скачать книгу бесплатно
Учасник хору
Газета «Правда»:
«Придивiться уважнiше, що характеризуе стиль роботи директора Павлищанськоi середньоi школи. Педагогiчний труд його знайшов визнання в науцi, вiдзначений урядовою нагородою… Свiй вплив на педагогiчний колектив, на учнiв вiн здiйснюе як полiтичний, iдейний наставник, спираючись перш за все на свiй моральний авторитет i високу викладацьку майстернiсть. Особистий приклад – найдiевiший iнструмент виховання».
Ще один учасник Хору – з червоною папкою в руках.
II учасник хору
«Шановний Вчителю!
Райком КП Украiни i виконком районноi Ради депутатiв трудящих палко вiтають Вас, вiдомого педагога i вченого, в день Вашого п’ятдесятирiччя! Вшанування Вашого дня народження майже збiгаеться з присвоенням Вам високого звання Героя Соцiалiстичноi Працi. Ми гордимося, що Ви, син простого хлiбороба, ставши учителем, повсякденно збагачували своi знання теорiею марксизму-ленiнiзму, наполегливо вивчали педагогiчну спадщину Коменського i Песталоццi, Ушинського i Макаренка, Калiнiна i Крупськоi, самi виросли у видатного вченого-педагога, члена-кореспондента Академii педагогiчних наук СРСР, талановито збагачуете радянську педагогiчну науку своiми працями з теорii i практики навчання i комунiстичного виховання школярiв. За 32 роки Вашого керiвництва Павлищанська середня школа перетворилась в педагогiчну лабораторiю всiеi краiни. До думки славного Вашого педагогiчного колективу, до Вашоi думки прислухаються вчителi Болгарii, Польщi, НДР, Куби, Чехословаччини та iнших краiн народноi демократii…»
Виходить Душа-Хлопець з Хору.
Душа-Хлопець
Я – Душа-Хлопець,
Всi в мене – друзi, я у всiх – друг.
Тому – кум, тому – сват.
З тим у карти грав,
Тому – кроля бiлував,
Бач, як музика виграе, наче своя.
А що з Учителем я дружив,
То це навiть кури павлищанськi знають.
Та вiн з моiм портфелем
У сам Киiв iздив,
Це я вам точно говорю!
Зараз до нього всi туляться,
Коло зiрочки його грiються,
Вчитель – Герой, «Правда» про нього пише,
А я згадую, що було
Двадцять лiт назад,
У сорок восьмому роцi.
Переiхав вiн у Павлищани
Директорувати у нашу школу.
Такий нервовий полiтрук, куди там!
Хвороба його доконала.
Дружина його, пам’ятаю,
В аптеку за лiками подалася,
В кабiнетi нiкого, ми вдвох,
Новий рiк гупае за вiкном.
Метнувсь я туди-сюди,
Плящину принiс, ковбаси,
А пити йому не можна, бо смерть,
А тут вiн виглушив, бачу, стакан,
Нiколи бiльше не бачив, щоб пив. Зась!
Холод. Мороз. Зiрки великi,
Наче сови чи iжаки ворушаться.
Кажу йому: «Годi, Вчителю!»
Дрiбнокалiберку поставив вiн мiж колiн,
Кватирка вiдчинена на мороз,
Здаеться, як би стрелив —
Зiрку збив би, мов сову,
Чи пугача, чи путькало,
Чи iжака, такi вони великi!
Лежать у небi – ворушаться.
Дивлюсь на нього, а вiн – мокрий весь.
– Кiнець менi приходить, – каже, – брате. —
Бувало, прийде з уроку,
А з нього прямо рiчками тече,
Неначе вiн щойнiсiнько
З-пiд ринви вийшов – отака бiда.
Кишечник, серце – мученицька мука!
Та ще й рука поранена домучуе,
Великi очi тiльки свiтяться.
Як зорi. Як сови. Як iжаки.
Надвiр ми вийшли. Вiн – з гвинтiвкою.
Злякався я – iй-богу, думаю,
Коли б собi бiди не заподiяв!
Вiн до плеча гвинтiвку – i давай
Стрiляти в моторош, лиш гiльзи
У снiг рипучий скавулять.
Мороз трiскучий, стрiлянина та.
– Ну, годi, – йому кажу, – йдем в кiмнату,
А то прийде дружина зараз.
Дiстану прочухана —
І за горiлку, i за стрiлянину.
– Ну, з Новим роком, – каже,
І стрелив ще раз. – Цей рiк вже не зможу
Я пережити… Вже снаги нема… —
Як стрелив вiн, то, вiрите чи нi,
У тi зiрки великi, наче сови,
То стала зiрка падати над школою.
– Чиясь душа впаде нового року!
– Та що ти! – я кажу йому. – Не те,
Це на добро, вона ж не по собi,
А ти ii пiдстрелив, оту зiрку,
Отож чекай, Учителю, перемiни. —
З’явилась тут якраз його дружина.
І що було менi, то я забув навiки.
Вiн став видужувати з того часу,
Як ми ото посидiли добряче
И по-холостяцьки Новий рiк зустрiли.
Ото проява! Але двадцять лiт
Летiла ота зiрка, аж тепер,
Нарештi, знала, де iй приземлитись.
Вiн зiрочку цю збив у сорок восьмому.
Себе вiн пересилив, вижив, викрутився,
А хто себе пiдважить – то мужчина!
Що потiм? Двадцять лiт життя!
І тридцять книг життя!
І тисячi випускникiв! Мiльйони!
Психологiчний семiнар
Участь беруть: Вчитель, Дружина Вчителя. Вальтер, Мар’яна, Хор Учителiв, Павлик, мати Павлика, Оксана, Сидорук.
Вчитель
Заняття семiнару незвичайне.
Незвичайний кричущий факт,
Який ляже в його основу.
Тема: «Вiдповiдальнiсть учителя».
До мене лист прийшов – i ось вiн тут,
Живий вiн перед вами.
Виходить з Хору мати Павлика.
Мати
Я – Мати Павлика Пiщаного.
Вiрнiше, була я матiр’ю,
Тепер уже не мати.
Як можна бути матiр’ю того,
Кого уже нема…
До вас пишу листа,
Бо десь же хтось та мусить
Сказати iй, учительцi,
Все те, на що безмовна я, нiма.
А чи тут винна я i просто хочу
Тягар немилосердний свiй
На плечi скинути чужi?
Та я не можу, просто я безсила
Мовчати зараз i в своiм мовчаннi
Втопитись. Є ж «Товариство
Рятунку на водах». Чи е «Товариство
Рятунку мовчазних»? Хто його президент?
Я – iз мовчазних, я тону в мовчаннi,
Я хочу мовчки спитати вас,
Бо вчила я сина, як вчили ви, Вчителю,
Може, менi не мовчати, може, слово мое
Комусь при нагодi стане
І хтось не потоне… в мовчаннi.
Вчитель
Так, ви не мовчiть.
Найлихiше – мовчання.
Мовчання замордувати може.
Ословтесь! Лишiть мовчання каменю.
Мати
Павле, виходь.
Виходить з Хору хлопець рокiв шiстнадцяти.
Мати
Ось вiн який у мене був.
Йому пiшов шiстнадцятий.
Вiн – хлопець скромний, соромливий
І справедливий. Вiн нiкому
Слова накриво не скаже.
Вiн нiкого не образить. Вiн…
Павлик
Мамо, ну досить! Не варто…
Мати
Я тишком-нишком милувалась ним.
Вiн – одинак у мене. Я – сама.
А знаете, як матерi однiй
Дитя довести до пуття.
Його все в приклад ставили
Сiм рокiв!
І на збори батькiвськi
Ходила я по щастячко саме.
Не був вiдмiнником, але приймач
Зробив менi. Оксана
Приходила до нас – вони дружили.
І от прийшла оця в дев’ятий клас —
І почалось! Усе перемiнилось.
І що не збори – все Павло й Павло!
Потолочили клумби – винен Павлик!
Жила учителька отут, недалеко,
Як класний керiвник щодня
До нас навiдувалась, наче на роботу.
Павлик i Оксана сидять бiля приймача. Мати поруч – в’яже. Входить Учителька.
Учителька
От бачите, вiн вiдстае,
А в них – амури. А ви, мати,
Їм потураете!
