скачать книгу бесплатно
В брамi порогiв, з яких щойно вийшов, i тими ж слiдами
Йду я назад i в пiтьмi уважно очима шукаю.
755 Все доокола страшить i сама уже тиша лякае.
Потiм додому – а чи не туди, не туди повернулась, —
Знову iду. А данайцi напали й весь дiм зайняли вже;
Вiтром вогонь ненажерливий аж на покрiвлю заносить,
Полум'я вгору шугае, i жар досягае до неба.
760 Далi iду я й дивлюсь на оселю Прiама й на замок.
Тут, в опустiлих притворах притулку Юнони, на вартi
Стали вже вибранi Фенiкс й Улiсс лиховiсний – сторожать
Здобич. Скарби сюди зносять багатi, грабованi в Троi
Божi престоли з палаючих храмiв, iз золота чашi
765 Й одiж всiляку, з пожару здобуту. Кругом малi дiти
Й трепетнi iх матерi стоять тут iз страхом навколо
В довгих рядах.
Зважився навiть я голос у темрявi свiй подавати,
І залунав вiн по вулицях скрiзь, як iз жалем Креузу
770 Безперестанно i знову, i знову я кликав даремно.
Поки шукав я, ганявсь безконечно по цiлому мiсту,
Образ нещасний Креузи з'явився i тiнь ii власна
Перед моiми очима, ця бiльша, нiж та, яку знав я.
Я обiмлiв, стало дибом волосся, й заклякнув мiй голос.
775 Так тодi мовить вона, щоб журбу з мого серця здiйняти:
«Мiй чоловiче солодкий, чого завдаеш ти тяжкого
Серцевi болю? Це все не без волi богiв вiдбулося.
Звiдси не вiльно тобi вiдвести iз собою Креузу,
Владар найвищий Олiмпу на це не дозволить. Ізгоем
780 В землi далекi ти пiдеш, скородити будеш широке
Море, прибудеш в Гесперii землю, де котить лiдiйський
Тiбр поуз ниви багатих мужiв своi тихii води.
Щастя велике тебе там чекае: i царство, й дружина
Царського роду. Утри ж своi сльози по милiй Креузi.
785 Гордi оселi долопiв чи то мiрмiдонiв не буду
Я оглядати, нi грецьким жiнкам я не буду служити,
Я-бо дарданського роду, невiстка богинi Венери.
Мати велика богiв тут мене на землi цiй задержить.
Отже, прощай i любов збережи нашу спiльну до сина».
790 Мовила це i лишила мене, хоч ридав я й багато
Їй розказати хотiв, розплилася у хмарах легеньких.
Тричi ii намагався руками за шию обняти,
Тричi iз рук вислизала та тiнь, що ловив ii марно,
Наче легенький вiтрець або соннi примари летючi.
795 Врештi вернувсь я до друзiв своiх, коли нiч проминула.
Там застаю вже нове товариство велике й дивуюсь,
Що чоловiкiв, жiнок i дiтей назбиралося стiльки;
Всi до утечi зiбрались, нещасна юрба, всi готовi
Весь свiй добуток, всi сили вiддати менi, щоб я вiв iх
800 Морем, куди лиш захочу, у землi, якi загадаю.
Вже на найвищих верхiв'ях iдайських Люцiфер з'явився,
Заповiдаючи день, а данайцi тримали, зайнявши,
Брами мiськi, не було вже нiзвiдки надii рятунку:
Долi скорившися, батька пiдняв я i в гори подався.
Книга третя
Еней продовжуе розповiдати про своi мандри. Покинувши Трою, вiн висаджуеться у Фракii i засновуе там мiсто Енеаду, але зловiснi ознаки на могилi Полiдора страхають його, i вiн залишае цю краiну. Пливучи далi, Еней зупиняеться на островi Делосi, але оракул спонукае його пливти далi на острiв Крит. Моровиця на Критi примушуе Енея залишити цей острiв, – пенати увi снi спрямовують його до Італii. Буря заносить троянцiв на Строфадськi острови, де вони зустрiчаються з гарпiями, далi пристають до берегiв Епiру. В Бутротi Еней зустрiчае Андромаху й Гелена, який вiщуе йому та його супутникам дальше плавання i обдаровуе iх. Троянцi пливуть далi уздовж берегiв Італii i пристають у Сицилii бiля гори Етни. Ахеменiд попереджае Енея про кiклопiв, i троянцi рятуються вiд iх нападу та благополучно прибувають до мiста Дрепан у Сицилii, де умирае Анхiс.
Тiльки схвалили богове азiйську потугу й безвинне Плем'я
Прiамове знищить, коли Ілiон гордовитий
Впав, коли димом курилась повалена Троя Нептунська, —
Божi пророцтва тодi нас, iзгоiв, погнали по свiту
5 Вiльних шукати земель. Пiд самим Антандром будуем
Флот, коло Іди фрiгiйськоi, зовсiм того несвiдомi,
Доля куди зажене нас i де доведеться осiсти,
Й вiйсько збираем. Лиш лiто настало, а батько Анхiс нам
Вже натягнути вiтрила звелiв i довiритись долi.
10 Тож береги я, й поля, i пристань в сльозах залишаю,
Де була Троя. Ізгоем пускаюсь на море, зi мною
Друзi i син, разом з нами й пенати, й великi богове.
Стелеться вдаль там полями розлога земля мавортiйська,[47 - Земля мавортiйська – Фракiя, покровителем якоi був бог вiйни Марс.]
Орють фракiйцi ii; царем iх Лiкург був суворий
15 В давнi часи. У дружбi й союзi iз Троею жив вiн,
Поки в нас щастя витало. Сюди я звернув, тут будую
Першi я мури в затоцi, прибувши в нещасну годину,
Й назву надав Енеади цим мурам вiд свого iмення.
Матерi жертву складав я Дiонськiй, i божеським силам
20 Вiщим за дiло почате, й найвищому неба владицi[48 - Юпiтеровi.]
На узбережжi, – гладкого вола на жертовнику рiзав.
Поруч був пагорб, увесь i корчами, i дерном порослий,
Мiрти галуззя кругом, наче кiлля, над ним височiло.
От пiдiйшов я й хотiв iз землi уже вiття зелене
25 Вирвати, щоб замаiти густими гiллями жертовник,
Та – навiть мовити страшно – жахливе побачив я диво.
Щойно я першоi гiлки торкнувся, iй вирвавши корiнь,
Чорна iз неi закапала кров, i пасока землю Заплямувала.
Жах мене й дрож охопив, i вiд страху
30 Кров уся в жилах моiх зцiпенiла, як крига холодна.
Пробую знов я на iншому мiсцi гнучку галузину
Смикати – що за причина тут скрита, дiзнатися хочу.
Але й з-пiд другого кореня кров полилась почорнiла.
Довго розмислюю я, i нiмф цих полiв я благаю,
35 Й батька Градiва,[49 - Батько Градiв – Марс.] що гетiв краiну тримае в опiцi,
Благословить це видiння й вiщання страшне злагiднити.
Щойно я смикаю третю галузку з зусиллям ще бiльшим,
Знов починаю, колiньми в пiсок пружинястий упершись, —
Що ж, говорить чи замовкнуть? – З могили глибокоi стогiн
40 Жалiсний чую, i голос, озвавшись, до слуху доходить:
«Нащо, Енею, нещасного рвеш ти? Померлому – спокiй!
Нащо ти руки скверниш? Тож був не чужинцем я в Троi,
Анi ця кров не тече з деревини. Геть з клятого краю,
Геть, з узбережжя тiкай загребущого! Знай, Полiдор я!
45 Тут ось залiзне насiння iз ратищ мене поховало,
Й держална гострi тих ратищ ростуть». Тодi-то тривога
Впала непевна на мене, що аж остовпiв я, i дибом
Стало волосся на тiм'i, а слово у горлi застрягло.
Це ж бо нещасний Прiам Полiдора того вже ранiше
50 Вислав таемно, щоб жив у владики фракiйського.
Безлiч Золота дав йому, тiльки надiю на зброю дарданську
Тратить почав i побачив, що мiсто в облозi навколо.
Той же, як тевкрiв зломилася сила й покинуло щастя,
До переможцiв пристав, перейшов в Агамемнонiв табiр,
55 Мав за нiщо вiн сумлiння – убив Полiдора й насильством
Золото все захопив. Гей, та до чого ж людей ти доводиш,
Золота клята жаго! Щойно жах моi костi покинув,
Вибранцям першим народу й насамперед батьку своему
Доповiдаю про божi ознаки й прошу iх поради.
60 Думка була в них однакова: проклятий край цей лишити,
Де осквернили гостиннiсть, i вiтровi флот наш пiддати.
Тож Полiдоровi чинимо похорон ми, i великий
Пагорб землi насипаемо, й манам жертовник становим
В темних пов'язках жалоби мiж чорних сумних кипарисiв.
65 Коси розплiвши, за звичаем стали жiнки Ілiону
В коло й пiнисте з дiйниць молоко iще тепле зливають.
В жертву священноi кровi iз чаш ми ллемо, щоб в могилi
Душу впокоiти, й голосно наше прощання лунае.[50 - Стародавнi греки i римляни скроплювали могилу померлого молоком, медом, вином i кров’ю жертовних тварин.]
Потiм, як тiльки вже стало можливо довiритись морю,
70 Хвилi й вiтри вгомонились i Австер в дорогу покликав,
Друзi на берег виходити стали i судна стягати.
От уже пристань за нами, й мiста вже далеко, i землi.
Є серед моря священна земля,[51 - Священна земля – острiв Делос, мiсце народження Аполлона i Дiани.] iз усiх найлюбiша
Матерi доньок Нерея[52 - Дорiдi, дружинi Нерея.] й Нептуну егейському також.
75 Землю, що вздовж узбереж усiляких ранiше блукала,[53 - До народження Аполлона i Дiани Делос був плавучим островом.]
Божий стрiлець прикрiпив до Мiкону i урвищ Гiару[54 - Божий стрiлець – Аполлон, що разив стрiлами.]
Й дав iй можливiсть на мiсцi устоять, з вiтрiв глузувати.
Отже, туди завернув я, i нас прийняла та краiна
В пристань затишну, знесилених. Тiльки ввiйшли ми i шану
80 Мiсту на честь Аполлонову склали, назустрiч нам вийшов
Анiй-владика, жрець Феба i цар над народом, на скронях
Мав вiн пов'язки i лаври священнi, – вiн зразу ж Анхiса,
Давнього друга, пiзнав. І руки подавши, як друзi,
Ми до оселi ввiйшли. У храмi з камiння старого
85 Став я благати: «Тiмбрею, о дай менi рiдний притулок,
Мури знеможеним дай нам, народ дай i мiсто тривале,
Другий троянський Пергам збережи, що його нам лишили
Греки й жорстокий Ахiлл. Хто вождем у нас буде, куди нам
Йти, де спинитися? Провiсть дай, батьку, нам в душi вселися».
90 Ледве сказав я слова цi, як все затряслося довкола:
Гай божественний, пороги i цiла гора до основи,[55 - Гора – маеться на увазi Кiнт.]
І залунав вiд тринiжка, з святинi вiдкритоi гомiн.
Ми у покорi вклонились додолу i голос почули:
«Плем'я Дардана суворе, – земля, що найперше пустила
95 В свiт вас, вона вас i прийме, до лона свого вас пригорне
З радiстю, тiльки найдiть ви стару свою матiр. А там вже
Плем'я Енея на всiх узбережжях володарем буде,
Й дiти дiтей, i iх поколiння далекi». Так мовив
Феб нам, i радiсть усiх пойняла. Всi жваво питають,
100 Де ж то мiсцевостi тi, до яких Аполлон закликае,
З блудних наказуе мандрiв вертатись. Тодi, спогадавши
Пам'ять героiв старих, так мiй батько: «Послухайте, – каже, —
Люду вождi, i знайте, яка жде вас доля. На морi
Крит е. Юпiтера острiв великого, й Їда-гора е.[56 - Юпiтера острiв – там нiби народився цей бог.]
105 Там саме нашого роду колиска. Сто мiст там великих,
Кожне з них – царство багате. Якщо не обманюе пам'ять,
Звiдти i Тевкр, наш предок, найперше прибув на ретейський
Берег i вибрав те мiсце на царство. Нi Троя, нi замок
Ще не стояв там пергамський, в долинi селилися люди.
110 Звiдти й наставниця наша Кiбела, i звiдти походять
Сурми лункi корибантiв[57 - Корибанти – жерцi богинi Кiбели.] i гаю iдайського шепiт,
Звiдти й таемностi вiри, i леви, що iх запрягали
У колiсницю богинi. Рушайте, й куди заведуть вас
Божi накази, ходiмо i, силi вiтрiв поклонившись,
115 Їдьмо у царство кносiйське.[58 - Царство кносiйське – острiв Крит.] Дорога туди недалека;
Хай нам поможе Юпiтер, а ранок вже третьоi днини
На узбережжi прикритському флот наш застане». Так каже
Й жертви належнi складае богам: вола для Нептуна,
В жертву вола i тобi, Аполлоне прекрасний, ягницю ж
120 Чорну завiям, а бiлу зефiрам прихильним приносить.
Мали ми вiстку, що, прогнаний, батькiвське царство покинув
Ідоменей, що критськi звiльнилися всi узбережжя
Й ждуть там на нас, ворогами залишенi, вiльнi оселi.
Ми покидаем Ортiгii пристань, по морю пливемо
125 Попiд вакханськi узгiр'я на Наксос,[59 - Острiв Наксос славився культом Вакха.] зелену Донiсу,
І Олеар, i Парос снiжно-бiлий,[60 - Парос снiжно-бiлий – вiд бiлого мармуру, що його добували на цьому островi.] Кiклади, по морю
В коло розсiянi, iдем по водах, де землi ряснiють.
Крики моряцькi у рiзних змаганнях i спорах лунають,
В прадiдню землю на Крит закликають пливти за попутним
130 Вiтром, що вiе у спину з корми. Аж приiхали, врештi,
В давню краiну куретiв. Тут швидко будую я мури
Мiста, якого так прагнуть, – назвав я його Пергамея.
Назвою втiшений люд закликаю, щоб щиро любив вiн
