скачать книгу бесплатно
Золота повно, везуть через море багатство скупого
365 Пiгмалiона, – вождем у них жiнка. Добились до мiсця,
Де нинi мури великi й нова карфагенська твердиня
Виросла, й землю купили, – вiд способу куплi тiеi
Бiрсою зветься, бо стiльки купили, як може зайняти
Шкура вола. Але ви що за люди, прийшли iз якого
370 Краю? Куди вам дорога?» На цi запитання герой наш
Вiдповiдае, зiтхнувши, а мова з дна серця виходить:
«О богине, коли б розповiв я з самого початку
Й час якби в тебе знайшовся нещасть наших слухати повiсть,
Скоро б i день закiнчив, Олiмп зачиняючи, Веспер.
375 Ще як по рiзних морях ми пливли з стародавньоi Троi, —
Може, й до ваших ушей тоi Троi iм'я досягнуло, —
Аж до лiвiйського берега буря страшна нас загнала.
Я – той побожний Еней, що пенатiв вiд ворога вирвав;
На кораблi iх везу, i до зiр моя слава сягае.
380 Я батькiвщини шукаю, Італii, роду шукаю,
Що вiд Юпiтера вийшов найвищого. Сiв я на двадцять
Суден на морi фрiгiйському. Мати богиня вказала
Шлях, i я долi послухав. З ним сiм лиш зосталось, розбитих
Евром i морем. І от, сiромаха, чужинцем блукаю
385 Я у пустинi лiвiйськiй, з Європи i з Азii гнаний».
Довше жалiв не знесла цих Венера i так перебила:
«Хто б ти не був, я не вiрю, щоб ти проти волi безсмертних
Дихав повiтрям оцим життедайним, якщо у тiрiйське
Мiсто прийшов. Отже, смiло рушай, до порогiв царицi
390 Прямо iди. Я вiщую тобi, що повернуться друзi;
Флот врятувався, змiнивсь Аквiлон i привiв його в пристань,
Тож ворожити на птицях батьки недарма мене вчили.
Лебедiв, глянь там, дванадцять веселим ключем надлiтае.
Їх то, як раннi тумани iз неба ясного опали,
395 Птах наполохав Юпiтерiв;[21 - …птах… Юпiтерiв… – орел.] от вони довгим рядочком
Вже осiдають на землю або на осiлих, здаеться,
Дивляться зверху. То як, повернувшися, крилами мають
Шумно i небо кругом облiтають, спiваючи пiсню,
Так твоi судна i молодь уже десь на пристанi, може,
400 Чи паруси розпустивши на вiтрi, прямують до неi;
Ти лише йди i скеровуй свiй крок, куди шлях твiй провадить».
Мовила i вiдвернулась; i шия сяйнула рожева,
Коси божистi у неi на тiм i якийсь божественний
Видали запах, одiння опало до стiп, i богиня
405 В свiтлостi повнiй з'явилась. А вiн, лиш пiзнав свою матiр,
Вслiд iй, що в далеч зникала, такими озвався словами:
«Нащо так часто й жорстоко обманюеш сина пустими
Цими примарами? Чом це рукою твоiх доторкнутись
Рук я не можу, нi слова почуть, нi до тебе промовить?»
410 Так нарiкае й до мурiв прямуе. Венера у хмару
Їх загорнула, iдучих, запоною мряки покрила,[22 - Аналогiчно в «Одiссеi» Гомера (VII, 39 i далi) Афiна окутуе Одiссея туманом, щоб вiн непомiченим увiйшов до мiста i палацу Алкiноя.]
Щоб iх нiхто не побачив i пальцем до них не торкнувся,
Щоб не задержав в дорозi, причин не питав iх приходу.
Легко в повiтрi сама полетiла на Пафос i радо
415 Там оглядае оселю свою, де храм ii, звiдки
Ладан сабейський iз ста вiвтарiв аромати iй курить,
Пахощi свiжого квiту вiнки посилають до неi.
Тi завернули тим часом туди, куди стежка вела iх,
Вже й на пагорб зiйшли, що над мiсто й твердиню сусiдню
420 Зверху дививсь. З тих громадь дивувався Еней; ще недавно
Тут лише хижi стояли; з брам, iз брукованих вулиць,
З руху гучного на них дивувався. За дiло взялися
Палко тiрiйцi. Однi для твердинi там мури будують,
Іншi – котять камiння руками; цi пiд будову
425 Площу рiвняють, а тi борозною iй межi обводять.
Суддiв уже вибирають, начальникiв, раду священну.
Пристань влаштовують iншi, тi закладають фундамент
Для побудови театру, а цi – величезнi колони
Тешуть iз скель, майбутнi готуючи сцени окраси.
430 Так, наче бджоли на луках квiтчастих улiтку працюють
В сонячнiй спецi, як рiй молодий вилiтати вже мае,
Або тодi, як росяться меди й розпирають вже соти
Плином солодким, – однi беруть те, що iм iншi приносять,
Тi ж, у рiй об'еднавшися, трутнiв лiнивих громаду
435 Гонять вiд вулика; праця кипить, а меди фiмiамом
Пахнуть. «Щасливi ви, мури вже вашi здiймаються вгору!» —
Каже Еней i верхiв'я будiвель мiських оглядае.
Входить тодi, оповитий у мряку, – аж диво сказати —
Прямо в юрбу i змiшався iз нею, нiкому не видний.
440 Був у серединi, в мiстi тiм, гай iз розкiшною тiнню.
В ньому пунiйцi, по морю бурхливому гнанi, найперше
Те вiдкопали знамення, яке несмертельна Юнона
Їм показала, – швидкого коня голова пишногрива[23 - Голова коня була викарбувана на карфагенських монетах як емблема мiста.]
Вiщим знаменням була. Бо народ той колись, у майбутнiм,
445 Так i у вiйнах мав бути найпершим, як спритним в життi був
Довгi вiки. На цiм мiсцi величний сiдонська Дiдона
Храм будувала Юнонi, багатий дарами i повен Ласки богинi.
Були в ньому мiднi i сходи, й пороги;
Сволоки мiддю трималися, й мiддю бряжчали завiси.
450 Вперше у цьому гаю вiн побачив нове, що зм'ягчило
Жах його серця, уперше вiдважився мати надiю,
Долi щербатiй своiй тут уперше почав довiряти.
Поки вiн пильно усе оглядав у тiм храмi величнiм,
Ждавши царицю, i поки у мiстi його дивувала
455 Велич мистецькоi працi, угледiти встиг, як боi всi
Троi зображено, бачив вiйну, про яку уже слава
В свiтi лунала, Прiама пiзнав вiн i поруч – Атрiдiв,
Вздрiв i Ахiлла, обом iм ворожого. Став i заплакав:
«Є на землi ще десь мiсце, Ахате, чи е десь краiна,
460 Де ще не чули б про нашу недолю? Чи бачиш,
Прiам ось, Слава i тут також мае свою, iй належну заслугу;
Вмiють тут плакать над горем, бiдою журитись людською.
Геть увесь страх, бо ця слава i нам iще стане в пригодi».
Так промовляе й безплiднi малюнки тi оком голубить,
465 Тяжко зiтхае й сльозами рясними вмивае обличчя.
Бачить тут, як у боях колись там, пiд Пергамом, бувало;
Там он, бач, греки тiкають, а молодь троянська жене iх;
Там – своiм повозом гонить фрiгiйцiв Ахiлл шоломистий.
Ось недалеко i Резовi шатра пiд бiлим брезентом
470 Вiн розпiзнав i заплакав. Тi шатра жахливо спустошив
Кровi жадливий Тiдiд, проникши до них, коли першим
Сном всi заснули; ввiв коней вогнистих вiн в табiр ранiше,
Нiж напились вони з Ксанту й скубнули троянськоi пашi.
В другому мiсцi було, як Троiл утiкае, як кинув
475 Зброю, сердешний хлопчина, – боець, що Ахiлловi рiвний!
Конi тiкать почали, а вiн навзнаки на порожнiм
Повозi й вiжки тримае. На шию опало волосся
Й пил замiтае, i землю скородить оберненим списом.
А одночасно троянськi жiнки йдуть до храму Паллади,
480 Їм неприхильноi, й одiж несуть; в них розплетенi коси,
Сум на обличчях, покора, й долонями б'ють себе в груди;
Та вiдвернулась богиня i очi спустила додолу.
Гектора тричi довкола iлiйського муру волочить,
Тiло бездушне Ахiлл продае там, на золото важить.
485 Тут вже риданням гiрким заридав вiн iз самого серця,
Зброю побачивши всю, i повiз, i другове тiло.
Бачить Прiама, як руки беззбройнi в благаннi ламае.
Мiж старшиною ахейцiв себе вiн пiзнав пiсля того,
Й сходи бiйцiв, i чорного Мемнона вiйсько. А далi
490 Пентесiлея приводить ряди амазонок; мов мiсяць
Їхнi щити; вона в шалi, завзяттям мiж тисяч палае,
Золототканою груди вiдкритi вона пiдв'язала
Пов'яззю, – дiва, а битись готова з мужами нарiвнi.
Все це здавалось Енею дарданському подиву гiдним,
495 Аж занiмiв вiн, у мiсце одно своi втупивши очi.
Входить до храму цариця краси неземноi Дiдона:
Першою йде, супроводжена почтом великим юнацтва.
Наче уздовж узбережжя Евроту або на верхiв'ях
Кiнту Дiана виводить танки, а за нею юрбою
500 Линуть вiдцiль i вiдтiль ореади, вона ж через плечi
Свiй сагайдак перекине, йдучи, i поставою юних
Всiх перевищить богинь, аж Латонi безмовною млостю
Серце вмлiвае. Так виглядала й Дiдона, так само
Весело серед юрби виступала, – над царством майбутнiм
505 Працю сама доглядала. Сiла у храмi[24 - Вергiлiй переносить на карфагенськi стосунки римський звичай вести засiдання сенату в храмах богiв.] по тому,
Коло дверей, на високiм престолi, опершись, довкола ж
Варта у зброi. Судила, закони давала, дiлила
Нарiвно працi тягар або жереб велiла тягнути.
Друзiв тут раптом бачить Еней, що в великiй надходять
510 Гурмi: Антея, Сергеста, Клоанта хороброго й iнших.
Бачить вiн тевкрiв, що вихор розвiяв iх чорний по морю
І по чужих узбережжях, далеких краях порозносив.
Аж остовпiв вiн i сам, i Ахат з ним зi страху i втiхи;
Дуже хотiлось iм руки з'еднати, але невiдомi
515 Речi гнiтили iм страхом серця. Отож непомiтно,
В хмару велику повитi, розвiдати вийшли, яка ж бо
Доля спiткала мужiв, де iх флот, при якiм узбережжi,
Що iх сюди привело; бо з усiх кораблiв наближались
Вибранi, й ласки благали, й до храму iшли гомiнливо.
520 А як вони, увiйшовши, змогли говорить особисто,
Ілiоней, найстарiший, спокiйно почав промовляти:
«О володарко, якiй дав Юпiтер нове збудувати
Мiсто й дав силу по правдi народами гордими править, —
Просим тебе, нещасливi троянцi, розiгнанi вiтром
525 В хланях морських, вiдверни ти од суден цих полум'я згубне,
Люд пощади наш побожний i зглянься на нашу недолю.
Ми не прийшли нi залiзами нищить лiвiйських пенатiв,
Нi грабувати зухвало й до берега зносити здобич;
Зовсiм ми iншоi вдачi, пихи у побитих немае.
530 Є десь краiна далека, Гесперiя зветься у грекiв,
Давня краiна, родючiстю й зброею сильна й могутня.
Жив енотрiйський там люд, а нинi Італii назву,
Кажуть, од ймення вождя свого внуки дали тiй краiнi.
Ми туди iхали. – [25 - Неповний вiрш. Таких в «Енеiдi» – 58.]
535 Та Орiон хмаровiйний неждано, здiймаючи хвилi,
Нас на мiлини закинув безвихiднi, австрам нестримним
Дав на поталу, по хвилях бурхливих i скелях розвiяв
Непрохiдних. Лише жменька мала нас дiсталася якось
Вашого берега. Що за народ тут тепер проживае?
540 Що за краiна така, що варварськi звичаi терпить?
Нас не пускають на берег пiщаний, за зброю беруться,
Вийти на землю боронять. Як люди й iх сила не мають
Шани у вас, пом'янiть хоч богiв, якi правду й неправду
Знають. Еней був наш цар; не було в нас правiшого мужа,
545 Нi побожнiшого й вищого в вiйнах i в справi вiйськовiй.
Доля якщо зберегла того мужа, й повiтрям надземним
Дихае вiн, i темiнь жорстока його не покрила, – Страху нема в нас.
Не будеш i ти нарiкати, що перша
Руку ти нам подала. Бо ще в Сiкулiйськiй краiнi
550 Вiйсько, й мiста, i славетний Ацест е троянськоi кровi.
Хай нам дозволено буде вiтрами пошкоджений флот наш
Витягнуть, в лiсi колод нарубати i витесать весла,
Щоб, як вiднайдемо тiльки царя й товариство, могли ми
Їхать в Італiю радо й шукати латинського царства.
