скачать книгу бесплатно
А тобi не соромно, Оксано,
До хлопцiв бiгати?
От матерi скажу…
Оксана рвучко зриваеться. Павлик встае з приймачем, дивиться на Учительку з ненавистю.
Павлик
Ви – не вчителька!
Учителька
От бачите! Який синочок!
Зайдiть iз ним до школи, до директора.
Вже в мене сил нема…
Учителька виходить.
Мати
Павлик, синочку! Вона ж для тебе,
Для тебе ж стараеться, Павлику!
Павлик
Я ii ненавиджу. Вона для мене —
Чорнiша смертi. Не пiду я в школу!
Пiду на фабрику.
Мати
Ти що? Та я от замiж
Все через тебе не виходжу,
Я – все для тебе, щоб ти вчився,
А ти – на фабрику! До мене ж, Павлику,
Зуботехнiк сватався…
Павлик
От i виходь. Я тут при чому!
Мати
Он ти який! Скажи менi, синочку,
Чого вона на тебе так, скажи?
Ти ж восьмирiчку добре так скiнчив,
А у дев’ятiм – просто прiрва
Якась розверзлася… Ну, не мовчи, скажи…
Павлик
Чого ти все: скажи, скажи! Хай пропадом
Ця школа пропаде!
Виходить Павлик. Входить Оксана.
Оксана
Вiн i не мiг сказати Вам усього.
Вона його й не кликала Пiщаним,
А тiльки – Довгим, Довгошиiм,
Та Безтолковим…
А якось прорвало —
То просто Байстрюком i обiзвала!
Входять Павлик i Вчителька.
Вчителька
Ну, Довгошиiй, ти виконав
Домашне завдання?
Павлик
У мене не було лiнiйки.
Оксана
Вiн не зробив уроку не тому,
Що не було лiнiйки.
Урок же задавала вчителька,
Яка його щоденно ображала.
Вчителька
А ти не тiльки Недоумкуватий,
А ще й Брехун, Брехунчик.
Вийди геть iз класу!
Павлик
Пiду i бiльше не прийду.
Вчителька
Не смiй без матерi приходити.
Павлик виходить.
Пiщана, а ви чому
У школу не прийшли?
Ваш Павло
Не виконав домашне завдання,
І пiшов по вас.
Раз так, гаразд,
Про все я розповiм
Директоровi фабрики,
Де ви працюете. Нема вже слiв.
Мати
О, ви не знаете, я йшла,
Од слiз не бачила дороги.
Як соромно i як образливо,
Коли тебе на вулицi облаяли!
Входить Павлик.
О, як тобi не соромно!
Менi через тебе нестерпно
Дивитись людям в очi.
Павло забирае приймач i мовчки виходить. Входить Оксана.
Оксана
Ви знаете, стояли ми пiд школою —
Павло i ми всi.
Вона проходила – Чума,
І так менi докинула сердито.
Вчителька
А ти, Оксано, мала б краплю совiстi —
І днюеш i ночуеш в нього,
Нi гордостi дiвочоi, нi сорому,
На стежку матерi своеi хочеш стати —
Школяркою з байстрям ходити.
Оксана
Я навiть захлинулася од гнiву,
А Павлик просто, просто зблiд
І каже iй – вогнем пашать слова.
Павлик
А ви – ви не людина.
Ви – заздрите нам, нашiй молодостi,
Нашiй любовi. Я ненавиджу вас,
Я все сказав. Будь проклята!..
Вчителька
Судитимуть тебе, байстрюк,
Судитимуть! Ще ти мене згадаеш!..
Вчителька гнiвно виходить.
Павлик
От i кiнець. Оксано, годi хникати.
Сказав усе – полегшало немов.
Та годi тобi…
Оксана
Все через тебе. Навiть маму,
Маму мою не пожалiла. Боже!
Йди геть вiд мене. Не чiпай мене.
Павлик
Ну що ж! Раз так – тодi цвiти здорова,
Щаслива будь, i до Днiпра приходь
Коли-небудь скупатись – я чекатиму.
Павло виходить.
Мати
О, коли б я знала,
Що в школi його тричi виганяли,
Хiба б його я вiдпустила!
А зустрiч ця з учителькою!
Та що iм до мого синочка!
Дiзнавшись про загибель Павлика,
Одна учителька таке сказала:
«На одного дурня в школi
Поменшало…»
Як менi, матерi, таке почути!
Таж дайте менi знати, Вчителю,
Де я не мала рацii, а де вони,
Бо я ж – проста робiтниця на фабрицi.
Мо’, справдi, треба бить дiтей,
Щоб нерви були в них мiцнiшi.
Так дядько Сидiр менi радив.
Я не могла – рука не пiдiймалась.
Наймать когось було, чи як?!
І ще менi такого хочеться,
