скачать книгу бесплатно
– Старший iнженер з освiтлення.
– У такому разi, за прожектор, який вирiшив дiяти на власний розсуд, несете вiдповiдальнiсть ви?
Чоловiчок розтулив рота, щоб вiдповiсти, але Белман випередив його.
– Пане комiсаре! Зрозумiло, що вiдповiдальнiсть за все, що вiдбуваеться на зйомках, лежить цiлковито на менi.
Це пролунало, як заява чинного мiнiстра, який намагаеться запобiгти вимогам опозицii щодо його вiдставки.
– Я мав на увазi вiдповiдальнiсть безпосередню, – заперечив Рат. – Якщо хтось напартачив з освiтлювальним обладнанням, i якщо це не виробник, то, мабуть, хтось iз ваших людей, пане старший iнженере з освiтлення?
– Виключено, – вiдрiзав рiшуче Люденбах.
– Ви ж, мабуть, проводите регулярнi перевiрки, щоб упевнитися, що там, нагорi, усе гаразд i все надiйно закрiплено?
– Звiсно, що так! Доки не налаштовано свiтло, жодна зйомка не починаеться.
– Отже, iз прожектором усе було гаразд?
– Оптимальнi налаштування. Свiтло було iдеальним. Я не можу вам зараз сказати, чому свiтильник мiг упасти. Для цього менi треба оглянути все там, нагорi.
– Хочете сказати, що ви цього досi не зробили?
Люденбах заперечно похитав головою.
– Яким чином? Вашi люди нам заборонили. Ми не повиннi були нiчого торкатися – це найперше, що вони нам сказали.
– Авжеж, – кивнув Рат. – То огляньмо разом мiсце, де висiв прожектор.
Люденбах принiс вузьку сталеву драбину, що, здавалося, вела просто в небо. Рат, глянувши на тоненькi щаблi, спитав себе, чи не слiд кожному, хто видиратиметься ними, мати таку ж делiкатну статуру, як у Ганса Люденбаха.
Висоти в десять метрiв цiлком вистачило, аби Гереон вкрився холодним потом. Щоб не дивитися вниз, пiднiмаючись драбиною, вiн не спускав ока з сiрого комбiнезону в себе над головою, i так само намагався не дивитися долi, пересуваючись слiдом за технiком по сталевих риштованнях, якi гримiли i пищали, коливаючись у вiдповiдь на кожен крок. Витягаючи руки вперед, вiн чiпко хапався за сталевi рейки, але не мiг утриматися вiд того, щоб глянути на носок свого черевика, коли робив черговий крок. Пiдлога студii крiзь залiзну решiтку в нього пiд ногами здавалася нереально далекою.
Згори чiтко вимальовувався план павiльйонiв студii: поруч iз камiнною залою, де лежало тiло загиблоi актриси, розташувались хол готелю зi стiйкою реестрацii i службове примiщення обслуги, далi – кафе просто неба. Правда, дверi камiнноi зали вели просто в вiддiлок полiцii з камерами для затриманих. Імовiрно, це й був комплекс майданчикiв для зйомок «Бурi кохання». Внизу спалахнув магнiй – Греф почав робити фотознiмки. Рат змусив себе пiднести голову. Старший iнженер з освiтлення зник.
– Агов! – гукнув Рат. – Куди ви подiлися?
Лабiринт сталевих риштовань виявився набагато плутанiшим, нiж видавався знизу – через довжелезнi полотнища тканини, якi затуляли бiльшу частину стельових конструкцiй.
– Осьде воно! – приглушено, звiдкись однак зблизька долинув голос технiка. – Де там ви забарилися?
Продибавши ще кiлька метрiв, Рат знову побачив Люденбаха – той присiв навпочiпки над решiткою, десь за три метри вiд нього.
– Я вже йду! Нiчого без мене не займайте! – застерiг вiн старшого iнженера з освiтлення.
Долонi щемiли вiд панiчного чiпляння за металевi рейки, чоло зрошував пiт, але Гереон намагався не показати страху, наближаючись до Люденбаха.
– Ось, – вiн тицьнув пальцем, коли Рат присiв поряд, – погляньте сюди. Тут нiчого немае!
– Тобто?
– Тут мае бути рiзьбовий болт. Якимсь чином вiн мав розгвинтитися. Але, насправдi, це неможливо, бо гайки на всiх болтах додатково закрiплюються шплiнтами.
Рат придивився до монтажноi конструкцii.
– Болт мiг просто зламатися.
Люденбах безпорадно стенув плечима.
– З iншого боку мае бути такий самий.
З iншого боку – та ж таки iсторiя – жодного рiзьбового болта…
Люденбах похитав головою.
– Повiрити не можу, – скрушно проказав вiн. – Я просто не можу в таке повiрити!
Обое пiдвелися. Рат вiдчув, як коливаеться пiд ним платформа, i його спiтнiлi руки знову вчепитися в ребристi рейки. Йому починало паморочитися в головi, але сам Ганс Люденбах стояв коло перил упевнено, як шкiпер коло штурвала в бурхливому морi.
– Такi речi не повиннi траплятися, – заявив Люденбах. – І тому прожектори закрiпленi подвiйно.
– Можливо, хтось регулював прожектор i забув закрутити болт?
– Але ж не посеред зйомки!
– Однаково, крiплення мало бути ослаблене в той чи iнший спосiб. Подвiйна втома металу менi здаеться набагато менш iмовiрною, нiж iмовiрнiсть чиеiсь недбалости…
– Моi люди не допускаються недбалости! – обурився Люденбах. – А Глазер понад усе! Вiн знае свою справу!
– Хто?
– Петер Глазер. Мiй помiчник з освiтлення. Вiн вiдповiдае за прожектори.
Рата починала дратувати впертiсть iнженера.
– То чому, – запитав вiн крижаним голосом, – я досi не бачив цього працiвника?
– Тому, що ви забажали видертися сюди зi мною! Ви гадаете, я б iз ним давно вже не поговорив, як сам знав, де вiн е?
– Тобто?
– Вiн був тут сьогоднi зранку, i все налаштував.
– А зараз вiн де?
Люденбах знизав плечима.
– Зараз вiн десь пiшов.
– Коли саме вiн пiшов?
– Не знаю. Я не бачив його сьогоднi вiд полудня, якщо не довше. Можливо, вiн захворiв.
– Свою вiдсутнiсть вiн пояснив саме так?
– Не менi, принаймнi.
Ратовi урвався терпець.
– Слухайте, чоловiче, – буркнув вiн. – Якщо хочете зробити сьогоднi бодай щось корисне, покажiть менi, як звiдси спуститися!
Пошуки Петера Глазера вiдбувалися не надто успiшно: переконавшись, що зниклого безвiсти помiчника iнженера нiде в студii немае, Рат вирядив Геннiнга i Червiнскi за його домашньою адресою, яку охоче надав Белман. Однак той же Белман пiдкреслив, що Петер Глазер, на його переконання, винятково надiйний спiвробiтник. Кримiналiсти, що прибули разом iз медекспертом, уже повзали навкарачки по пiдлозi в пошуках двох зламаних рiзьбових болтiв, а доктор Шварц тим часом схилився над тiлом загиблоi, оглядаючи опiки на ii головi й плечах. Люди Кронберга вели пошук так системно, як умiють лише спецiально навченi кримiналiсти, проте один iз рiзьбових болтiв зрештою знайшов-таки Греф – непомiтний шматок чорного металу в мастилi закотився пiд штатив юпiтера.
Люденбах пiдтвердив, що то болт iз кронштейна прожектора. Болт не був зламаним, не мав ушкоджень i перекочував у жерстяну коробку для подальшого дослiдження в лабораторii.
Однак другого болта виявити не пощастило, так само як цiлого чи пошкодженого шплiнта.
– Це ми що, марно своiми колiнами всю пiдлогу кiношникам витерли? – бурчали кримiналiсти.
– Принаймнi, маемо хоч один болт, – зауважив Греф.
Рат кивнув.
– Імовiрно, у Глазера знайдеться iнший, – докинув вiн. – Якщо той хотiв знищити докази i просто не знайшов другого болта, перше нiж утекти з робочого мiсця.
– Ти справдi думаеш, вiн навмисне влаштував аварiю з прожектором? – запитав Греф. – Можливо, вiн лише допустився недбальства, а тодi побоявся визнати свою провину i тому втiк?
– Припущення нам не допоможуть, – скривився Рат. – Хтось тут напартачив, це очевидно, а…
– Пане комiсаре?
Рат обернувся i побачив молодика, який помахав жерстяною коробкою з кiноплiвкою.
– Оператор, – представив його Греф, – Гаральд Вiнклер.
– Пане комiсаре, – знову озвався Вiнклер, волосся якого, попри молодий вiк, уже робилося рiденьким, i показав коробку з плiвкою, – я подумав, вас це зацiкавить.
– Що саме?
– Нещасний випадок. Якщо забажаете, ви зможете самi побачити, як усе сталося, – знову помахав вiн коробкою. – Тут геть усе.
– Ви зафiльмували нещасний випадок?
– Я знiмав сцену. Камера не припиняла працювати. Я… Це щось на кшталт професiйного iнстинкту, я думаю. Я просто лишив камеру знiмати. Аж доки свiтло згасло. Можливо, це вам якось допоможе. У будь-якому разi, немае кращого очевидця, нiж моя камера. Непiдкупна!
Рат кивнув.
– Коли можна буде переглянути?
– Не ранiше понедiлка. Спершу треба проявити плiвку. Я можу зарезервувати зал для перегляду, якщо хочете.
Вiнклер подав Рату вiзитку.
– Зателефонуйте менi…
Раптом погляд оператор перемiстився з очей Рата кудись за його плече. Греф теж витрiщився в той бiк. Рат обернувся, i йому в очi блиснули пiвдюжини лiнз. Цiла зграя репортерiв якимсь чином зумiла обiйти вартового. Перш нiж будь-хто з полiцiйних офiцерiв спромiгся заперечити, спалахнули блищики. На щастя, тiло загиблоi вже було накрите.
– Хто пустив сюди цю банду? – прошипiв Рат до помiчника.
Греф зреагував негайно.
– Панове, тут мiсце злочину, а не прес-клуб, – насварив вiн непроханих гостей, чiтким рухом голови показуючи одному з шупо, щоб ужив заходiв, але той уже й без наказу штовхав журналiстiв до дверей. Почулися першi протести.
– Гей! Ви не маете права нас виганяти!
Належний момент, щоб додати кiлька ввiчливих слiв. Рат пiдвiвся.
– Панове, я просив би вас залишити примiщення, щоб не перешкоджати дiям слiдства, – почав вiн. – І, будь ласка, утримуйтесь вiд фотографування!
Вiн нiжно посмiхнувся до змушеноi вiдступати юрми, яка проти синiх мундирiв не мала жодного шансу.
Однак найвпертiшi, вiдступаючи, сипали запитаннями.
– Стався нещасний випадок, чи це вбивство?
– На чиему сумлiннi смерть Беттi Вiнтер?
Вони зиркали навсiбiч дикими поглядами, тим часом як iх безжально вiдтiсняли до виходу. Синi мундири працювали злагоджено.
– Панове, – напучував Рат пресу наздогiн, – дякую за розумiння. Ми своечасно повiдомлятимемо про перебiг розслiдування.
– Це означае, на пресконференцii? – запитав репортер, якого вже виштовхували в дверi.
Останнiй спалах магнiю заслiпив Рата на кiлька секунд, але вiн чув, як грюкнули сталевi дверi, i метушня припинилася.
– Як цi люди потрапили сюди? – запитав Рат. – Я думав, дверi пiд охороною!
– Вони теж так подумали, – запевнив його Греф. – І, мабуть, прокралися через аварiйний хiд.
– А там чому нiкого немае?
– Вибачте, пане комiсаре, – втрутився Белман, пiдiйшовши ближче. – Вашi колеги про це нiчого не знали. Я забув повiдомити iм про запасний вхiд.
– А звiдки про нього знали репортери? Хто повiдомив iм?
Белман розвiв руками.
– Берлiнськi репортери винахiдливi. Такi iсторii вiд них утримати в таемницi нереально. Тому, власне, я запланував пресконференцiю. Просто тут, близесенько. Я був би радий, якби ви й ваш колега взяли в нiй участь…
