скачать книгу бесплатно
555 А як рятунок пропав, i ти, батечку тевкрiв найкращий,[26 - Батечко тевкрiв – Еней, проводир троянцiв.]
В морi лiвiйськiм втопився, й нема для Іула надii,
Хай хоч принаймнi на води Сiканii вернемось знову
Ми, до Ацеста-царя, i увiйдем в готовi оселi,
Звiдки прийшли ми». Ілiоней так сказав, а дарданцi
560 Всi це схвалили.
Коротко в вiдповiдь мовить Дiдона, чоло похиливши:
«Виженiть, тевкри, страх iз сердець i турботи забудьте!
Долi тягар i недавнiсть держави примушують владно
Так учиняти i скрiзь стерегти широчезнi кордони.
565 Роду Енея людей хто не знае чи города Троi?
Хто не чував про хоробрих мужiв, про пожежу военну?
Серце пунiйське не з каменю справдi, i, не вiдцуравшись
Мiста тiрiйського, сонце ясних запряга своiх коней.
Схочете, може, в Гесперiю iхать, краiну велику,
570 Там, де Сатурновi ниви, чи в Ерiкса край, до Ацеста,
Володаря, – сприятиму вам я, дам помiч потрiбну.
Разом зi мною ви схочете, може, в цiм краi осiсти, —
Город вiддам я, який закладаю; свiй флот витягайте:
Будь то чи тевкр, чи тiрiець – менi це однаково буде.
575 Хай би й Еней-володар, тим же самим привiяний Нотом,
В край наш прибув. По всiх узбережжях i межах лiвiйських
Певних людей я пошлю перевiрить, чи, кинений морем,
Не заблудивсь вiн в лiсах, чи, може, в мiстах десь блукае».
Цими словами зворушенi батько Еней iз Ахатом
580 Мужнiм вже довго iз темряви вийти всiм серцем бажали.
Перший Ахат до Енея промовив: «Гей, сину богинi,
Думка яка у твоiй головi виникае? Ти ж бачиш,
Всi врятувались: i флот, i супутники нашi. Немае
Лиш одного, та самi те ми бачили, як вiн в глибокi
585 Хвилi пiрнув; все iнше iз сказаним матiр'ю згiдне».
Ледве вiн мовив це слово, як мряка, що iх сповивала,
Раптом розвiялась, свiтло прозоре навкруг розлилося.
Став тут Еней, засiяв серед ясностi сонця, на бога
Вродою й постаттю схожий; бо синовi мати подбала
590 Кучерi буйнi та юностi блиск дарувати пурпурний,
Радiсть в очах i вогонь запалила. Так костi слоновiй
Руки митця ще краси додають або золотом жовтим
Срiбло чи мармур пароський[27 - Мармур iз острова Пароса вважався найкращим.] оздоблюють. Тут до царицi
Раптом звернувся для всiх несподiвано вiн i промовив:
595 «Ось я, – про мене тут мова, – троянський Еней, я з лiвiйських
Хвиль врятувавсь. О едина, що Троi нещастя безмежнi
Серце тобi зворушили; данайцями ще не добитi,
На суходолi й на морi усяких пригод ми зазнали,
Всього позбавленi ми, – i ти нас приймаеш у мiсто,
600 В дiм свiй. Нi ми, нi з дарданцiв нiхто, що по свiту широкiм
Бродять, усюди розсiянi, гiдноi дяки, Дiдоно,
Скласти не в силi тобi. Хай богове, – як е ще боги десь,
Що про побожних ще дбають, як е якась правда на свiтi,
В серцi сумлiння якесь як ще е десь, – тобi хай вiдплатять
605 Гiдно. Яке це полiття щасливе тебе дарувало
Свiтовi? Що за батьки таку гожу тебе породили?
Доки ще рiки у море вливатися будуть, на гори
Тiнi лягатимуть, зорянi пастиме небо отари, —
Честь твоя й слава назавжди лишиться й iм'я твое вiчно
610 Житиме, хоч би й який мене край не покликав». З цим словом
Ілiонею правицю простяг вiн, а лiву Сергесту,
Потiм i iншим – Клоантовi мужньому й мужньому Гiю.
Виглядом мужа цього, його долею вражена дуже,
В вiдповiдь так сiдонська Дiдона йому говорила:
615 «Сину богинi, яка це бiда по злигоднях на тебе
Так напосiлась? І що це за сила на берег безмежний
Пхнула тебе? Чи не той ти Еней, що його породила
Мати Венера Анхiсу дарданському в краi фрiгiйськiм,
Де Сiмоент протiкае? Я тямлю, як Тевкра прогнали
620 З рiдного краю, а вiн до Сiдона прибув i нового
Царства шукав з допомогою Бела. Бел же, мiй батько,
Кiпр зруйнував плодоносний i взяв пiд свою його владу.
З того-бо часу почавши, я знаю вже справи троянськi,
Знаю й iм'я твое я, i царiв пеласгiйських я знаю.
625 Навiть i в ворога тевкрiв iм'я похвалами повите,
Й корiнь виводить вiн свiй iз старого тевкрiйського роду.
Отже, рушайте, молодцi, i в нашу оселю заходьте.
Гнала й мене також доля подiбна й по всяких пригодах
Врештi притулок надать менi в цiй побажала краiнi:
630 Горя сама я зазнала, тож вмiю в бiдi помагати».
Так промовляе, i в царськi палати заводить Енея,
І оголошуе разом у храмах богам вшанування.
Та одночасно також не забула послати на берег
Товаришам його двадцять волiв, сто щетинястих вепрiв,
635 Сотню ягнят iз жирними iх матерями – дарунок
В день цей веселий. —
Враз тодi з царською величчю всю починають оселю
Приготовляти, лаштують бенкет усерединi дому,
Гарно мережанi, пурпуром вишитi скатертi стелять,
640 Повно срiбла на столах, у рiзьбi золотiй мальовничо
Подвиги предкiв хоробрих зображенi рядом предовгим,
Вчиненi ними од самих початкiв старезного роду.
Тут же Еней (бо батькiвське серце спокою не мае)
Вислав швидкого Ахата до суден, щоб той повiдомив
645 Сина Асканiя, що тут зайшло, i привiв його в мiсто;
(Син-бо Асканiй не сходив iз серця люб'язного батька).
Крiм того, дати дарунки велить, якi вирвав з руiни
Троi, – плащ золотом шитий (були й вiзерунки на ньому),
Теж i намiтку, гаптовану краем в узори аканту,
650 Барви шафрану, – Єлени аргiвськоi стрiй це, що з дому
Винесла, як в незаконнiм подружжi з Мiкен до Пергаму
Їхала, дар це чудовий вiд матерi Леди. Крiм того,
Берло, яке Ілiона носила, Прiамова старша
Донька, й намисто на шию iз перлiв, до того – подвiйний
655 З золота i самоцвiтiв вiнок. Щоб усе це найшвидше
Виконать, вибрався зараз Ахат у дорогу до суден.
Та Кiтерея нову тим часом придумала хитрiсть,
Задум новий снуе в серцi, щоб, личко змiнивши й подобу,
Йшов Купiдон, як солодкий Асканiй, i пристрасть дарами
660 Щоб розпалив у царицi, i костi вогнем iй наповнив.
Страшно iй дому непевного й тих двоемовних тiрiйцiв;[28 - Римляни вважали карфагенян вiроломними.]
Немилосердна Юнона, й в'ялить ii серце щоночi
Знов цей неспокiй. Тому до крилатого мовить Амура:
«Сину мiй, сило моя i моя ти могутнiсть едина,
665 Сину, що батька найвищого й стрiл не боiшся Тiфея.[29 - Стрiли Тiфея – громи Юпiтера. Названi так тому, що Юпiтер уперше громом убив велетня Тiфея. Цим порiвнянням зображено всемогутнiсть бога любовi.]
От я до тебе приходжу i силу прошу божественну, —
Знаеш ти, як твого брата Енея в морях i на сушi
Люта ненависть лихоi Юнони ганяе, ти завжди
Горе iз нами дiлив. Ось тепер фiнiкiйська Дiдона
670 В гостi приймае його i придержуе словом ласкавим,
Дуже боюсь я гостини, яку виявляе Юнона.
Певно, вона не заспить у таку вирiшальну хвилину.
Отже, я пiдступом хочу ранiше царицю узяти,
Жару додати любовi, бо ще який бог ii змiнить.
675 Хай би й вона так же палко, як я, полюбила Енея,
Так, як лиш ти б змiг зробити, – послухай же нинi мiй задум:
В мiсто сiдонське син царський iтиме тепер, його милий
Батько зове туди, серця мойого турботу й дари вiн
Всi понесе туди, з моря вцiлiлi й зi згарища Троi.
680 Cном я присплю його й сонного десь на верхiв'ях Кiтери
Чи на вершинi Ідалiя в мiсцi священнiм сховаю,
Щоб не з'явився не в пору i пiдступiв цих не розкрив би.
Ти на одну лише нiч, i не бiльш, його вигляд наслiдуй,
Хлопця знайоме обличчя прийми, адже й сам ти хлопчина.
685 Щоб, як Дiдона вiзьме тебе в радiснiй хвилi на лоно,
Як на царському бенкетi iй серце Лiей обезжурить,
Як обiймати i солодко стане тебе цiлувати,
Ти iй таемно влив жару у серце й отрути кохання».
Любоi матерi слову слухняний Амур вiдкладае
690 Крила й Іула ходою, веселий, в дорогу виходить.
Сон на Асканiя тихий Венера зсилае тим часом
І, розiгрiвши на лонi, заносить в гаi iдалiйськi,
Там медоцвiтний майран м'якi постелив йому квiти,
В пахощi нiжнi сповив i прозорою вкрив його тiнню.
695 Матерi слову слухняний iшов Купiдон iз Ахатом,
Царськi дарунки з ним разом, радiючи, нiс вiн тiрiйцям.
Як увiйшов, посерединi вже на золоченiм ложi,
На килимах пишнотканих, велично лежала цариця.
Батько ж Еней, а за ним i юнацтво троянське – до неi
700 Разом усi пiдiйшли i навколо на пурпур схилились.
Воду для рук подають уже слуги, з корзин викладають
Блага Церери i всiм рушники пiдносять вовнистi.
В домi було там служниць п'ять десяткiв – для всiх готувати
Довгi наiдкiв ряди й для пенатiв пiдтримувать ватру.
705 Інших же сотня дiвчат i хлопцiв-однолiткiв стiльки ж
Страви на стiл подавали й вино наливали у чари.
Через пороги веселi й тiрiйцiв не менше зiйшлося, —
Їх запросили на ложа узорнi. Дарами Енея
Дуже милуються всi. Іулом милуються вельми,
710 Поломенистою бога подобою, вдаваним словом.
Плащ розглядають усi й покривало у жовтих акантах.
А фiнiкiйка нещасна, призначена вже на загибель,
Ще надивитися досить не може, горить в огляданнi,
Хлопцем, дарами розчулена дуже. Вiн же, Енея
715 Мiцно обнявши, на шиi повиснув i лиш заспокоiв
Мнимого батька гарячу любов, перейшов до царицi.
Та ж i очима, i серцем уся уже в ньому i нiжно
Тисне до лона; не знае Дiдона, який-то до неi
Бог пригорнувся, нещасноi. Вiн же усе пам'ятае,
720 Що ацiдальська матуся казала, й поволi береться
Пам'ять Сiхея затерти, й нове прищепити кохання,
В серце, погасле давно, забуте чуття повернути.
Щойно притих той бенкет, iз столiв почали прибирати,
Й ставить кратери великi, i вина вiнчати вiнками.
725 Гомiн пiшов по палатi, в просторих свiтлицях лунае,
З стелi злотистоi сяють вогнем уже лампи висячi,
Полум'я факелiв темряву ночi долае. Цариця
Каже подати важкий, з самоцвiтами, з золота келих
І наповняе вином. З того келиха Бел пив найперший,
730 Потiм i iншi за звичаем. Змовкли усi у господi.
Кажуть: «Юпiтере, ти встановив цi гостиннi закони, —
День цей хай буде щасливий тiрiйцям i з Троi прибулим;
Хай пам'ятають про нього i нашi потомки. Ласкавий,
Вакху, нам будь ти, веселощiв батьку, й ти, добра Юноно;
735 Ви ж у любовi, тiрiйцi, усе товариство вiтайте».
Мовила так, i плинну на стiл одливае пожертву,
Й вiнець, до келиха злегка лише доторкнувшись устами,
Передала iз припрошенням Бiтiю. Щиро той випив
Пiнне вино одним духом до дна золотого. По ньому
740 Іншi вельможi. На золотоструннiй кiфарi Іопас
Грав, кучерявий, пiсень, що в Атланта могутнього вивчивсь.[30 - Іопас грав… – Іопас оспiвуе виникнення свiту i життя на землi, подiбно як Орфей в «Аргонавтицi» Аполлонiя Родоського.]
Оповiдав вiн про мiсяця змiни i тьмарення сонця,
Звiдки i люди, й тварини, i зливи, i полум'я звiдки.
Звiдки Арктур, i сльотливi Гiади, й Трiони подвiйнi;
745 Оповiдав, чому сонце так взимку спiшить в океанi
