скачать книгу бесплатно
– Марусю! – закричала Дiана. – Це ти? Як ти мене налякала! – Вона закуталася в простирадло. – Все-таки треба стукати, перш нiж вриватися в мою кiмнату! Ну i що, що вiн вампiр? Вiн навiть ще не встиг менi нiчого жахливого зробити!
– А це що за красунечка? – зацiкавився Матiас. – Марусю, де ти ii вiдкопала?
Клоп зробив реверанс, як справжня дiвчинка.
– Це Маринка? – скривилася Дiана.
– Як ти гадаеш? – сказала я.
– Клоп? – ахнув Матiас. – Нiчого собi! Подаруй його менi!
– Кого? – запитала я.
– Клопа!
– Але його немае. Є дiвчинка.
– Ну, подаруй менi цю дiвчинку. Нехай живе у мене на островi.
– А де ви бачите дiвчинку, крiм мене?
– Боже! – скрикнув Матiас. – Цi росiяни можуть заплутати навiть вампiрiв!
До кiмнати вбiгла Маринка:
– Що у вас вiдбуваеться?
Побачивши нас у костюмах, вона закричала:
– Я теж хочу бути iншою!
– Гаразд! – сказала Дiана. – Валiть звiдси. Дайте менi, нарештi, поспiлкуватися з вампiром!
* * *
– Так, непогано бути хлопчиком, – сказала я, роздягаючись перед сном. – Прямо вiдчуваеш у собi мужнiсть. Ти б мене любив, якби я була з тикалкою? – запитала я Клопа.
– Ну так, якби я був дiвчинкою, а так, мабуть, нi, – похитав головою Клоп.
– Цiкаво все-таки влаштоване життя, – сказала я. – Стiльки всяких пiкантних умовностей!
– Я втомився бути дiвчинкою! – Клоп жбурнув золоту перуку на пiдлогу i почухав скуйовджену шевелюру.
«Милий», – солодко тьохнуло в мене щось усерединi живота.
– Ага, а менi належить бути дiвчинкою все життя!.. Чому тут так багато дитячого одягу? – вголос задумалася я.
– Треба запитати у вампiра Матiаса, – Клоп на очах перетворювався в хлопчика.
– Ти думаеш, вiн пристае до дiтей теж?
– Звичайно! Смокче дiтей, як льодяники!
– І нас з тобою теж?..
– Все може бути.
Я втупилася йому в пахву.
– Не бiйся! – блиснув очима Клоп. – Я гну пiдкови! З раннього дитинства я мию ноги в бiде! Я тебе захищу!
– Ти схожий на Ісуса Христа! – вигукнула я.
– Так, схожий! Краем ока i краем вуха, – погодився Клоп.
Роздiл 9
БУРЯ
Пiд ранок я прокинулася вiд страшного гуркоту. Я подумала, що до нас у спальню ломиться вампiр Матiас. Я стала трясти свого хороброго кавалера, але Клоп пускав солодку слину i не прокидався. У якийсь момент я вирiшила, що гуркiт менi тiльки сниться, але лiжко стала ходити ходуном, i я зрозумiла: це не сон.
– Рожева Мишо! – крикнула я не своiм голосом. – Що це?
– Земля трясеться! – застукала зубами Рожева Миша, яка спала в крiслi.
«Пiп на курцi несеться…» – мимоволi вiдгукнулася моя пiдкiрка. Я пiдбiгла до вiкна. Ще поштовх! Я побачила, як антикварний маяк упав з обриву в море. В кiмнату влетiв Матiас з мертвотно сiрим обличчям. Вiн був у мокрому жовтому плащi до п’ят.
– На пiдлогу! – скомандував вiн. – В отвори дверей. Так безпечнiше!
За Матiасом до нас закотилися клубками тварини острова: пара шакалiв з приниженими посмiшками, безбашеннi зайцi, кабан, що з’iхав з глузду. Вони забилися пiд диван i тремтiли.
Крiзь гуркiт стихii ми раптом почули чийсь владний голос:
– Якщо ми живемо на морському днi, то це ще не означае, що я повинен щодня iсти рибнi котлети!
– Хто це? – запитала я Рожеву Мишу.
– Господи! – благала вона. – Так це ж долинув до нас голос самого морського царя!
Рожева Миша в страху пiдбiгла до мене. У вiкно ми побачили, як море мордуе яхту дядька Юри. Величезнi хвилi били ii з розмаху. Якiсь чоловiчки з’являлися на залитiй морем палубi й швидко зникали. Яхта крутилася, як дзига.
І раптом знову в нашiй дитячiй пролунав потойбiчний звук. Але тепер це був уже не цар з його рибними котлетами. Спочатку акорд гiтари. Потiм голосом, схожим на голос Гiтариста, що спотворив мене, пролунали схвильованi слова:
– Олено, сюди-сюди! В тунель! Смiливiше! Олено-Олено! В тунель! До мене!
Хтось нiби схопив яхту величезними руками за боки i потягнув униз. Вона спочатку встояла й навiть спробувала вирватися. Їi знову рвонули вниз. Яхта нахилилася, зачерпнула води, але знову встояла. Утрете ii так рiзко потягнули вниз, що вода завирувала, i яхта провалилася крiзь хвилi.
– Гiтарист! – як поранена пташка, пискнула Рожева Миша. – Це його пекельнi витiвки! Втiм, нiякий вiн не Гiтарист!
– А хто?
– Краб-Вершитель!
– Що це означае? – тремтячим голосом запитала я пiд тужливе завивання шакалiв, зайцiв i кабана.
– Це означае… – Рожева Миша мужньо подивилася на мене, – це значить, що твоi батьки потонули!
– Мамо! Батьку! – впала я на колiна i почала битися головою об стiну. – Що ви наробили! Навiщо ви потонули?
* * *
Земля здригнулася в останнiй раз, напружилася грудьми, вигнулась ребрами – стихла. Хвилi ще вирували, але море мало-помалу заспокоювалося. Землетрус скiнчилося.
– Я пiду кинуся зi скелi! – схлипувала Маринка.
Клоп стиснув кулаки:
– Я готовий вбити цього пiдлого Бога!
– Добре, що хоч дiти вижили, – витирала сльози Дiана, притулившись до Матiаса. Матiас сидiв на диванi, широко розставивши колiна, низько опустивши свою чорно-руду голову.
Мене з дитинства вчили релiгii. Тодi це вважалося модним. Мене вчили, що померлих Бог забирае на небо, i вони дивляться на нас. Смерть не здавалася менi страшною. Але з яхтою було поiншому… Як… як я буду далi жити?
– Чому ти не плачеш? – у сльозах повернулася я до Клопа.
– Якщо ти плачеш, я не повинен плакати нi за яких обставин!
– Хiба тобi не шкода тата?
– Звичайно, шкода. Але що я про нього знав? – закусив вiн губу. – Значить, така доля.
– Я ненавиджу тебе! – закричала я на Клопа. – Доля? Що це? Дурне слово!
Клоп майже силою взяв мене за руку:
– Батьки не потрiбнi до тiеi хвилини, поки вони е. Але ми не пропадемо! Мiй тато був багатим. Вiд нього менi з Маринкою щонебудь перепаде. Ми з тобою виживемо, даю слово!
– Менi нiхто не потрiбен, крiм мами i тата. Кращих у свiтi мами i тата…
– Ти обiцяла: ми одружимося! Маринка буде жити з нами!
– Божевiльний! – вирвалася я. – Не хочу я тебе! Хочу маму i тата!
– Вiдчепись вiд неi! – крикнула Маринка. – Пiшли краще кинемося зi скелi!
Вона схопила брата за сорочку i потягла з кiмнати. Матiас схопився з дивана i закрив тiлом дверi дитячоi. Вiн повiрив, що сестра з братом кинуться зi скелi.
– Я сподiваюся, що ми iх знайдемо, – раптом сказав вiн.
– Тiла приб’е до берега? – запитав Клоп.
Я знову розревiлася.
– Нi… Зовсiм не те… – похитав головою Матiас, – Але це таемниця, я повинен подумати…
– Яка ще таемниця? – запитала Маринка.
– Таемниця життя i смертi, – тихо сказав Матiас.
– Вона вам пiдвладна? – втупилася в нього Маринка.
– За iдеею, вона повинна бути пiдвладна людям. Але люди зайнятi вiйною i всякою поганню. А цим нiхто ще серйозно не зайнявся.
– Крiм нас, фiлософiв, – заперечила Маринка.
– Чому ти називаеш себе фiлософом? – насупився Матiас.
– Менi подобаеться це слово… – пояснила Маринка. – І потiм я читала «Критику чистого розуму» Канта. Кiлька сторiнок…
– Зрозумiло! – обiрвав ii Матiас. – Але фiлософи нинi практично скiнчилися, а таемниця смертi залишилася… Зрештою, ви можете спочатку жити у мене на островi, – продовжував вiн. – Це такий мирний острiв! Недарма до мене на острiв приiжджають вiдпочивати найкращi футболiсти свiту, найкращi монархи i диктатори, найкращi музиканти i письменники…
– Менi зараз не до письменникiв, – розлютилася я.
– Але пожити тут? Це такий мирний острiв! Я подарую тобi всю дитячий одяг з дитячоi кiмнати! Там е найпрестижнiшi бренди!
– Не хочу! – вiдрiзала я. – Ви обiцяли знайти менi моiх батькiв!
– У мене е план. Не будемо втрачати надii. Надiя – ось чим вiдрiзняеться людина вiд тварини!
– Дурниця, – заявила Рожева Миша. – Я теж харчуюся надiею. Не кормом единим!
– Менi так шкода твого тата, – раптом глибоко зiтхнула Дiана, гладячи мене по головi. – Адже вiн такий хороший! Такий добрий! Такий… такий…
– Мама – теж, – уточнила я.
– Ну, так… Але тато… вiн такий привабливий!
– Так, твiй тато Особлива Думка був класним, – сказав Клоп. – Без одного з батькiв ще можна йти по життю, а без двох уже не пострибаеш.
– Ти все-таки милий, – несподiвано для себе сказала я. – Шкода, що не очкарик. Я люблю очкарикiв!
– Заради тебе я готовий зiпсувати очi! – заявив Клоп.
– А що, якщо ми дiтям дамо морозиво? – з хитрою посмiшкою запитала Дiана Матiаса. – Маруся любить мангове!
– Знайшла час для мангового морозива! – стримала я свою няню.
– Дiти вiдхiдливi, – Дiана пiдняла очi на Матiаcа, шукаючи розумiння.
