скачать книгу бесплатно
То прославить по всiй Украiнi сiчових стрiльцiв,
А ми тую стрiлецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Украiну, гей-гей, розвеселимо!
Борис Олексiйович Чичибабiн
© Карась-Чичибабiна Л. (правонаступниця Чичибабiна Б.), 2013 р.
1923 (м. Кременчук) – 1994 (м. Харкiв)
С Украиной в крови я живу на земле Украины[50 - Не входить у шкiльну програму.]
С Украиной в крови я живу на земле Украины,
и, хоть русским зовусь, потому что по-русски пишу,
на лугах доброты, что её тополями хранимы,
место есть моему шалашу.
Что мне север с тайгой, что мне юг с наготою нагорий?
Помолюсь облакам, чтобы дождик прошёл полосой.
Одуванчик мне брат, а ещё молочай и цикорий,
сердце радо ромашке простой.
На исходе тропы, в чернокнижьи болот проторённой,
древокрылое диво увидеть очам довелось:
Богом по лугу плыл, окрылённый могучей короной,
впопыхах не осознанный лось.
А когда, утомлённый, просил: приласкай и порадуй,
обнимала зарёй, и к ногам простирала пруды,
и ложилась травой, и дарила блаженной прохладой
от источника Сковороды.
Вся б история наша сложилась мудрей и безкровней,
если б город престольный, лучась красотой и добром,
не на севере хмуром возвёл золочёные кровли,
а над вольным и щедрым Днепром.
О земля Кобзаря, я в закате твоём, как в оправе,
с тополиных страниц на степную полынь обронён.
Пойте всю мою ночь, пойте весело, пойте о славе,
соловьи запорожских времён.
Павло Платонович Чубинський
1839 (с. Чубинське, Киiвська область) – 1884 (м. Киiв)
Ще не вмерла Украiна[51 - Програма 6-го класу.]
Гiмн Украiни
Ще не вмерла Украiни нi слава, i воля,
Ще нам, браття украiнцi, усмiхнеться доля.
Згинуть нашi вороженьки, як роса на сонцi,
Запануем i ми, браття, у своiй сторонцi.
Приспiв:
Душу й тiло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бiй кровавий вiд Сяну до Дону,
В рiднiм краю панувати не дамо нiкому;
Чорне море ще всмiхнеться, дiд Днiпро зрадiе,
Ще у нашiй Украiнi доленька наспiе.
Приспiв.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волi в Украiнi пiснь гучна розляже,
За Карпати вiдоб’еться, згомонить степами,
Украiни слава стане помiж народами.
Приспiв.
Тарас Григорович Шевченко
1814 (с. Моринцi, Черкаська область) – 1861 (м. Санкт-Петербург)
І мертвим, i живим, i ненарожденним землякам моiм в Украйнi i не в Украйнi мое дружнее посланiе[52 - Програма 9-го класу.]
Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.
Соборное послание Иоанна. Глава 4, с. 20
І смеркае, i свiтае,
День божий минае,
І знову люд потомлений,
І все спочивае.
Тiлько я, мов окаянний,
І день i нiч плачу
На розпуттях велелюдних,
І нiхто не бачить,
І не бачить, i не знае —
Оглухли, не чують;
Кайданами мiняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають, —
Людей запрягають
В тяжкi ярма. Орють лихо,
Лихом засiвають,
А що вродить? побачите,
Якi будуть жнива!
Схаменiться, недолюди,
Дiти юродивi!
Подивiться на рай тихий,
На свою краiну,
Полюбiте щирим серцем
Велику руiну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немае
І на небi, а не тiлько
На чужому полi.
В своiй хатi своя й правда,
І сила, i воля.
Нема на свiтi Украiни,
Немае другого Днiпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волi! волi!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Украiну принесли
Великих слов велику силу,
Та й бiльш нiчого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправдi поклонились!..
І хилитесь, як i хилились!
І знову шкуру дерете
З братiв незрящих, гречкосiiв,
І сонця-правди дозрiвать
В нiмецькi землi, не чужii,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мiзерiю з собою,
Дiдами крадене добро,
Тойдi оставсь би сиротою
З святими горами Днiпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там i здихали, де ви поросли!
Не плакали б дiти, мати б не ридала,
Не чули б у Бога вашоi хули.
І сонце не грiло б смердячого гною
На чистiй, широкiй, на вольнiй землi.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменiться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Закованi люде,
Настане суд, заговорять
І Днiпро, i гори!
І потече сторiками
Кров у сине море
Дiтей ваших… i не буде
Кому помагати.
Одцураеться брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навiки прокленетесь
Своiми синами!
Умийтеся! образ Божий
Багном не сквернiте.
Не дурiте дiтей ваших,
Що вони на свiтi
На те тiлько, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне iм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, i премудрих
Немудрi одурять!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залiзете на небо:
«І ми не ми, i я не я,
І все те бачив, i все знаю,
Нема нi пекла, анi Раю.
Немае й Бога, тiлько я!
Та куций нiмець узловатий,
А бiльш нiкого!..» – «Добре, брате,
Що ж ти такее?»
«Нехай скаже
Нiмець. Ми не знаем».
Отак-то ви навчаетесь
У чужому краю!
Нiмець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голi.
Нiмець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадiдiв великих
Правнуки поганi!
І Коллара читаете
З усiеi сили,
