скачать книгу бесплатно
Рат знизав плечима.
– Менi треба побачити ii обличчя.
– Краще не треба, – Греф ковтнув. – Це сталося пiд час зйомки. Прожектор упав на неi зi стелi. Звiдтiля-оно, бачиш? – детектив змахнув рукою, показуючи вгору. – Добрячих десять метрiв, а вага чимала. До того ж, вiн був увiмкнений. Розжарений, як пекло.
Рат закинув голову i подивився вгору. Пiд стелею над подiумом, на мережi сталевих риштовань були прикрiпленi рядами рiзного розмiру прилади направленого свiтла, роздiленi темними полотнищами, подiбними до похмурих, монотонних прапорiв. У деяких мiсцях важка тканина провисала, опускаючись навiть нижче прожекторiв, частково затiняючи iх. Безпосередньо над тiлом у щiльному ряду свiтильникiв була прогалина – тiльки обiрваний чорний кабель, iмовiрно, досi пiдiмкнений до електромережi, свiдчив, що на цьому мiсцi теж щось висiло.
– Навiщо iм стiльки прожекторiв? – здивувався Рат. – Чому не скористатися з природного освiтлення? Хiба не заради зовнiшнього свiтла павiльйони зводять зi скла?
– Звук, – мовив Греф таким тоном, наче це слово все пояснювало. – Скло мае поганi акустичнi властивостi. Тому вони все тут позавiшували. Найшвидший спосiб перетворити ателье нiмого кiно на студiю звукового фiльму.
– Ти досконало поiнформований!
– Я щойно говорив з оператором.
Прожектор, який упав на актрису, був набагато бiльшим, нiж тi, що кримiналiсти застосовували вночi для освiтлення мiсць злочину. Сталевий цилiндр за розмiром був не менший, нiж басовий барабан в оркестрi. Електричний кабель ледве затримав би падiння приладу, не кажучи вже про те, щоб запобiгти йому. Тiльки iзоляцiйний кожух мiг його уповiльнити – це було видно з оголеного в кiлькох мiсцях дроту.
– Отже, смерть нещасноi на совiстi цього сталевого монстра? – запитав Рат.
Граф похитав головою:
– І так, i нi.
– Як це?
– Вона померла не вiдразу. Прожектор практично спалив ii, дивно, що з’еднання не розiрвалося i свiтло горiло. А ii партнер стояв поруч…
– Нещасне створiння в смокiнгу?
– Так, Вiктор Майснер.
– Думаю, я його знаю.
Греф пiдняв брову:
– То ти таки буваеш у кiно?
– Я бачив його раз у кримiнальному фiльмi. Вiн цiлу годину грiзно вимахував пiстолетом, рятуючи якихось жiнок.
– Вiн, iмовiрно, цього разу теж уявив себе рятувальником. Тiльки, замiсть пiстолета, скористався з вiдра води. Вiдра з водою тут скрiзь, через пiдвищену небезпеку пожежi. У будь-якому разi, скидаеться, що вiн завдав нещаснiй Вiнтер удару електричним струмом. Принаймнi, вона одразу перестала кричати, усi запобiжники спрацювали i свiтло згасло.
– Вона могла вижити пiсля падiння на неi розпеченого прожектора?
Греф стенув плечима:
– Побачимо, що скаже медексперт. Так чи йнак, ii акторська кар’ера урвалася тiеi митi, як на неi впав прожектор. Навiть якби вижила, вона б навряд чи грала в романтичних комедiях.
– Схоже, наш горе-Едiп усвiдомлюе, що вiн накоiв, – кивнув Рат на заплаканого Майснера.
– Здаеться, що так.
– З ним уже розмовляли?
– Нашi колеги намагалися… Безнадiйна справа.
– Не вiдповiдае?
– Нiчого, що могло б якось придатися…
Гучний трiск змусив Грефа завмерти на мiсцi. Вiн озирнувся на Червiнскi й Геннiнга, якi почали доволi незграбно встановлювати штатив для фотоапарата.
– Гадаю, до фотографування варто взятися менi, – зауважив вiн, – доки цi двое не розтрощили обладнання.
Рат кивнув.
– Так i зроби. А тим двом накажи зiбрати i записати свiдчення. Напевне хто-небудь що-небудь встиг побачити.
Греф знизав плечима:
– Оператор усе бачив. Режисер, звiсно, теж. Це частина iхньоi роботи, – детектив показав рукою на жилавого чолов’ягу, який тихо, однак доволi емоцiйно розмовляв iз лисуватим, гарно вбраним паном рокiв п’ятдесяти з хвостиком.
Рат кивнув.
– Я побалакаю з ними за мить. Де технiк, вiдповiдальний за прожектори?
– Жодного уявлення. Я не можу подбати про все одночасно.
– Скажiть Геннiнгу, щоб його знайшов i привiв до мене.
Греф вiдвернувся i пiшов до Плiша з Плюмом, а Рат рушив у бiк розчавленого горем Майснера. Коли Гереон став просто перед ним, актор перервав ридання i звiв очi на комiсара. Жiнка в мишачо-сiрому заспокiйливо погладила чоловiка по плечах. Коли Рат показав йому жетон, Майснер спершу благально подивився на нього, а тодi раптом вибухнув розпачем.
– Я вбив ii! – iстерично волав вiн. – Я вбив Беттi! Господи, що я накоiв!
Його руки судомно вчепилися в холошi Ратових штанiв. Схоже, розмовляти з Майснером зараз не було сенсу.
– Ви нiкого не вбивали, – переконував його Рат, – стався нещасний випадок.
Вiн марно намагався вирвати своi штани з чiпких пальцiв актора. Сiра мишка взялася допомогти йому, втихомирюючи Майснера.
– Все гаразд, Вiкторе, – тихо примовляла вона, погладжуючи стрункi руки актора i змушуючи його вiдхилитися на спинку крiсла. Вiн слухняно вiдкинувся i сховав обличчя в ii сiрiй спiдницi.
– Ви бачите, мабуть, що вiн не здатний зараз говорити, – звернулась вона до комiсара. – Вiн у шоцi! Сподiваюся, лiкар скоро приiде.
Рат знав, що доктор Шварц уже в дорозi, але сумнiвався, чи патологоанатом е саме тiею особою, що зумiе погамувати нiжну душу Вiктора Майснера. Вiн дав жiнцi свою вiзитну картку.
– Пановi Майснеру немае потреби давати свiдчення саме цiеi митi. Вiн зможе прийти у вiддiлок, коли почуватиметься лiпше. Але найпiзнiше – у понедiлок.
У Рата було вiдчуття, що жiнка дивиться крiзь нього. Вiн записав на картцi дату, а також час. Одинадцята ранку. Попри все свое бажання, вiн не мiг дати бiдоласi поблажки, бiльшоi за цю.
– Догляньте його наразi, – сказав вiн сiрiй мишi. – А найлiпше було б таки завезти його до лiкарнi.
– Коро, зробiть, як пан комiсар каже, – пролунав у Рата за спиною глибокий чоловiчий голос. – Вiкторовi не варто лишатися тут бiльше часу, нiж необхiдно.
Рат обернувся до лисуватого пана, що перед тим, був, спiлкувався з режисером. Кора повела Вiктора Майснера до виходу.
– Белман, – представився елегантний пан, – «Ля Бель Фiльм Продюкцьйон». Я продюсер «Бурi кохання».
– «Ля Бель?» – потиснув Рат простягнуту руку. – Я думав, це «Терра Фiльм»?
– Примiщення, але не виробництво. Не так багато кiнокомпанiй можуть дозволити собi власну студiю. Ми не УФА[6 - Кiноконцерн УФА (UFA: Universum-Film Aktiengesellschaft), фiнансований найбiльшими промисловцями i «Дойче Банком», ставлячи собi за мету гегемонiю на европейському кiноринку, побудував у Берлiнi найсучаснiшi в Європi кiностудii, а по всiй краiнi – розкiшнi глядацькi зали.], як ви розумiете, – нiби виправдовуючись, пояснив Белман, i показав на режисера, що саме пiдiйшов до них. – Джо Дреслер, мiй режисер.
– Джо?
– Йозеф звучить якось старомодно, – сказав режисер i простягнув руку. – Добрий день, пане комiсаре.
– Просто в голову не увiбгати все це! – бiдкався Белман. – Просто на зйомцi! Стрiлянина!
Вiн видавався по-справжньому близьким до розпачу.
– «Буря кохання» мала вийти в прокат за два тижнi.
– Так скоро?
– Час – це грошi, – вiдказав Белман.
– У нас було заплановано ще два днi зйомок, – уточнив Дреслер. – Сьогоднi й завтра.
– То фiльм уже майже закiнчений?
Дреслер кивнув.
– Така трагедiя… – проказав Белман, а тодi знервовано засмiявся. – Я маю на увазi нещасний випадок. Те, що сталося – справжня трагедiя. А фiльм, звiсно, комедiя. Божественна романтична комедiя, цiлковито оновлений жанр. Божественна в буквальному сенсi цього слова.
Рат кивнув, попри те, що нiчого не зрозумiв.
– Ви бачили, як усе сталося?
Белман заперечно похитав головою.
– На момент мого приiзду вона вже нерухомо лежала на пiдлозi. Але, Джо… ти можеш розповiсти пановi комiсару…
Режисер прочистив горло.
– Отож, як я вже казав вашим колегам… це сталося в кiнцi сцени. Ми ii знiмали вдруге, i все йшло добре. Вона мала дали йому ляпаса, одночасно гримiв грiм – i це кiнець сцени…
– Грiм?
– «Буря кохання» – це iсторiя про те, як норвезький бог бурi й грому, Тор, закохуеться в дiвчину з Берлiна i залицяеться до неi в образi графа Торвальда. Щоразу, коли вони контактують, розлягаеться грiм.
Нiчого не скажеш, хвацько закручений сюжет, подумав Рат. І цей фiльм мав звеличити Беттi Вiнтер у звуковому кiно?
– Отож, – вiв далi Дреслер, – зi стелi раптом зiрвався юпiтер.
– Ще один, iнший бог?
– Прожектор, що вразив Беттi. Вiн звалив ii на пiдлогу й придушив своею вагою. Господи! Вона лежала пiд цим залiзяччям, кричала, i нiхто не мiг iй допомогти! Це було просто жахливо…
– То чому iй нiхто не допомiг?
– Ви собi уявляете, який розпечений прожектор по кiлькох годинах роботи? До нього не торкнутися – не те, щоб вiдтягти…
– Але одна людина намагалася щось зробити…
– Ви маете на увазi Вiктора? – знизав плечима Дреслер. – Не знаю, що його пойняло. Вони вдвох грали цю сцену, i вiн стояв просто поруч iз нею. Зрештою, хто може знати, що в людини робиться в головi? Поруч iз тобою iнша людина, ти вiдчуваеш запах ii спаленоi шкiри, чуеш, як вона кричить – звiсно, ти хочеш якось допомогти… А те, як розпачливо вона кричала… – Вiн потрусив головою так, нiби хотiв цим рухом звiльнити пам’ять вiд болiсного спогаду. – Ми всi стояли, немов спаралiзованi. Нiхто не усвiдомив, що вiдбуваеться, аж доки Вiктор уже перехилив над нею вiдро з водою.
Дреслер прочистив горло, тодi заговорив знову:
– Вона враз перестала кричати, i почала… все ii тiло почало смикатися… нiби протестуючи… а тодi гахнуло. Спрацювали всi запобiжники, i свiтло згасло.
– А потiм?
– Перше нiж ми знову щось побачили, минуло кiлька секунд. Я кинувся до неi. Одразу пiсля Вiктора, я маю на увазi. Беттi була мертва.
– Як ви це визначили?
– Ну, я… помацав ii сонну артерiю. Пульсу не було. Вона була мертва.
– Не хочеться в це вiрити, – озвався Белман. – Непоправна втрата для нiмецькоi кiноiндустрii.
Рат перевiв погляд на продюсера.
– Часто трапляються такi речi?
– Якi саме?
– Коли свiтильники падають зi стелi? Крiплення там наче не видаються хисткими.
Рат, мабуть, зачепив за живе, бо Белману вирвало клепку:
– Послухайте, пане комiсаре, всi цi конструкцii можуть мати вигляд тимчасових, але, повiрте, все ретельно перевiрено i схвалено. Запитайте своiх колег iз Департаменту будiвельних норм! – розпалюючись, продюсер дедалi пiдвищував тон. – Це скляне ателье iдеальне для зйомки нiмого фiльму, але не для запису звуку. Оце причина деяких реконструкцiй – так, ми iх ще не завершили остаточно. Звукоiзоляцiя… ну, ви розумiете: для звукового кiно це так само важливо, як денне свiтло для нiмого, i на жаль, ми змушенi перебутися без останнього. Але що стосуеться освiтлення, у нас завжди було найкраще обладнання. Нашi прожектори е одними з найсучаснiших у галузi кiно. На сьогоднi, лампами «Нiтрафот»…
Белман урвав свою фразу на пiв словi, вiдчувши, як недоречно вона пролунала – звiсно, беручи до уваги загибель актриси пiд таким надiйним i сучасним прожектором. Вiн збентежено прикусив язика.
Рат нiчого не робив, щоб допомогти продюсеровi викараскатися зi скрутного становища. Хтось на мiсцi Белмана геть би знiтився, але вiн одразу опанував себе – здатнiсть, напевне, дуже корисна в його професii. Режисер, натомiсть, тримався менш упевнено, переминався з ноги на ногу, нiби йому треба в туалет. Вiн був розтулив рота, проте, перш нiж Дреслер устиг якось продовжити розмову, з’явився Геннiнг у супроводi кучерявого чоловiчка легкоi статури, якого вiн представив як Ганса Люденбаха.
Рат змiряв поглядом технiка – той у своему сiрому робочому комбiнезонi мав вигляд погано оплачуваного консьержа.
– Ви освiтлювач? – запитав у нього Рат.
