скачать книгу бесплатно
Переведiть мене через майдан
З жалями й незабутою любов’ю.
Там дужим був i там нiкчемним був я.
Переведiть мене через майдан.
Переведiть мене через майдан,
Де на тополях виснуть хмари п’янi.
Мiй син тепер спiвае на майданi.
Переведiть мене через майдан.
Переведiть…
Майдану тлумне тло
Взяло його у себе i вело ще,
Коли вiн впав у центрi тоi площi,
А поля за майданом не було.
Леся Украiнка (Лариса Петрiвна Косач)
1871 (м. Новоград-Волинськ, Житомирська область) – 1913 (м. Сурамi, Грузiя)
І все-таки до тебе думка лине[12 - Програма 10-го класу.]
І все-таки до тебе думка лине.
Мiй занапащений, нещасний краю.
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.
Сi очi бачили скрiзь лихо i насилля,
А тяжчого вiд твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором слiз, що ллються вiд безсилля.
О, слiз таких вже вилито чимало, —
Краiна цiла може в них втопитись:
Доволi вже iм литись, —
Що сльози там, де навiть кровi мало!
Лiна Василiвна Костенко
© Костенко Л., 2014 р.
Нар. 1930 р. (м. Ржищiв, Киiвська область)
Бiль единоi зброi[13 - Програма 11-го класу (додатково).]
Пiвнi кричать у мегафони мальв —
аж деренчить полив’яний свiтанок…
Мiй рiдний краю, зроду ти не мав
нейтральних барв, тих прiсних пуританок.
Червоне й чорне кредо рукава.
Пшеничний принцип сонячного степу.
Такi густi смарагдовi слова
жили в тобi i вибухали з тебе.
Слова росли iз грунту, мов жита.
Добiрним зерном колосилась мова.
Вона як хлiб. Вона менi свята.
І кров’ю предкiв тяжко пурпурова.
А хтось по нiй прокопував рови.
Топтав, ганьбив нам поле найдорожче.
І сниться сон: пасуться корови —
сiм тучних, але бiльше тощих.
Скубуть озиме, нищать ярину,
ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.
Трагiчна мово! Вже тобi труну
не тiльки вороги, а й дiти власнi тешуть.
Безсмертна мово! Ти смiешься гiрко.
Ти ж в тiй трунi й не вмiстишся, до речi.
Вони ж дурнi, вони ж знiмали мiрку
з твоiх принижень – не з твоеi величi!
Твiй дух не став приниженим i плюсклим,
хоч слала доля чорнi килими
то од Вiлюйська до Холуйська,
то з Киева до Колими.
З усiх трибун – аж дим над демагогом.
Усi беруть в основу ленiнiзм.
Адже нiхто так не клянеться богом,
як сам диявол – той же шовiнiзм.
Як ти зжилася з тугою чаiною!
Як часто лицемiрив твiй Парнас!..
Шматок землi,
ти звешся Украiною.
Ти був до нас. Ти будеш пiсля нас.
Мiй предковiчний,
мiй умитий росами,
космiчний,
вiчний,
зоряний, барвiнковий…
Коли ти навiть звався – Малоросiя,
твоя поетеса була Украiнкою!
Євген Филимонович Маланюк
1897 (с. Архангород, Кiровоградська область) – 1968 (м. Нью-Йорк)
Друге посланiе[14 - Програма 11-го класу (додатково).]
уривок
Доба нам обжинки справляе
На наших душах i тiлах.
Та ти – не виграшка природи,
Не примха лиш земних стихiй —
Ти не загинеш, мiй народе,
Пiсняр, мудрець i гречкосiй.
Бо вiрю: суднi днi недаром
Твiй чорний рай зняли пожаром
І пломiнь слупами росте,
Сполучуючи з небом степ.
І небо сходить на краiну
Крiзь зойк залiз, крiзь звiря рик,
Крiзь дим руiни – Украiну
Новий узрiе чоловiк.
Одна пiсня[15 - Програма 11-го класу (додатково).]
В кiнцi греблi
Шумлять верби…
Бува, почуеш пiсню i спахнеш
Пекучим болем пiзньоi любовi —
І от – далечина Твоiх безмеж,
Твоiх небес нестриманая повiнь:
Пливе, пливе блакитна широчiнь,
Росте, росте спiвучим колом обрiй;
Вiд бiлих хмар лиш смарагдова тiнь
Бiжить ланами, лиш вiтри недобрi
Напружують свiй навiжений чвал…
О, як забуть Тебе, едину в свiтi!
Твiй зiр менi яснiш за сонце свiтить,
Твоя далека пiсня, як хорал.
Моя весна. Моя, моя Земля!
Яке ж залiзне серце муку стерпить:
Оттут в недужих мрiях уявлять,
Як «в кiнцi греблi шумлять верби».
Андрiй Самiйлович Малишко
1912 (м. Обухiв, Киiвська область) – 1970 (м. Киiв)
Стежина[16 - Програма 7-го класу.]
Чому живе, i сам не знаю,
В моему серцi стiльки лiт
Ота стежина в нашiм кра
Одним одна коло ворiт.
Де ти, моя стежино,
Де ти, моя едина?
Ота стежина в рiднiм краi —
Одним одна коло ворiт?
Дощами мита-перемита,
Снiгами вметена у даль.
Мiж круглих соняхiв у лiтi
Мiй ревний бiль, мiй ревний жаль.
Де ти, моя стежино,
Де ти, моя едина?
Ота стежина в рiднiм краi —
Одним одна коло ворiт?
Моя надiечко, я знаю:
Мiй крик життя на цiлий свiт —
Ота стежина в нашiм краi
Одним одна коло ворiт.
Де ти, моя стежино,
Де ти, моя едина?
Ота стежина в рiднiм краi —
Одним одна коло ворiт?
Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба)
1878 (с. Крига, Сумська область) – 1944 (м. Прага, Чехiя)
О слово рiдне! Орле скутий!..[17 - Програма 10-го класу.]
О слово рiдне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на смiх!
Спiвочий грiм батькiв моiх,
Дiтьми безпам’ятно забутий.
О слово рiдне! Шум дерев!
Музика зiр блакитнооких,
Шовковий спiв степiв широких,
Днiпра мiж ними левiй рев…
О слово! Будь мечем моiм!
