скачать книгу бесплатно
За три днi ми спiзнали три iстини:
А це – Народ. Це – Труд. Це – Хлiб.
Священна трiйця.
Це не – молитва.
Істини окрiп.
Тож повторiть. Не бiйтесь.
Повторiться.
Це ж iстина – Народ, i Труд, i Хлiб.
З Хору виходить жiнка.
Жiнка
Я – не студентка вже давно.
Я – завуч п’ятсот тридцять сьомоi школи
З Ленiнграда,
Ротмiстрова Рената Олександрiвна.
Я вiрю кожному слову в цiй школi.
«Волати» треба про неi – не сперечатись,
Не скромно писати
В журналах для адмiнiстрацii.
Я – щаслива. Переконалась на практицi —
Виховувати треба добром,
Щирим ставленням до вихованцiв.
В школi не мусить бути
Жодноi краплi брехнi i злостi,
Гучних непотрiбних фраз i наказiв.
Лише атмосфера довiри повноi
(А в школi я побачила довiру)
Родити може справжню людину,
Що вчиться не для кар’ери майбутньоi,
А для створення
Гармонiйно розвинутого суспiльства.
Спасибi вам, що ви е, Учителю!
Я вiрю кожному слову в цiй школi.
В таких школах потрiбно
Складати програми, перевiряти експерименти.
Адмiнiстрацii треба вчитись тут
Глибинi пiзнання проблем,
Творчостi, працелюбностi,
Великiй скромностi, любовi до людини.
Я просто захворiла
«Бiлою заздрiстю»,
Я вiрю кожному слову в цiй школi.
Вiрю!
Входять двое в чорних масках.
Двое в чорних масках
А ми не з книги, ми не з книги,
А можна – ми пiдсипем криги
На вашi голови гарячi,
На вашi слiпаки незрячi,
На вашi слиненi цитати —
Нас не хотiли записати,
Ми вам дозолим – бiйтесь до5золу.
Бо ми вриваемось без дозволу!
Перший в чорнiй масцi
Це вiн стараеться все для слави.
Багач— за свiй рахунок музей собi робить.
Ти знаеш:
У нього в швейцарському банку
Лежить два мiльйони!
Другий в чорнiй масцi
А мати ходить старцюе!
Входить Хор, наступае на двох в масках.
Хор
Ану геть звiдси! Забирайтесь, наклепники!
Щоб i слiду вашого не було!
Двое в чорних масках щезають. Та з Хору виходять двое iнших, вже без масок. Вони представляються.
Двое з хору
Ми вологодськi вчителi.
Прекрасна школа. Дивний Вчитель.
Але дивуе дещо нас.
I вчитель
Я – фiзик сам.
Коли б вiн фiзиком був, то не писав би,
Що в оранжереi вони створюють
Штучний грiм, i блискавку,
І штучний дощ. Се ж нiсенiтниця!
II вчитель
Я сам – бiолог.
Або – гнiй на поле по трубах.
Сконструювали, пише, учнi.
Що? Насосами? Пульпою?
Все вигадане до кiнця.
Неконтрольованiсть фантазii.
Вириваеться з Хору третiй вчитель, солом’яний бриль тримае в руках.
III вчитель
Ви, знаете, мене спровокували.
Я сам з Одеськоi областi,
Я сам, я сам його обожнюю.
Аж раптом отаке: читаю якось,
Що учень його виростив пшеницю —
Шiстдесят центнерiв з гектара.
І я благав у долi: пронеси,
Щоб не довiдавсь Ремесло про це
А чи Лук’яненко, – який скандал!
А йому це навiть байдуже —
Десяток центнерiв туди,
Десяток сюди – великим легко
Їх перекидати?!
Або ще таке пише:
Дерево в саду виростили
І все прищепили на ньому:
Сливи i грушi, яблунi i абрикоси.
Подумайте! Просто – дерево життя.
Просто – грушi на вербi.
І я благаю в долi – захисти,
Пронеси його од фантазiй,
Ізцiли його реалiзмом,
Дай йому в чисту душу
Ясностi i прозiрливостi —
Не занось його на поворотах!
Влiтае на крилах болоневого плаща журналiст, весь – ентузiазм, весь – порив, весь – клекочучий i гнiвний, Власний кореспондент Захоплення (чи Істини).
Журналiст
Та як ви можете, шановнi!
Дрiбнитись як ви можете, шановнi!
Умийте он ракету – в неi сопла замурзанi!
Корабля пiдсушiть – вiн океанами йде!
Сонцю прочистiть протуберанцi!
Це вiчна людська драма:
Ми не вмiемо розпiзнавати велике,
Коли воно надто близько до нас,
Нам лiньки задирати своi голови,
Щоб Арарат побачити за хмарами,
Нам зiркостi бракуе,
Щоб обриси його пiзнати розумом.
Життя його i творчiсть —
Це ж багатство нацiональне,
Тож бережiть його, немов зiницю ока.
Коли ще родиться такий, як вiн, учитель.
Десь лiт за п’ятдесят, а може, i всi сто!
А може, i пiзнiше, вчителi!
Хiба ж книжки його – це iнвентарна книга,
Де можна все помацати рукою?
Хiба у вченiм мрiйник не живе?
Яка ж духовнiсть – так! – високогiрна
Пануе в його школi, в його книгах,
За цю духовнiсть сонячну, за радiсть,
Що ми його сучасники, —
Так, всi: i друзi, й опоненти,
І ворогове, ворiженьки – теж,
Ми всi – його сучасники!
Слово вченому – спокiйному, врiвноваженому, резюмуюче слово.
Вчений
Вiн довго дратував мене. Чим?
Може, дидактизмом сухуватим,
Може, велеслiв’ям необточеним,
І важкуватих прикладiв неорганiчнiстю,
Повторами безмежними, та i стилiстика
Кульгала тут i там – все не без цього.
Та все ж мене манило щось сюди.
Почув я тут биття його душi,
І все простив, i все забув одразу.
Концепцiя його, ii практичне втiлення —
У нiй знайшов я нелегке пiдтвердження
Всiм вимученим пошукам своiм.
Марксистський гуманiзм у вихованнi —
Ось в чому суть його!
Хай не лякають перехрестя нас!
Не завжди переконливi нехай
Дорожнi знаки, ми ж першопрохiдцi,
Та напрямок се ж головний.
Адже, скажiть менi, колеги юнi,
Хiба ж таки не з цього,
Хiба ж не з розумiння й спiвчуття
До чужого життя, до болю чужого,
Не з намагання зробити його
Справою свого життя,
Хiба не з спiвчуття активного
До пригноблених,
Хiба не з протесту проти принижень людей
Вирiс могутнiй
Комунiстичний рух?
Хiба не в цьому, друзi, найвищий прояв
Морального апофеозу людини?!
Входить учасник Хору з газетою.
