скачать книгу бесплатно
Нi, сонцем стань! вгорi спинися,
Осяй мiй край i розлетися
Дощами судними над ним.
Ярослав Мудрий[18 - Програма 5-го класу.]
Пiсля ката Святополка,
Що замучив трьох братiв,
Брат четвертий на престолi,
Ярослав розумний сiв.
Святополком окаянним
Все зруйноване було.
Бiдувало бiдне мiсто,
Бiдувало i село.
І усю свою увагу
Ярослав звернув на лад.
І небавом Украiна
Зацвiла, як пишний сад.
І небавом знову люди
Багатiти почали,
І Днiпром човни чужинцiв
Знову в Киiв поплили.
Греки, нiмцi, iталiйцi,
Чехи, угри – всi iшли,
Купували, продавали
І у Киевi жили.
Так живий, шумливий Киiв
Царгородом другим став.
Як про друга, як про сина
Дбав про його Ярослав.
Оточив його валами,
Ровом, мурами обвiв.
Укрiпив його, оздобив
І препишний двiр завiв.
До палат iшли невпинно
Чужоземнi посланцi,
Князь сидiв на пишнiм тронi
З грiзним берлом у руцi.
І, допущенi до князя,
Низько кланялись посли,
І до нiг дари складали,
Що з чужини принесли.
В час бенкету на бандурах,
Гуслях, рiзних сопiлках
Грали весело музики;
Вина пiнились в чарках.
Спiваки пiснi спiвали,
Скоморохи, штукарi,
Розважаючи чужинцiв,
Метушились у дворi.
Пiсля ситого обiду
Всi виходили з палат
Подивитись на верблюдiв,
На муштрованих звiрят.
І в Європi честю мали
Королi, князi, царi
Порiднитись з Ярославом,
Побувати у дворi.
Але мудрiсть Ярослава
Вся була в його дiлах,
У державнiм будiвництвi,
Владi, устрою, в судах.
Щоб не нищити народу
І народного майна,
Не хотiв вiн воювати,
Не тягла його вiйна.
Вiн прогнав лише полякiв
І, щоб ворог тихшим став,
Вiн твердиню понад Сяном —
Ярославль свiй збудував.
Та ходив на печенiгiв
І черкесiв пiд Кавказ,
Що на нашу Украiну
Нападали раз у раз.
Та з Редедею касозьким
Ярославiв брат Мстислав
Бивсь хоробро в поединку
І Редедю подолав.
Наш спiвець Боян великий,
Найславнiший iз спiвцiв,
Сплiв йому вiнок безсмертний
Із пiсень безсмертних слiв.
* * *
Пролетiли днi короткi…
Перед смертю Ярослав
Всiх своiх синiв покликав
І з любов’ю проказав:
«Вас я, дiти, покидаю,
Йду я в лiпшу сторону,
Але, дiти, пам’ятайте
Мою заповiдь одну:
Не сварiться, жийте в згодi:
Тiльки мир збере усе,
А незгода, наче вiтер,
Все по полю рознесе.
Як не будете всi разом
Йти до спiльноi мети,
Ви, державу зруйнувавши,
Подастеся у свiти.
Ви розгубите ту землю,
Що придбали вам батьки,
І тинятиметесь всюди,
Як вигнанцi й жебраки».
Та недовго пам’ятали
Дiти мудрий заповiт,
А нащадки Ярослава
Осмiяли на весь свiт…
Олег Ольжич (Олег Олександрович Кандиба)
1907 (м. Житомир) – 1944 (концтабiр Заксенгаузен)
Державу не твориться в будучинi[19 - Не входить у шкiльну програму.]
iз циклу «Незнаному вояковi»
Державу не твориться в будучинi,
Державу будуеться нинi.
Це люди на сталь перекутi в огнi,
Це люди, як брили камiння.
Не втiшенi власники пенсiй i рент,
Тендiтнi квiтки пансiонiв,
Хто кров’ю i волею сцiпить в цемент
Безвладний пiсок мiлiонiв.
Був час над усе легковажних гадок —
Імпреза i знову iмпреза —
Коли заблищав по рiллi Городок
Безжалiсним холодом леза.
Суспiльносте блiдо-рожевих пiвслiв,
Гурра – науковоi бздури,
Огрядно – тупих патрiотiв-послiв
І всiх ювiлятiв культури!
Цi стрiли безумнi ударом бича
По рабському видi твоему,
В просвiти i пасiки стрiльно влуча,
В рожевi лаштунки едему.
Хвала ж Тобi, Ти, що в рiшаючий час
Все маеш духовного гарту
На стiл побойовища кинути нас
Тверезо, без жалю, як карту.
О, вiр, у вiдваги ясне багаття,
І скинеш, як порвану лаху,
І слабiсть, i сумнiв, i марнiсть життя,
Коли ти не вiдаеш страху.
І так тебе хмiль наливае ущерть
І так опановуе тiло,
Що входить твоя упокорена смерть,
Як служка, бентежно-несмiло.
О нацiе, дужа i вiчна, як Бог[20 - Не входить у шкiльну програму.]
iз циклу «Незнаному вояковi»
О, Нацiе, дужа i вiчна, як Бог, —
Не це поколiння холопiв, —
Хто злото знеславить твоiх перемог
При Корсунi i Конотопi?
О, Нацiе, що над добро i над зло,
Над долю i ласку, i кару,
Поставила тих, що iх сотнi лягло
У днi незабутi Базару.
Товаришу, ти, чие тiло вжила
Рiшуча рука, як штилета.
Тремтять молодi i здоровi тiла,
І зводяться крила до лету.
І ми будем гiднi не слави й похвал,
Учинку, що горами руха!
