скачать книгу бесплатно
– Дарма, – голос його пролунав так, нiби вiн щойно прокинувся. – Ви прочитали менi, де я нiбито працюю. Щось iз фiльмом. Але це неправда.
– То звiдки ваше iм’я в особовiй справi вiддiлу кадрiв?
Глазер знизав плечима i, сердито зиркнувши Ратовi в очi, огризнувся:
– Про це треба спитати в того, хто оформив цю справу. Моя особова справа лежить у вiддiлi кадрiв компанii «Сiменс i Гальске». Я електрик в «Ельмоверк».
– Що?
– Повторити, щоб ви записали? – Глазер потроху бадьорiшав, вiн, попри холоднечу, навiть перестав тремтiти. – Я працюю в «Сiменс»! На заводi електромоторiв. Я саме повертався зi своеi змiни, коли вашi колеги вхопили мене. Просто перед дверима квартири: з наручниками, пiстолетом i рештою ваших прибамбасiв. Сподiваюсь, сусiди не встигли сповна навтiшатися виставою. Панi Кнауф, iз квартири навпроти, цiкава, як стерво.
Рат зазирнув у паспорт Глазера. Чоловiк на фото в документi й людина перед ним були однiею особою поза будь-яким сумнiвом.
– Що, не того злапали? – уiдливо поспiвчував Глазер.
Рат згорнув папери.
– Це ми за мить з’ясуемо.
Мить затяглася на дещо тривалiший промiжок часу: Рат почастував гарячим чаем дедалi бiльш непосидючого Глазера. І аж по нескiнченних трьох чвертях години охоронець нарештi проштовхнув у дверi Гайнрiха Белмана, який мав дещо розкуйовджений вигляд. Навiть ранiше, по телефону, Белман не справляв враження тверезоi людини, а тепер наповнив кабiнет густим алкогольним духом.
– Добрий вечiр, пане комiсаре, – процвенькав кiнопродюсер, марно намагаючись триматися рiвно. – Не знав, що ви теж… працюете н-ночами.
– Сiдайте, будь ласка! – запросив його Рат, пiдсунувши стiлець до свого столу.
Белман сiв.
– Вибачте мiй стан. Я трохи перебрав… Взагалi, це не мiй стиль… Але смерть Беттi… Я ж таки жива людина!
– Все гаразд, – зупинив його Рат. – Ви не хочете привiтати мого гостя?
Здаеться, Белман тiльки зараз помiтив Глазера.
– Дуже приемно, – сказав вiн, простягаючи через стiл свою правицю, – Белман.
– Глазер, – вiдрекомендувався iнший, потиснувши йому руку.
– Хiба ви не знайомi з ним? – запитав Рат Белмана.
– Нi, – роздратовано вiдказав той. – А маю бути?
– Це Петер Глазер.
– Як?
– Ваш освiтлювач.
– Казна-що! Я знаю своiх людей!
– Ви принесли фото, про яке я просив?
– Авжеж, – Белман сягнув рукою в кишеню пiджака. – Хоч це було не так просто… – Ось… Це з рiздвяноi вечiрки, – сказав вiн, якось винувато потискаючи своiми масивними плечима.
На свiтлинi показаний красень iз келихом пуншу в руцi щасливо всмiхався на камеру, iншою рукою обiймаючи жiнку. Рат нiколи ранiше не бачив цього чоловiка, але впiзнав жiнку – то була Беттi Вiнтер! Тривожний дзвiночок тихо, але наполегливо задзвонив у нього в головi.
– Ось, – сказав Белман, розгладжуючи свiтлину, – оце Глазер. Вiн добре ладнав iз Беттi. Особливо того вечора, – додав вiн, похитавши головою. – Досi не можу повiрити… Я маю на увазi, повiрити, що ii бiльше немае…
Петер Глазер, який весь цей час придивлявся до фотографii, зараз витягнув шию i вибалушив очi.
– Що ви верзете? Це бiсiв Фелiкс! Як це вiн опинився коло Вiнтер?
Тепер уже справа справдi швидко з’ясувалася: зниклий освiтлювач Белмана звався Фелiкс Кремпiн – вiн, очевидно, скористався з особових даних свого приятеля Петера Глазера, щоб найнятися в «Ля Бель Фiльм Продукцьйон». Насправдi ж, за словами Глазера, Кремпiн працював директором iз виробництва в компанii «Монтана Фiльм».
Щойно Глазер згадав назву «Монтана», Гайнрiх Белман наче оскаженiв. Продюсера неможливо було вгамувати, попри – а може, саме через – те, що вiн був добряче напiдпитку. Вiн, не вгаваючи, торочив про шпигунство, саботаж, диверсii, а, може, й щось гiрше.
– Цi кримiнальники! Я мав би передбачити! Не зупиняються навiть перед убивством!
Рат покликав охоронця, щоби той випровадив Белмана. Та навiть коли за ними зачинилися дверi, ще довго було чути прокляття i лайку продюсера. Тим часом Рат якомога детальнiше розпитав електрика про його приятеля. Вiн занотував адресу Кремпiна, а потiм особисто вiдвiз Петера Глазера додому.
– Дякую за допомогу, – сказав йому Рат на прощання. – І не ображайтеся. Здаеться, ваш приятель своiми пустощами пошив у дурнi i вас, i нас.
Пустощi? Белман був дещо iншоi думки. На момент, коли Рат повернувся до свого кабiнету, продюсер уже трохи опанував себе, але не змiнив своiх тверджень. Зрештою, вiн мав, чим обгрунтувати своi пiдозри. Зокрема, вiн повiдомив, що в «Ля Бель» часто виникали з «Монтаною» суперечки. Цi суперечки неодноразово закiнчувалися судовими позовами, i звинувачення в плагiатi були найневиннiшими з приводiв до конфронтацii. Белман також звинувачував конкурента в переманюваннi виконавцiв, саботуваннi прем’ер та безлiчi iнших брудних трюкiв, а той, своею чергою, неодноразово позивав власника «Ля Бель» за подiбними звинуваченнями – надуманими, як запевняв сам Белман. Цього разу Гайнрiх Белман мав пiдстави включити до списку претензiй саботаж зйомок i вбивство своеi найцiннiшоi актриси.
Умисне вбивство, як засiб саботажу, видавалося Ратовi деяким перебiльшенням, але вiн мiг зрозумiти гнiв кiнопродюсера. Зрозумiло, що не заради жарту Кремпiн найнявся в «Ля Бель» пiд фальшивим прiзвищем. Цього типа належало розшукати неодмiнно.
Попри смертельну втому, у Рата прокинувся мисливський iнстинкт.
Завтра з самiсiнького ранку вiн потрусить «Монтану», перш нiж Бьом знайде привiд усунути Рата вiд справи. А цього можна було очiкувати, оскiльки справа виявилася цiкавiшою, нiж уявлялося Бульдогу.
Пошуки Фелiкса Кремпiна вже почалися, коли Рат повернувся до вiддiлу вбивств, але Бреннер iз Ланге десь завiялися. Замiсть них за столом сидiв товстун, заглибившись у вивчення досье.
– Пане раднику!
Товстун звiв на нього очi.
– Рате! А ви що тут робите о такiй порi?… Навiть не сподiвайтеся! Мого лiжка ви не отримаете – воно менi самому знадобиться!
Будда частенько залишався ночувати в Замку: поруч iз його кабiнетом, який бiльше нагадував вiтальню, була маленька кiмната, де стояло лiжко.
– Приемно знову бачити вас тут, пане раднику, – сказав Рат. – Щойно приiхали з Дюссельдорфа?
Геннат кивнув:
– І якось шлях вiд вокзалу завжди приводить мене просто на Алекс. Скажiть, кумедно? Я мав би одружитися, i тодi зi мною цього би не вiдбувалось.
– Не факт, – похитав головою Рат. – Як просуваеться ваше розслiдування?
– Не питайте! Ви не повiрите, скiльки ми зiбрали матерiалiв, скiльки свiдчень дiйшло до нас вiд дюссельдорфськоi людности. Ми зараз точно знаемо, як були вчиненi окремi вбивства, але чи це просунуло нас хоч на крок далi?
Геннат витягнув зi шкiряного кофра свiжу «Берлiнер Цайтунг» i незграбно розгорнув газету.
– Ви тим часом теж не лiнувалися, як твердять газети, – сказав вiн, поклавши газету на стiл перед Ратом. – Цю я щойно купив на залiзничному вокзалi. Можете менi щось пояснити?
Рат ошелешено дивився на першу шпальту. Спецiальний полуденний випуск. Жирний заголовок iз двома свiтлинами.
«Смерть у студii! Беттi Вiнтер убита прожектором! Саботаж?»
На однiй свiтлинi iдеальний портрет Беттi Вiнтер, на другiй, злегка розмитiй, Гереон Рат на тлi кiностудii. На задньому планi можна розгледiти навiть частину накритого тiла – за умови, що ви знаете, що то тiло.
– Тут небагато випадае пояснювати, – знизав плечима Рат. – Актриса загинула, а продюсер дуже хотiв потрапити в заголовки. Тiло ще не охололо, коли вiн влаштував там пресконференцiю.
– А ви допомагали йому складати заголовки? Чи чому вас тут цитують?
– Зграя шакалiв примчала на запах кровi. Я наказав негайно усунути всiх репортерiв iз мiсця подii, але полiцiя не може заборонити проводити пресконференцiю. Ми з колегою Грефом взяли в нiй участь, щоб тримати справу пiд контролем, – пояснив Рат. – Щоб уникнути аж надто диких спекуляцiй з боку преси.
– То ви чудово з цим упоралися.
Рат пробiг очима текст i побачив, що в статтi викладалася в розгорнутому виглядi Белманова теорiя диверсiй. На пресконференцii продюсер нiчого такого не казав, але журналiст, напевне, знав про малу вiйну з «Монтаною», хоча прямо назва компанii в статтi не згадувалася.
Рат знервовано ковтнув: його власнi заяви були включенi в текст настiльки хитро, що в читача мало скластися враження, нiби полiцiя офiцiйно пiдтримуе версiю саботажу.
– Я жодним чином цього не санкцiонував, – буркнув Рат.
Геннат спiвчутливо кивнув.
– Гаразд, любий Рате, все гаразд, нiхто вам цього не закидае. Треба бути дуже обережними, маючи справу зi столичною пресою. Насправдi, репортери можуть бути дуже корисними для полiцii, просто не дозволяйте собi iлюзiй щодо того, буцiмто ви можете тримати iх пiд контролем.
– Інодi менi б хотiлося потримати декого з них за горло.
– Це не так складно, в разi чого, – посмiхнувся Геннат. – Розкажiть своiми словами, що сталося в тому кiноателье. Беттi Вiнтер – це не абихто. Бьом щось мав на думцi, довiривши вам цей фатальний випадок.
Рат розповiв мiстко i лаконiчно. Аж до iсторii з фальшивим освiтлювачем.
– Використання чужого прiзвища й утеча роблять його дуже пiдозрiлим, – пiдсумував вiн. – Зараз насправдi все свiдчить на користь версii саботажу. Не факт, що Вiнтер мала неодмiнно загинути, але схоже, що хтось хотiв навмисне завдати акторам серйозноi травми. І цей хтось вважав прийнятною чи бажаною ймовiрну смерть, iнакше не дозволив би, щоб такий величезний прожектор упав на людину. І наразi схоже, той хтось мае iм’я Фелiкс Кремпiн.
Геннат кивнув:
– Звучить цiкаво. І цiлком схоже на правду. Однак остерiгайтеся квапливих висновкiв! Чи, принаймнi, не дозволяйте iх оприлюднювати! Бо падати носом у землю бувае боляче, – показав вiн поглядом на газету.
– Помилок допускаються, щоб на них учитися, пане суперiнтенданте.
– Звiдки ви це взяли? Такого нинi навчають у школi полiцii?
– Так мiй батько каже, пане раднику.
– Розумний чоловiк ваш батько. Вiн, здаеться, служить у полiцii?
– Начальник кримiнальноi полiцii, – кивнув Рат.
– Тодi дотримуйтесь його порад i не повiдомляйте пресi надмiру багато. Краще дiлiться своiми висновками з нами. З Інспекцiею А.
Геннат суворо дивився на нього. Рат знав, що Будда його цiнуе. І що не вiрить у самоправство.
– Скiльки часу ви залишатиметесь у Берлiнi?
– До середи. Однаково зараз у Дюссельдорфi нестерпно, – зiтхнув Геннат. – Карнавал. Цьоргiбель втiшаеться тими «Гелау!», а для мене це нiчого не означае.[11 - «Гелау!», «Алааф!» (див. далi), «Наррi-Нарро!» – т. зв. «крики дурнiв», що лунають по всiй Нiмеччинi у днi карнавалу; зокр. «Гелау!» – традицiйний вигук на карнавалах Дюссельдорфа i Майнца.]
– Начальник полiцii родом iз Майнца, – пояснив Рат.
– А ви? Хiба ви не рейнець?
– Я з Кельна, – вiдповiв Рат. – У нас гукають «Алааф!», замiсть «Гелау!». Але цього року, завдяки поточним справам, я маю нагоду уникнути цього видовища. У Берлiнi все набагато спокiйнiше.
– Що ж, якщо вiдчуете ностальгiю, у Берлiнi цими вихiдними теж бiльш нiж достатньо карнавальних балiв.
Перш нiж Рат устиг вiдповiсти, задзвонив телефон.
Геннат зняв слухавку.
– Так, – кивнув Будда. – Комiсар Рат iще. Одну мить… – Вiн передав слухавку Рату. – Розшук. Схоже, ваш пiдозрюваний дiйсно переховуеться.
Субота. 1 березня 1930 року
7
Рат почувався смертельно втомленим, коли вже нарештi на Луiзенуфер сходами пiднiмався до себе. З благословення Генната, вiн посилив пошук утiкача Кремпiна – вiд ранку, кожен полiцiйний вiддiл Берлiна отримае його фото: нiчну змiну фотолабораторii кримiналiстичного вiддiлу залучили до тиражування свiтлини з рiздвяноi вечiрки, що надав Белман. Фелiкс Кремпiн, схоже, справдi переховуеться. Хоч би якою була причина падiння важезного прожектора на тендiтну актрису, причетнiсть керiвника виробництва «Монтани» до цього випадку явно була не випадковою.
У цьому контекстi пiдозри Белмана видавалися Ратовi досить переконливими, навiть якщо продюсер убачав у цiй iсторii, перш за все, намагання «Монтани» перешкодити зйомкам. Рат подивився на годинник. Пiв на дванадцяту. Виспатися як слiд вiн уже не зумiе – вiн хотiв навiдатися в «Монтана Фiльм» завтра зранку, якомога ранiше.
Вiн уже тримав ключ напоготовi, щоб вiдчинити дверi, коли усвiдомив, що чекае на нього за цими дверима.
Катi.
Рука з ключем зупинилася i навiть брелок завмер, наче хто зупинив час.
Вiн не мiг отак просто вкластися поруч i вдавати, що все йде як завжди! На якусь мить вiн подумав, чи не повернутися в машину – поiхати до Сiлезьких ворiт i влаштуватися в Грефа на диванi. Можна було б збрехати детективовi, що загубив ключi, i попросити про тимчасовий притулок. Потiм вiн облаяв себе боягузом i повернув ключ у замку, дивуючись, як голосно клацнуло. Вiн якомога тихше причинив дверi i, не вмикаючи свiтла, прокрався по коридору до дверей вiтальнi. Там теж тихенько зачинив дверi i навпомацки дiстався до свого крiсла. Торшер стояв поруч, i Гереон швидко налапав вимикач. Кiмнату наповнило тьмяне свiтло. Вiн кинув капелюха i пальто на сусiдне крiсло. Катi келихи прибрала, але пляшка коньяку залишилася на столi. Рат дiстав iз шафки чисту склянку, опустився в крiсло i налив собi. Який же ти дурень, подумав вiн, скрадатись отак у власнiй квартирi, наче хтось чужий, наче злодiй! Цi прикрi думки вiн запив коньяком. Стало легше. Ще одна склянка. Вiн не пiшов би спати з Катi, не вiдчувши, що хильнув достатньо.
Його вiзавi – нечiтка, розмита постать у теплому, жовтавому дзеркалi вiконноi шибки – теж пiднiс свою склянку.
– Будьмо! – пробурмотiв Гереон вiдображенню, единому, чие товариство вiн здатен був зараз витерпiти.
…Вiн здригнувся, сонний, у своему крiслi, чимсь наче стривожений. Вiн спав чи тiльки на мить закуняв? У будь-якому випадку, вiн щось почув. Склянка, мабуть, випала з руки – вона лежала на килимi поруч iз крiслом, на щастя, вiн осушив ii до дна. Насправдi вiн, мабуть, спав деякий час: язик у ротi був наче ряднина.
Рат пiдвiвся й наштовхнувся на дверi. Йому треба було вгамувати спрагу. Тiльки вже йдучи на кухню, вiн зрозумiв, що, мабуть, багато випив. На кухнi, намагаючись не здiймати зайвого шуму, дiстав склянку з буфету i пiдставив ii пiд кран. Вiн дозволив холоднiй водi деякий час бiгти по руках, перш нiж повернути кран. Це було приемно. Вiн випив воду за одним духом, i знову пiдставив склянку пiд кран.
гереон побачив листа аж тодi, коли зi склянкою води йшов до дверей. Посерединi столу лежав невеличкий аркуш паперу з блокнота – з того, в якому вона, зокрема, робила списки покупок. Рат здивувався, взяв листа i прочитав.
«Вибач, кохання мое, – прочитав вiн i вiдчув, як щось наче стиснулось у шлунку вiд цих слiв, – але я бiльше не витримувала.
