скачать книгу бесплатно
Бо й на брехливi вiстки завзято чатуе, й на правду.
Ця Поголоска на всякi лади просувалась мiж людом,
190 Тiшачись дуже, що може про правду й неправду спiвати:
Ширила скрiзь, що приiхав Еней iз троянського роду
І одружитися з ним побажала прекрасна Дiдона;
Що цiлу зиму уже, забувши про справи державнi,
Тiльки гульнi й ласолюбству стидкому вони вiддаються.
195 Ось яку погань розносила помiж людьми ця богиня.
Далi до Ярба-царя завертае вона своi кроки,
Серце у нього словами розпалюе, лють викликае.
Вiн, син Аммона i нiмфи, умкнутоi вiд Гарамантiв,
Храмiв величних Юпiтеру сто збудував у широкiм
200 Царствi й жертовникiв сто i на них посвятив невгасиму
Ватру, i божу сторожу невпинну. Долiвка спливала
Кров'ю жертовною, квiти всiлякi вiнчали одвiрки.
Розгарячившись вiстями вiн прикрими, в приступi лютi
В храмi, як кажуть, посеред богiв, перед iх вiвтарями,
205 Руки до неба пiднiсши, Юпiтеру щиро молився:
«О всемогутнiй Юпiтер, якому народ маврусiйський
В жертву злива на бенкетах своiх, на мережаних ложах,
Вакха ленейського дар, чи ти бачиш, що дiеться вколо?[91 - Вакха ленейського дар – вино.]
Батьку, чи ж марно громiв боiмося, що iх посилаеш?
210 Може, i в хмарах слiпi блискавки, що страшать нас,
І гуркiт Їх вже безсилий? Ось жiнка, блукальниця в нашiй краiнi,
Поле купила i мiсто на нiм заснувала, а ми iй
Це узбережжя дали для ужитку за нашим законом, —
Сватання смiла вiдкинуть мое, а прийняти Енея
215 На царювання. Парiс цей iз почтом напiвчоловiчим
Бороду й волос, вiд мазей вологий, тюрбаном меонським[92 - Тюрбан лiвонський – фрiгiйська шапка iз стрiчками, яку пiдв’язували пiд бородою;…вiд мазей вологий… – Намазувати волосся пахучими мазями вважалося ознакою рознiженостi, непристойностi.]
Нинi пiдв'язуе й править загарбаним. Ми ж тобi жертви
В храмах приносим дарма й лиш пустим потiшаемось блиском».
Вислухав батько всевладний, як при вiвтарi вiн молився,
220 Й очi на мури царицi звернув, на закоханих пару,
Що призабули про славу людську, й до Меркурiя мовить,
Й ось що Юпiтер йому доручае: «Послухай, мiй сину,
Клич-но Зефiрiв до себе, й на крилах лети, i наказ мiй
Швидко неси крiзь повiтря вождевi дарданському, десь вiн
225 Долi шука в Карфагенi тiрiйському й не пам'ятае
Мiст, що iх доля йому присудила. Цiлком не такого
Нам обiцяла колись його мати вродлива й два рази
Вирвала цiлим iз грецькоi сiчi.[93 - …два рази вирвала цiлим iз грецькоi сiчi. – Раз вiд меча Дiомеда («Ілiада», V, 311 i далi), вдруге, коли греки руйнували Трою.] Казала, що буде
Владарем вiн у Італii, повний могутньоi сили
230 Й гуку военного, сплодить потомство достойного роду,
Кровi тевкрiйськоi, що вiн пiдкорить весь свiт своiй владi.
Як не запалюе зовсiм його вже тих подвигiв слава,
І потрудитись не хоче нiяк, щоб ту славу здобути,
То чи пожалуе батько Асканiю й римського замку?
235 Що вiн замислив? Про що мiж ворожого мрiе народу,
І до авзонського племенi й нив збайдужiлий лавiнських?
Хай вiдпливае. На цьому й усе – так йому сповiстиш ти».
Мовить, а той вже готовий виконувать батькову волю.
Спершу сандалii тi золотi вiн на ноги взувае,
240 Що в пiднебесних просторах на крилах несуть понад води
Чи понад землю, як вихор. А потiм взяв гiлку, якою[94 - …взяв гiлку… – палицю, повиту змiями (атрибут Меркурiя).]
Тiнi блiдi то однi викликае вiн з Орка, то iншi
Гонить у Тартар страшний, нею сни навiвае i будить,
Навiть мерцям вiдкриваючи очi; керуе вiтрами
245 Й перепливае вiн нею по хмарах бурхливих. У льотi
Бачить i верх кам'яний, i стiни стрiмчастi Атланта,
Що досягае верхiв'ями самого неба, Атланта,
Що його голову, соснами вкриту, обкутують чорнi
Хмари кругом, i бурi з дощами шугають над нею.
250 Плечi йому засипають снiги, з пiдборiддя в старого
Плинуть потоки, i льодом страшна борода узялася.
Вперше отут, на крилах злiтаючи рiвних, Кiлленець
Став, з того мiсця вiн кинувсь на хвилi усiм своiм тiлом,
Наче той птах, що навкруг узбереж, круг скель, де багато
255 Риби, низько лiтае над самими хвилями моря.
Саме отак, помiж небом й землею лiтаючи, близько
Берега Лiвii, всюди пiщаного, рiзав повiтря,
Йдучи вiд дiда по матерi[95 - Атлант був дiдом Меркурiя.] прямо, Кiлленський потомок.
Щойно ступнями крилатими хиж вiн торкнувсь африканських,
260 Бачить Енея, як той укрiпляе фортецю й будинки
Ставить новi. У нього при боцi був меч, що вогнистим
Яспiсом сяяв, мов зорi; на плечi накинув кирею,
Пурпуром з Тiру горiла вона, – дар багатий Дiдони, —
Золотом нiжно ii вишивала. Енеевi зразу
265 Мовить вiн: «Ставиш пiдвалини пiд Карфаген ти високий,
Жiнцi в догоду ти мiсто красиве, ох горе, будуеш!
А про державу свою i призначення власне забув ти?
Шле iз Олiмпу ясного мене повелитель безсмертних,
Що потрясае своею могутнiстю небо i землю, —
270 З подувом вiтру звелiв вiн накази тобi передати:
Що ти замислив? Чого у лiвiйськiм краю забарився?
Що ж, коли зовсiм тебе вже не вабить тих подвигiв слава
І потрудитись не хочеш уже, щоб ту славу здобути,
То пригадай, що Асканiй росте, твiй потомок, майбутнiй
275 Твiй спадкоемець Іул, якому в Італii царство
Й римська належить земля». Це Кiлленець сказав i, на словi
Цiм перервавши, вiн вигляд вiдкинув людський i, розплившись
В вiддалi в нiжну хмаринку, з очей його десь загубився.
Аж занiмiв наш Еней, це побачивши, аж знепритомнiв,
280 Cтало аж дибом волосся, i голос засiкся у горлi.
Хоче як стiй утiкати, покинуть цю землю солодку:
Так вiн злякався цiеi богiв остороги й наказу.
Що ж тут робити? І як говорити в той час, як цариця
В шалi такому? Де взяти вiдваги? І з чого почати?
285 Перебiгае з одного на друге вiн мислю швидкою,
Рiзнi можливостi ловить, на всякi лади iх тлумачить.
Б'еться вiн так iз думками, й найкращою ця ось здаеться:
Кличе Мнестея, й Сергеста, й героя Сереста, щоб судна
Нишком готовили, друзiв збирали на березi, зараз
290 Потай щоб зброiлись та щоб таiли, чому все те роблять.
Сам же тим часом, коли ще Дiдона сердешна не знае
Й не сподiваеться, що розiб'еться iх щире кохання,
Думать вiн буде, коли б пiдступити у найдогiднiшу
Мить для розмови i як би до неi промовить найкраще.
295 Радо це всi сприйняли i виконують скоро накази.
Хитрощi цi зрозумiла цариця (хто б мiг одурити
Тих, що кохають?). І перша збагнула цей задум майбутнiй,
Певного й то боячися. Їй, ошалiлiй, доносить
Та ж Поголоска лиха, що флот вже в дорогу ладнають.
300 Розум утративши свiй, божевiльна, по мiсту лiтае,
Наче шалена при виносi святощiв з храму Тiада,
Чи коли оргiй трилiтнiх влаштовують Вакховi свято
І на Кiтейрон-горi лунають вночi завивання.
Врештi сама до Енея приходить i так промовляе:
305 «Зраднику, ти сподiвався, що зможеш такий величезний
Злочин втаiти вiд мене й лишить тайкома мою землю?
Чи не задержить тебе вже нiщо – анi наше кохання,
Анi колишня присяга, нi те, що Дiдона загине
Смертю жорстокою? Навiть узимку ти з флотом рушаеш
310 І в буревii пiвнiчнi пливти поспiшаеш по морю?
Серця не маеш! Якби не в чужi ти краi i оселi
Їхав, а Троя стара ще стояла б, – чи iхав би в Трою
Флотом по збуренiм морi? Вiд мене тiкаеш? Благаю
Слiз цих заради i даного слова, бо бiльше нiчого
315 Я собi, бiднiй, сама не лишила, й заради весiлля
Нашого, ради початку подружжя: як добре зробила
Щось я для тебе, як що-небудь з того було тобi миле, —
Змилуйсь над домом, який загибае, облиш свою думку,
Як тiльки можна просити, прошу. Через тебе на мене
320 Лютi лiвiйськi народи й князi нумiдiйськi, й тiрiйцi
Вже вороги менi. Сором утратила я задля тебе
Й чесне iм'я мое давне, що ним аж до зiр величалась.
Гостю мiй, ця-бо лиш назва по мужу для мене лишилась,
Ледве живу, на поталу кому ти мене покидаеш?
325 Отже, чого менi ждати тепер? Тiльки того, що брат мiй
Пiгмалiон оцi мури потужнi зруйнуе, чи гетул
Ярб у полон поведе? Ох, коли б хоч потомка вiд тебе,
Поки покинеш мене, зачала була, щоб хоч маленький
Бiгав Еней по свiтлицi й нагадував личком твiй вигляд, —
330 Не вiдчувала б, що я вже пропаща така i самотня».
Так говорила, а вiн, пригадавши Юпiтера слово,
Й оком не клiпнув, а в серцi змагався та бiль гамував свiй, —
Врештi вiн коротко каже: «Царице, нiколи не мiг би
Я заперечить, хоч скiльки б ти послуг своiх не згадала.
335 Буде приемно й Елiссу спогадувать, поки мiй розум
Буде притомний i поки мiй дух зможе рухати тiлом.
Дещо, до речi, скажу: нiколи не мав я надii
Втечу свою затаiти, не думай того, i нiколи
Я не носив смолоскипiв весiльних, твоiм чоловiком
340 Я не вважався i шлюбних я уз не шукав.
Якби доля Жить за бажанням дала, по своiй усе дiяти волi,
