скачать книгу бесплатно
Все ж дикуном залишиться, i годi.
Освiчений дикун в сто разiв
Страшнiший неосвiченого.
І найстрашнiшi прорахунки нашi:
За все, за все вiдповiдае вчитель.
Й за прорахунки матерi природи,
Й за бога, як колись сказали б.
Входить «Бог». Входить «Архангел Гавриiл». Входить Хор з дiвчат i хлопцiв. Входять «Адам» i «Єва».
Мар’яна
Давайте, не соромтесь.
Це наш гiсть Вальтер Функе iз НДР.
А це – театр наш. Бог. Адам i Єва.
Архангел Гавриiл. Це – хор.
Хор – двое дiвчаток i двое хлопцiв виступають наперед. Всi сiдають, тiльки Мар’яна намагаеться дати лад виставi.
Хор
Коли ще бог творив цей бiлий свiт,
Навчив зорю родити вiн зорю,
Навчив вiн квiтку народити квiтку
І дерево навчив родити дерево,
Усе живе продовжувало рiд.
І бог послав мужчину й жiнку в поле,
Мужчина був Адам, а жiнка – Єва,
І бог навчив iх будувати хату,
Мужчинi дав лопату бог у руки,
А жiнцi дав вiн мiрочку зерна.
«Бог» виводить «Адама» i «Єву». «Адам» з лопатою, «Єва» з мiрочкою зерна.
«Бог»
Живiте i продовжуйте свiй рiд.
А я пiду собi по господарству.
Прийду десь через рiк аж – подивлюсь,
До чого ви догосподарювались.
«Бог» виходить. «Адам» i «Єва» беруться за руки. Хор вносить i ставить перед ними колиску, а в колисцi дитина – лялька. «Бог» знову входить вже в супроводi «Архангела Гавриiла».
Хор
Ось рiк минув. Бог – на порiг.
Прийшов вiн рано-вранцi, на свiтанку.
І бачить бог: Адам i Єва бiля хати
Стоять i дивляться у вiчi
Одне одному, спiе хлiб на нивi,
Колиска – поряд, i дитя – в колисцi.
Адам i Єва дивляться на сонце,
Та сонця бiльше в карих i блакитних.
«Бог» заглядае iм у очi, та вони нiчого не бачать – «Адам» i «Єва» стоять, мiцно сплiвши руки.
В тi митi дивнi, коли очi
Їх зустрiчались i не мали сили
Одне вiд одного на мить вiдстати,
Бог бачив там, в очах,
Якусь незнану силу,
Красу для нього ще не осягненну.
Краса була прекраснiша вiд неба,
Краса була красивiша вiд сонця
І вiд пшеничноi красивоi землi —
Прекраснiша, чарiвнiша, вiд всього,
Що вже злiпив i змайстрував Господь.
Краса оця до того здивувала
І приголомшила навiки бога,
Що затремтiла вiд страху i заздростi
Душа його – душа всеможна бога.
«Бог»
(звертаеться до «Архангела Гавриiла»)
Як же це так?
Створив я твердь земну,
Злiпив людину з глини,
Вдихнув життя у неi,
Але не мiг, не змiг створити
Краси такоi дивноi?
Звiдкiль така краса?
І що воно таке – краса?
«Архангел Гавриiл»
Краса – це любов!
«Бог»
А що таке любов?
Мар’яна
Чекай хвилину.
Архангел Гавриiл повинен
Казати це iз незнанням. Вiн сам
Не знае цього почуття. Це так —
Його вiдмовка. На питання бога,
Який доскiпуеться i страждае.
А зараз бог пiдходить до Адама
І просить його – й забагато гордостi
Ще в цiм проханнi, адже вiн – ще Бог.
«Бог» пiдходить до «Адама», доторкаеться до його плеча i зверхньо просить:
«Бог»
Навчи мене любити, чоловiче.
«Адам» не бачить «Бога». Вiн бачить сонце в очах «Єви».
Хор
Мужчина не вiдчув святого доторку
Всесильноi господньоi десницi —
Вiн в сонце Євине дивився.
А бог був злим, пiмстливим дiдуганом.
Вiн був жорстоким,
Вiн кричав з безсилля.
«Бог»
Ах так, людино!
Значить, ти не хочеш
Навчить мене любовi?
Постривай, навiки
Мене ти згадуватимеш!
З цiеi митi – старiй!
Година кожна у життi
Вбивае твою молодiсть i силу
По крапелинi – буде так, i годi!
Тож перетворюйся в руiну,
А я прийду
Десь лiт за п’ятдесят
І подивлюсь,
Що лишиться в очах твоiх, людино.
«Бог» з «Архангелом Гавриiлом» виходить. «Адам» одягае собi бороду, «Єва» закутуеться в хустку – вони знову завмирають в попереднiй позi. Знову заходить «Бог» з «Архангелом Гавриiлом».
Хор
І бог прийшов десь лiт за п’ятдесят.
«Архангел Гавриiл»
Дивись: вже не халупа,
А хата ясноока помiж вишень,
Де був пустир, який садок веселий,
Пшениця ген на нивах дозрiвае,
Сини орають в полi,
Пшеницю доньки жнуть,
Гасають внуки на лугах.
Хор
Пiд хатою на призьбi
Сидять дiдусь з бабусею – Адам i Єва —
І дивляться то на ясний свiтанок,
То в очi одне одному.
І бог в очах побачив,
Таку красу побачив бог
В очах i чоловiчих, i жiночих,
Величнiшу, нiж досi в них горiла,
Могутнiшу, нiж досi в них палала.
Побачив не лише Любов,
А й Вiрнiсть запримiтив,
І бог розгнiвався,
Аж руки задрижали.
«Бог»
Так мало тобi старостi, людино!
То помирай же, помирай у муках,
Ставай землею,
Прахом стань i тлiном.
А я прийду невдовзi й подивлюсь,
В що перетвориться твое кохання.
«Бог» виходить. З ним – «Архангел Гавриiл». Щезае i «Єва». «Адам» залишаеться один. Потiм – передня ява.
Хор
Три лiта проминуло —
Знову бог прийшов з архангелом.
І бачить бог:
Сидить дiдусь бiленький
Над невеличким горбиком могили,
І бачить бог:
Смутнi в людини очi,
Та в них палае жаром
Ще, ще могутнiша
І вже неосягненна
Краса людська —
Така страшна для бога.
Не тiльки там Любов,
Не тiльки Вiрнiсть,
А й Пам’ять серця бог побачив.
І затремтiли в бога руки з ляку,
