скачать книгу бесплатно
Оце оказiя. Вiдразу вас – в окрiп.
Стражденний чоловiк – йому я вiрю,
Хоч перекручений, з важких дiтей.
Вчитель
Я прошу тебе,
Подай менi…
(хапаючись за серце)
Вальтер
Що з вами, Вчителю?
Вчитель
Мовчiть, мовчiть!
Дружина подае йому валокардiн. Вчитель п’е.
Вiзьмем цю жiнку з хлопчиком, хай iдуть.
Я знаю отаких дiтей, в яких батьки
П’яницi чи злочинцi… чи безбатченкiв.
Як правило, завжди важкi це дiти.
Причину, бачте, вiн шукае в батьковi,
В оточеннi, а забува про себе,
Про вiдповiдальнiсть перед iншими,
Перед вимогами суспiльства.
Вальтер
Ви вiрите йому?
Вчитель
Я вiрю особливо в те,
Що вiн про батька розповiв.
Вальтер
І вiрите, що вiн тiкав
Заради сина? Що – не мiг листом
Вас попросити?
Вчитель
О нi! Ви ж бачите – якi замашки
Дивацькi в цього Бляхи-Мухи.
Тип дивовижний. Я йому повiрив,
Як вiн почав про сина говорити —
Як зайнялись його хитрющi очi,
Як руки задрижали…
Дiти, дiти!
Вальтер
Я зустрiчав таких – i в нас, i в вас,
Якi «добреньким» вас вважають.
Цей Вчитель, вони все кажуть,
Ростить злочинцiв з пiдлiткiв
Своiм погладжуванням по голiвцi.
Сучасний педагог, вони вважають,
Собi дозволити не може
Дiтей погладжувати по голiвцi.
Вчитель
(усмiхаеться)
Коли ж такi шовковистi голiвки
В дiтей, коли ж рука сама
Так безконтрольно тягнеться до них!
Я так люблю цей вiддiл людства, —
Казав колись Макаренко.
Гадаю я, що опоненти нашi —
Прихильники «ламати» i «тиснути».
На досвiдi переконавсь я, що дiтей,
Та ще важких, «ламати» i «тиснути» —
Це недотепна i безнадiйна справа.
Ти розберись, чому вони такi!
Допоможи ти iм задуматись про себе,
Ти виклич iхню совiсть як суддю!
Дружина Вчителя
Ти все невтомно гостя атакуеш,
А вiн же – гiсть, ти ж вiдпочинь,
Схолонь!
Вчитель
Та нi, геносе Функе розумiе
Мiй запал, вiн же вчитель, вiн…
Вiн Корчаком захоплений. Так от —
Найлегше виставить за дверi.
Мiлiцiонером погрозити старшим.
Хiба для цього треба розуму?
Дитина буде нас лише боятись,
Ми ж, вихователi, наглядачами будем,
Як буде дiяти лише покара,
Ми звiльним вихованця нашого
Од муки найсвятiшоi – од совiстi.
Йому тодi залишиться едине,
Як цьому Блясi-Мусi, аристократу, —
«Места не столь отдаленные».
Коли ж ми здатнi, як поряднi люди,
Як справжнi вчителi, на самокритику
Лиху, нищiвну, може, i нещадну,
То i таке сказати не завадить:
Важкi дiти – це дiти, од яких
Ми, дорослi, ми, вчителi,
Ухилились, вiдштовхнулись, вiдмовились.
Дiти, яким ми не знайшли
Нi часу, нi серця, нi совiстi.
Коли дитина шукала нас,
Ми займались нiкчемною белiбердою.
Важкi дiти – це дiти, яких ми зрадили!
Вчитель знову хапаеться за серце. Дружина кидаеться до нього, вiн вiдсторонюе ii i йде до дверей.
Я зараз… зараз… я на хвилю!
Ти, рiдна, побудь iз гостем —
Так негречно вийшло.
Вчитель виходить.
Дружина
Ви знаете, вiн дуже хворий.
Та не дай вам боже
Йому про це сказати.
Вальтер
Рани вiйни?
Дружина
Рани вiйни i рани…миру.
Вiн все сприймае серцем.
Та й перетруджений до краю.
Неможливо його вiд столу вiдiрвати.
Вальтер
Вiтання Вам вiд Суханова.
Теж запальний.
Дружина
А його антипод – Мещерський?
Вальтер
Лаштуе на Павлищани гармати.
Дружина
Хоча б не зараз! Бачите, який вiн!
Боюсь за нього. Вiн же, як дитина,
Так вiрить у безмежнiсть сил своiх,
Вони ж у нього вже – на волосинцi…
Хлiб i стаття Мещерського
Учительська. Спершу – Вчитель i Вальтер, потiм – Мар’яна, Хор i Горпина.
Вальтер
Украiна – це хлiб. Так в уявi моiй
Вона поставала. А тут,
У школi у вас, iз хлiба усе
Починаеться. Звiдки i як
Прийшло вам це в голову?
Дивне питання. Та все найпростiше —
Найважче. Дуже ж просто це —
З хлiба почати. Нiхто ж не почав. Ви!
Вчитель
От диво дивне. Наче все i знав,
Наче знав тисячу лiт.
Та саме тодi осяяло, освiтило.
Якось у школу завiтав дiдусь
Іван Степанович Савчук —
Пастух колгоспний лiт пiд дев’яносто.
Старий витягнув з-за пазухи
Маленький вузлик.
Розгортае хустину бiлу.
Бачу – хлiб засохлий,
Черствий i мацаний вже перемацаний.
«Ви знаете, що це таке?
Так, хлiб-то хлiб, але який?
Я, як i ви, не вiрю в Бога,
Та називаю хлiб святим.
А ви, учителi, про це забули.
Що ж це виходить?
Чотири внуки в мене,
