиш ii бракувало, – i сина,
745 І чоловiка вона обманула. На кого, безумний,
Не нарiкав я з людей i з богiв, i що жахливiше
Бачив я в знищенiм мiстi? Асканiя, батька Анхiса
Й Троi пенатiв на друзiв лишив я, в ярку заховавши.
Сам я до мiста вернувся, ясну свою зброю надiвши.
750 Ще раз я вирiшив спробувать щастя, i знов перебiгти
Через всю Трою, i голову знову пiддать небезпекам.
Отже, до мурiв найперше вертаюся, до потемнiлих
