banner banner banner
З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя
З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя
Оценить:
Рейтинг: 0

Полная версия:

З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

скачать книгу бесплатно

Гранати, петарди, живий арсенал
Із плотi розкутого духа.

О, думка, що тiло без жалю руба,
Що очi й уста твоi сушить.
Архангельська срiбноголоса труба
Гремить крiзь простори i душi.

І мертвi встають, i шукають хреста,
Їх очi розчахнуто-тьмянi.
Встають, наче поросль, струнка i густа, —
Страшне поколiння титанiв.

Твiй крик металевий у iншi серця,
Що квiтами квiтнуть у глушi:
Убийте в гадках своiх матiр-отця,
Залiзом випалюйте душi.

О, вiрте, всi мури земного впадуть,
Як серце обернеш у сурму.
Найвищi бо вежi духовностi ждуть
Твойого шаленого штурму.

Та ти не вiдхилиш свойого вiнця,
Блiдий, наче крейда, i тихий.
Пiдеш неухильно, пiдеш до кiнця,
І вибух зголосить твiй прихiд.

Розкрийте зiницi, розкрийте серця,
Черпайте криштальне повiтря.
Одвiку земля не зазнала-бо ця
Такого безкрайого вiтру.

Вiн вiе, шалений, над стернями днiв
Диханням незламноi волi
Вiд дальних пiкетiв, вартових огнiв
Імперii Двох Суходолiв.

Вiн вiе диханням солоним, як кров,
Тугих океанових надрiв,
Що iх Севастопiль на все розпоров
Кiльватерним ладом ескадри.

Над хижим простором Верхiв’я – Памiр,
Слiпуча i вiчна, як слава,
Напружена арка на цоколi гiр —
Яснiе Залiзна Держава.

Захочеш – i будеш[21 - Не входить у шкiльну програму.]

Захочеш i будеш! В людинi, затям,
Лежить невiдгадана сила —
Зрослась небезпека з вiдважним життям,
Як з тiлом смертельника крила.
…Вперед, Укра?но! В Тебе – тяжкi стопи,
Пожари хат димляться з-пiд них.
Нi Росi?, нi Європi
Не зрозумiти синiв Тво?х!

Дмитро Васильович Павличко

Нар. 1929 (с. Стопчатiв, Івано-Франкiвська область)

Я е трудний народ[22 - Не входить у шкiльну програму.]

Я есть народ, якого Правди сила
нiким звойована ще не була.
Яка бiда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвiла.

    Павло Тичина

Я е трудний народ, який не знае втоми,
Постаючи з раба та смертноi судоми,
Засвiдчую свое життя перед Творцем,
Хоч був похований i мертвим, i живцем.
Я з голоду помер у тридцять третiм роцi,
І довго плоть моя в могилi на толоцi
Лежала немiчна. Я ждав, коли мене
На суд покличе свiт i Бог припом’яне.
Я знаю: час настав i Бог мене побачив,
Та суду ще нема, i я ще не вiддячив
За хлiб iз бур’яну, що рвав нам животи,
За пекло, що менi придумали кати.
Я вмер, але мiй дух на украiнськiм полi
Щоднини зводиться, як сонце в ореолi,
Вбираеться в тiла соборiв i дiтей,
І правди полум’я несе, як Прометей.
Моiми дiями, мечем мойого слова
Вщент буде знищена iмперii основа —
Та сила потайна ненавистi i зла,
Що прагнула мене перевернуть в хахла,
За людянiсть мою, за честь, за непокору
Карала муками в огнi Голодомору.
Я е народ. Я встав з невольничого дна
До працi й творчостi, до хлiба й до вина,
Щоб пiднiмалися з руiн козацькi храми,
Щоб ми збиралися повiк пiд прапорами,
Що сяють золотом блакитноi яви,
Дарують миро нам, як Господу волхви.
Я знаю: чад настав! Кремлiвськi циркуляри
Ми прочитаемо, i не уникнуть кари
Вчорашнi й нинiшнi вовки-бiльшовики —
Вселюдський трибунал триватиме вiки.
Мене тепер нiхто не зможе побороти,
Бо я – земля i дух! Я в свiтовi широти
Пiдняв своiх страждань боляще сяяття —
Жагу державностi i волю до життя.

Рухiвська нiч[23 - Не входить у шкiльну програму.]

Менi до смертi буде снитись
Наш рухiвський нiчний похiд —
Ми йшли до Кобзаря молитись
З Полiтехнiчного, а вслiд
За нами рухалися тiнi,
Ішли донощики сумнi,
Бо вже в моторiв гуркотiннi
Сурмили рухiвськi пiснi.
І чули ми крiзь мури й сквери,
Що спiв наш, як Днiпро, тече.
Ішли за нами бетеери,
Свiтили фарами в плече.
Якби шарнули з кулемета,
Зайшли б ми в кров липку, як нiч,
Але дiйшли б ми до поета
І до омрiяних сторiч…
Та бетеери не стрiляли,
Злякались, пощезали в тьмi,
І, мабуть, ми тому охляли,
Затихли, стишились самi.
Якби ж тi дула химороднi
Вогнем лизнули тротуар,
То ми не дихали б сьогоднi
Трутизною вождiвських чвар!
Якби вождi хрестились кров’ю,
То, може, думали б яснiш
І пiд святою корогвою
Нам не вбивали б в серце нiж!
Не поеднала нас молитва,
Не поеднала нас любов.
Прийшла за славою гонитва,
І ми рабами стали знов.
Рабами не Москви, а слави,
Нас отруiв свободи мед.
І жаль менi, що в нашi лави
В ту нiч не вдарив кулемет.

Володимир Олексiйович Пiдпалий

1936 (с. Лазiрки, Полтавська область) – 1973 (м. Киiв)

Зимовий етюд[24 - Програма 8-го класу (додатково).]

Трiшки туману i трiшки iнею,
неба льодинку холодну —
на шлях…
Вечiр, мов казка, над Украiною

Казка, як вечiр,
Аж синьо в очах…
Там, за тополями,
за огорожами,
де мiсто тiкае на нiч в степи —

все запорошене,
все насторожене,
вся Украiна заслухалась —
i не спить…

Тиха елегiя[25 - Програма 8-го класу.]

Коли мене питають: «Любиш рiки,
рiчки, i рiчечки, i потiчки?» —
вiдмовчуюсь: вони в менi навiки,
а для мого народу на вiки…

Коли мене запитують: «Народу
чи зможеш прислужитись, як i де?» —
мовчу: на яснi зорi, на тихi води
хай випадкове слово не впаде…

Коли мене питають: «Любиш землю,
степи, озера, яблунi в саду?» —
я знов мовчу: вiд них не вiдокремлю
себе й тодi, як в землю перейду…

Коли мене питають: «Рiдну мову
чи змiг би помiняти на чужу?» —
моя дружина сину колискову
спiвае тихо… Краще не скажу…

Коли мене питають: «Батькiвщину
чи зможеш ти забуть на чужинi?»
кричу: «Кладiть отут у домовину
живим!.. Однаковiсiнько менi…»

Максим Тадейович Рильський

1895 (м. Киiв) – 1964 (м. Киiв)