скачать книгу бесплатно
Вчитель
Та видужаю. Чую вже: ось-ось
Зведусь на ноги. Просто ж божевiлля!
І треба так на вересень злягти.
Дружина розставляе на пiдвiконнi нехитре дитяче птаство.
Дай менi хлiба понюхати!
Я пам’ятаю, коли хлiб пекли,
Коли я бiг ще хлопчиком до школи,
Я чув завжди по запаху iз комина,
Який у хатi хлiб печеться:
Пшеничний, житнiй чи ячмiнь iз житом.
Не знаю кращого на свiтi запаху.
Цей запах мертвого зведе на ноги.
Дружина тримае хлiб i одвертае голову, сльози душать ii, але вона стримуеться.
Дружина
Усе твое тобi i принесли.
Вчитель
Чого ж воно – мое?
Дружина
Тому, що ти у школу нам принiс
І перший хлiб, i першу казку.
Вчитель
Воно лежало просто на дорозi.
Нагнись i пiдiйми —
І я нагнувся. Не я нагнувся б,
Хтось би iнший зробив це.
Згадай-но Рильського Максима:
«Не кидайсь хлiбом, вiн святий!»
Вчитель вмикае магнiтофон.
Дружина
Це – Нiна Вiща. Голосок який!
Магнiтофон
В тишi ночi на полi
Не раз ми чули дивну мелодiю —
Щойно ж скосили пшеницю!
Що це за дивнi звуки?
Може, це невидимка-сопiлка?
Може, пташка нiчна невiдома?
Нi, це добра фантастична iстота —
Маленький хлопчик з вiнком
Із колосся пшеничного.
Вiн на сопiлочцi все виграе
Дiтям на радiсть, журi – на досаду.
А зветься вiн – Сонцеколос.
Сонцеколос – дитя Сонця палкого
І родючоi Землi-матерi.
Там, де шумить пшениця,
Там зводиться Сонцеколос.
Збирають врожай – вiн в солому
Ховаеться, ледь кучерi видно.
Пiсня радiсна i смутна в нього.
Пора iти в Землю, до матерi,
Знову чекати в землi до весни,
Коли батько Сонце руку подасть —
І знову вiн вискочить, i заспiвае,
І пшениця зазеленiе од спiву,
І чим краще вiн гратиме,
Тим врожай буде золотiший…
Дружина
А цей впiзнаеш голосок?
Вчитель
Та це ж Юрко Сьохiн. Чи вгадав?
Дружина
Вiн.
Магнiтофон
«Як iволга пролетiла крiзь райдугу».
Іволга була колись-то
Сiренькою собi пташкою,
А тепер яке в неi гарне
Пiр’я рiзнобарвне —
Жовте i сине, зелене й оранжеве.
Де ж вона всього надбала,
Пташка сiренька? А ось як було.
Одного похмурого дня
Почула сiра пташка iволга,
Як грiм гримить десь за лiсами.
Бачить сiра пташка iволга,
Як чорна хмара суне-суниться.
Злякалась сiра пташка iволга,
Сховалася помiж гiлок,
Чекае – не дочекаеться,
Поки дощ вiдшумить.
Раптом бачить сiра пташка iволга,
Як вiд хмари до рiчки напнулась
Дивна рiзнокольорова смуга —
Райдуга-дуга, веселочка.
Дивиться – не надивуеться
Сiра пташка iволга на райдугу,
Їй захотiлось до смертi
Бути такою ж прекрасною.
Стрепенулась сiра пташка iволга,
Сiрi крильцята розправила,
Прямо в райдугу полетiла.
Як серце маленьке тривожно б’еться
У маленькоi сiроi пташки!
Бажання стати красивою
Сильнiше вiд страху.
Крiзь райдугу iволга пролетiла —
Стала дивно красивою.
З тих пiр, коли глянеш на iволгу,
Згадаеш райдугу – золоту дугу!
Вчитель вимикае магнiтофон, потiм говорить:
Вчитель
Був i я маленькою сiрою пташкою,
Аж поки дiтей не пiзнав, як райдугу,
Коли е щось в менi i доброго – все вiд дiтей!
Вiд найяскравiшоi райдуги людства.
Ти знаеш, скоро буде тридцять п’ять лiт,
Як я вчителюю… Поранення,
Осколки бiля серця;
Всi суперечки, всi боi моi —
Яка нiкчемна i мала бiда моя
Поряд з великим щастям – бути з дiтьми!
Мар’яна i Вальтер з любов’ю
Вчитель
Ну що, знайшли, за чим приiхали?
Вальтер
Знайшов щось бiльше.
Шукав я правду – iстину знайшов.
Вчитель
(жартiвливо)
Ця iстина – красива, наче казка.
Вона – з Кiмнати Казки.
І на щоках у iстини – двi ямочки,
Мар’яна знiчуеться. Вальтер теж.
Вальтер
Я не жартую, Вчителю.
Перебування тут, у Павлищанах,
Мене переконало ось у чому.
Даруйте, менi все-таки здавалось,
Що вашiй всеохоплюючiй системi
Бракуе трохи… твердостi.
Вчитель
Хотiли симбiозу ви?
Вальтер
Тепер я просто переконаний,
Що жорсткiсть неможливо вводити
В стосунки вчителя й дiтей.
Вчитель
Так, саме так. Я радий,
Що ви самi прийшли до цього висновку
З допомогою Януша Корчака i… Мар’яни.
Вальтер
З вашою допомогою, Вчителю.
Вчитель
Жорсткiсть – це страшна бацила!
У неi величезнi iнерцiйнi сили.
Вона саморозкручуеться – немае впину.
І жорсткiсть в масцi вимогливостi
Розмножуеться мiрiадами.
І найпростiша логiка завершуеться:
