скачать книгу бесплатно
Чотири лютих розбишаки.
Всi – вашi учнi, цi моi кровинки.
Якось приходжу ввечерi iз поля
І застаю iх за таким заняттям:
Шпурляють вгору цей черствий шматок
І з дерева збивають хлiбом грушi.
Забрав я хлiб. Стоять передi мною,
Схилили голови, перезираються.
Я iм кажу вже з притиском:
Таж вiн святий – цей хлiб!
В нiм пiт, мозолi в нiм – а ви,
Ну, бешкетники, цiлуйте по одному!
Пiдходить кожен; я його за вуха,
Та добре натягнув, до слiз таки.
Пiшли вони – заплакали вiд болю,
А не вiд сорому, вiд сорому я плакав,
Коли вони бомбардували грушу
Уже не хлiбом, а таки ломаччям.
Подумайте лишень: це ж що таке?
Хiба ж то дiти виростуть людьми,
Як в них до хлiба та нема поваги?
Чому ж це вашу школу не турбуе,
Щоб хлiб був для дитини дорогий,
Немов саме життя, мов мати рiдна?»
Так присоромив мене Іван Степанович.
Пройшли роки, та й досi ще лежить
У мене в шафi камiнець-сухар.
Вчитель дiстае з шафи бiлу хустину i розв’язуе ii – черствий хлiб на долонi.
Ось воно звiдки почалося.
Помер старий, дивлюсь на цей сухар —
І бачу очi строгi i тривожнi.
І почалось вiдтодi – стали дiти
Хлiб сiяти самi. Це вже традицiя.
Заходить Мар’яна. Вона стурбована.
Мар’яна
(звертаючись до Вчителя)
Вас просять вийти.
Вчитель
Гаразд. А я саме почав
Про свято Першого хлiба
Гостевi розповiдати. Мар’яно!
Це ж вам з руки.
Ви ж саме третiй клас ведете!
Вчитель виходить. Мар’яна сторожко позирае на Вальтера, потiм хоче зав’язати хлiб в хустинку, але з хвилювання бере одну з газет, що лежить на столi.
Мар’яна
Я маю вам про свято розповiсти.
А чи усе спочатку?
Вальтер
Ви чимось схвильованi? Що сталось?
Мар’яна
Анiчого. Отож спочатку —
Як ми вирощуемо власноручно хлiб.
Колгосп нам видiлив дiлянку —
Пiв класноi кiмнати розмiром.
Засiяли озимою пшеницею.
Весною учнi чергували,
Од горобцiв оберiгали, од курей,
А восени, тепер, коситимем самi —
В нас е косилочка маленька.
Самi його i обмолотим
На дитячiй молотарцi,
Насипемо зерно в мiшок,
Пiднiмемо всiм класом на причеп
І гайда до млина – молоти…
Мар’яна дивиться на газету, в яку хотiла загорнути хлiб старого Савчука, i оторопiло кидае Вальтеровi слова:
Дивiться, i тут ця стаття:
«Хто бореться, а хто проповiдуе!»
Вальтер
Яка стаття?
Мар’яна
Стаття Мещерського. Даруйте!
Мене просили,
Щоб я вам не казала, ви ж бо – гiсть.
А тут – прорвалось в мене…
Вальтер
Можна глянути?
Мар’яна
Ось – прошу.
(Подае йому газету.)
В учительську входить Хор вчителiв, серед них – Сидорук з газетою «Голос учителя».
Сидорук
Я що казав! Та тут не скажеш слова,
Лише подумаеш – вiдразу по тобi
З усiх гармат усi гуртом ударять.
Ось, дописався янгол наш!
Яка стаття! Який розкiшний тембр!
І все по сутi. Це не емпiреi,
В яких витае наш дивак-директор.
Вчителi
Яка стаття?
Чом ця поквапна радiсть?
Як Сидорук радiе – жди бiди!
Давай сюди,
Давай сюди газету!
Сидорук
(стримуючи гарячi руки своiх колег, вiдходить вбiк i, не стримуючи свого захоплення, декламуе)
«…Ви тiльки вдумайтесь, як автор формулюе свiй погляд на завдання виховання, погляд, який домiнантою пронизуе його наступнi, дуже сумнiвнi, як на мене, роздуми: „Справжнiй майстер педагогiчноi справи, – пише вiн, – формуе у того, кого вiн виховуе, передовсiм вiрний особистий погляд на зло, неправду, безчестя“. Вiн недооцiнюе iдею колективу цими словами. Вiн часом проявляе тенденцiю до абстрактного протиставлення „природного життя дитини“ „нiвелюючому життю суспiльства дорослих“.»
Вчителi
Та це ж суцiльна демагогiя!
Мещерський – ну й дожився, ну й ганьба!
Словами як жонглюе, святотатець!
В учительську входить прибиральниця Горпина. В руках у неi газета «Голос учителя» з цiею ж статтею. ii не завважують. Сидорук тiшиться собою i ситуацiею.
Сидорук
«Яку ж програму пропонуе директор Павлищанськоi школи? Виявляеться: „Гармонiйна, всебiчно розвинута особистiсть немислима без мiцного морального стрижня. Основне в людинi комунiстичного суспiльства – це людянiсть. До цього морального стрижня мусить прив’язуватись все“. Товаришi, вдумайтесь: замiсть конкретноi i чiткоi програми, вводиться туманне поняття, що зветься людянiстю, до якого начебто все треба прив’язати…»
Прибиральниця Горпина пiдходить до Сидорука i рвучким рухом забирае газету, потiм пiдходить до кожного з учителiв i робить те саме, забирае газету i у Вальтера Функе. Мар’яна кидаеться до неi.
Мар’яна
Мамо, що ви робите?
Горпина не вiдповiдае. Витягуе сiрники – газети вже горять. Вчителi ошелешено дивляться на прибиральницю.
Сидорук
Яка ганьба!
Мар’яна
Що ти робиш, мамо?!
Горпина
Те, що ти думаеш!..
Я спалюю наклеп.
Знадвору чути сирену автомашини. Мар’яна кидаеться до вiкна.
Мар’яна
«Швидка допомога».
З Хору виходять – І ведучий, II ведучий.
II ведучий
Та цього ж не було!
Хiба, скажiть,
Палив би хто в учительськiй газети,
Хай навiть i обурення було,
Вогонь пускало, попелило душi?
Принишкли всi, очiкували всi,
Чим все закiнчиться.
Павлищани, Павлищани,
А все ж село, провiнцiя, хоч Меккою його
Вже охрестили педагоги нашi,
Та, правду кажучи, лиш деякi.
Ось так.
I ведучий
Не так. Не все, що вiдбулось,
Те дiйсне. І не все,
Чого i не привидiлось нiкому,
Чого не мало бути й не було, —
Недiйсне.
Та й суть Мещерського – демагогiчна суть.
Бо погляд класовий повинен бути
І особистим поглядом. Мещерський
Безглуздо все протиставляе, дiлить.
А Вчитель людянiсть i громадянськiсть —
