скачать книгу бесплатно
– Це ти про Росiю? – дiловито запитала Маринка.
– Менi набридла полiтика… – зiзнався Клоп.
– Страшнi випробування? – перепитала брата Маринка. – Випробування, страждання… Вони стануть у нагодi менi як фiлософу!
* * *
– Чим ви тут займаетеся? – Мама пiднялася до нас на оглядовий майданчик.
– Говоримо про какунцi, – сказала я.
– Молодцi! – похвалила мама. – Дядько Юра просив передати, що ми зараз зупинимося i будемо купатися в кристально чистому морi. Я йду за купальником!
Коли слiдом за нею ми стали спускатися на палубу, я не втрималася:
– За що ти Юлю викинув за борт?
– Та ну ii! – вiдмахнувся Клоп. – У моiх жилах тече гаряча кров. Я ж тобi сказав: я син бандита!
Йому хотiлося мене вразити.
– Я думала, ти пожартував.
– Ну, тепер у Юри супермаркет, а спочатку вiн був бандитом.
Хоча бандит – вiн завжди бандит!
Я подивилася на нього з повагою. Ще б пак! Син бандита!
– Давайте створимо пiдпiльний гурток по боротьбi з дурiстю дорослих, – запропонувала Маринка, зупиняючись на сходах i дивлячись на мене знизу.
– Марне заняття, – презирливо сказав Клоп.
– Я б iх усiх знищила. Залишила б живими тiльки корисних дорослих, тих, хто нас обслуговуе, – примружилася Маринка.
– Слушна думка! – на цей раз погодився з сестрою Клоп. – У каютi у Юри (вони обидва називали свого тата-бандита Юрою) в тумбочцi бiля лiжка лежить заряджений пiстолет…
Менi теж захотiлося сказати iм щось дивовижне.
– Придумала! – сказала я. – Я вам зараз покажу синдром банана.
– Синдром банана? – Вони пiдняли вгору схожi брови.
Я швидко збiгала за бананом, який лежав у вазi з фруктами на оглядовому майданчику.
– Якщо банан очищати з правильного боку, з якого вiн росте, вiн буде смачним, солодким. Спробуйте!
– Смачний, – спробувала Марина.
– Не сперечаюся, – солiдно сказав Клоп.
– Але якщо зачистити банан вiд задка, вiн буде гiрким, навiть отруйним.
Дiти спробували i ахнули:
– Справдi! Гидота! – стали плюватися вони.
– Про це нiхто не знае! – сказала я. – Не проговорiться! – І з видом переможницi додала: – Пiшли купатися!
Я побiгла в каюту за купальником. У каютi я знайшла Рожеву Мишу, яка сидiла на диванi, грiзно схрестивши на грудях лапи.
– Це обурливо! – заявила вона. – На мене напали якiсь дивнi чоловiки i сховали мене в сигарну коробку! Як iграшку.
– Але ж ти iнодi виглядаеш, як мила iграшка!
– Дурниця! Я – мишачий кiборг! Я не дозволю так iз собою поводитися! Я iм покажу! Я iх з’iм!
– Пiдемо купатися! – сказала я.
– Нiзащо! – сказав мишачий кiборг.
* * *
Через п’ять хвилин я вже плавала в морi. Там така вода, що, коли пiднiмаеш руку, здаеться, що у тебе пiд рукою виростае блакитне крило. Клоп стрибнув з борту так красиво, що я навiть розгубилася вiд захоплення. У водi вiн пiдплив до мене i сказав:
– Я тобi заздрю. У тебе е мама.
– А у тебе?
– У мене нiколи не було мами.
– Хтось же повинен був тебе народити!
– Теоретично так.
– Запитай у Юри!
– Вiн не говорить.
– А, може, вiн взяв тебе з дитбудинку?
– На нього не схоже.
– Звiдки ти знаеш? Може, вiн ранiше був iншим. Хочеш, я у нього вивiдаю?
– Як?
– Ну, це моя вже справа.
– Не треба. Обережно, медузи!
– Цi не кусаються.
– Ще й як кусаються! Загалом, я боюся знайти свою маму.
– А я боюся, коли моi батьки сваряться. І ще як сваряться! Але вони не розлучаться: не захочуть менi зiпсувати життя!
– Звiдки ти знаеш?
– Я бачу, що мама не дуже любить мого тата. Але вони все одно сплять разом, на одному лiжку.
– Це ще нi про що не говорить.
– Вони голi сплять! Я сама бачила!
– Ти бачила свого тата голим?
– Так. Ну i що? Я – нудистка з трьох рокiв… – З борту яхти солдатиком стрибнула Юля, пiднявши стовп бризок. – У тебе скоро буде мачуха.
– Мачуха! Я тому i хотiв перетворити ii в фарш. Якби менi це вдалося, мене б не посадили. Я б сказав, що я – випадково. Вiдбрехався би. А тато забув би ii на наступний день! Навiть на похорон фаршу не пiшов би.
– Значить, ти не розкаявся i плакав не по-справжньому?
– Спочатку я розплакався з жалю до себе. У всiх на яхтi красиве життя, а я сиджу пiд замком. А потiм менi стало шкода ii теж…
– Чому?
– Тому що ця Юля – така дурна!..
Маринка пiдпливла до нас з усмiшкою.
– Що ти хочеш робити на тому свiтi? – запитала вона у мене.
– На якому свiтi? – не зрозумiла я.
– Що ти хочеш робити пiсля смертi? – уточнила вона.
– Фiлософиня! – пирхнув Клоп. – Знайшла що запитати!
– Мовчи! – гримнула на нього Маринка.
Клоп набрав повiтря в легенi й пiрнув глибоко. Вiн вочевидь випендрювався передi мною.
– Дивне запитання, – сказала я. – Життя у нас тiльки починаеться.
– Уранцi прокинешся, а ввечерi – вмирати. Як метелик, – промовила Марина.
Я задумливо глянула на неi й теж глибоко пiрнула.
Роздiл 8
ЗАСЕЛЕНИЙ НЕЗАСЕЛЕНИЙ
На заходi сонця ми пiдiйшли до незаселеного острова i неподалiк вiд нього кинули якiр. До нас назустрiч виплив гарний катер. Я побачила здалеку високу людину в бiлiй сорочцi. Коли нашi матроси прив’язали катер до корми, вiн пiднявся на яхту, вiдмовившись вiд простягнутих рук. У нього було цiкаве волосся: чорно-руде, уперемiж. Менi сказали потiм, що вони натуральнi.
Вiн сiв з нами вечеряти. Дядько Юра дуже старався, щоб чорно-рудому на яхтi сподобалося. На столi стояли три вази з чорною iкрою. Ікра була чорною, але в кожнiй вазi трохи рiзного кольору: чорно-сiра, сiра, золотиста… Я знаю: золотиста – дуже дорога. Дорослi навколо неi завжди чаклують. Мiй тато обожнюе iкру до непристойностi. Вiн заради iкри готовий на злочин. Може бути, тому я принципово iкру не iм.
Людина в бiлiй сорочцi дивилася на вази з iкрою в священному жаховi.
– Пригощайся! Пригощайся! – говорив йому дядько Юра, накладаючи на тарiлку гору золотистоi iкри. – Іранська, найсмачнiша!
Матiас (так звали нiмецького власника острова) занервував:
– Я з’iм що-небудь iнше. Все з’iм! Тiльки не це!
– Чому?
– Я ii дуже багато переiв у життi, – сумно зiзнався Матiас. – У мене вiд неi алергiя не проходить по кiлька мiсяцiв!
Матiас говорив ламаною росiйською мовою. Чим бiльше вiн говорив, тим бiльше менi здавалося, що вiн його остаточно зламае.
– Це дуже недобре, коли ти спочатку дуже бiдний, а потiм дуже багатий, – сказав Матiас, нахилившись до мене. – Мiй тато з Гамбурга дав менi тiльки 800 доларiв, коли я пiшов сюди… Запрошую вас пiсля вечерi до мене на острiв. У мене можна попивати чай, а потiм ще раз повечеряти. Крiм того, на островi добре спати!
– Ми з Юлею залишимося тут, – твердо сказав дядько Юра.
– Для всiх мiсця вистачить, – сказав Матiас.
– Ми без вас не поiдемо, – сказав мiй тато, звертаючись до дядька Юри.
Матiас почав його умовляти, але дядько Юра не погоджувався. Вiн хотiв, щоб ми спали у нього на яхтi.
– Ми давно не бачилися, – сказав вiн. – Хочеться посидiти, поговорити.
Матiасу замiсть чорноi iкри принесли росiйську вiдварну картоплю в мундирi. Картопля димiла. Вiн почав iсти ii з задоволенням. Дядько Юра почав сперечатися з моiм татом. Вiн сказав, що все на свiтi зумовлено:
– Це науковий факт.
– Нiчого подiбного, – наминав золотисту чорну iкру мiй тато Особлива Думка.
– Іване! Це не пристойно! – зауважила мама.
– Нiчого подiбного! – гарячкував тато, не слухаючи маму. – Хоча б наполовину нам надана свобода вибору.
У цей час прибiг Клоп з пiстолетом у руцi.
– Руки вгору! – закричав вiн, цiлячись в Юлю.
Депутатка стрiмко пiдняла руки вгору.
