скачать книгу бесплатно
Учителю потрiбнi ж роки й роки,
Щоб цвiт у плiд тривожно перецвiв.
Нема лихiшоi роботи, нiж учительська.
Нема виснажливiшоi роботи,
Де нерви паляться, мов хмиз сухий,
Де серце рветься в клекотi i чадi,
Але нема щасливiшоi долi,
Коли Людина з рук твоiх, Людино,
Іде у свiт – на краплю свiт люднiе.
Зламати легко, як зламали Павлика.
Великий Фабр, натуралiст iз перших,
Єдиним у життi своiм пишався —
Не вiдкриттями славними i дивними,
Не славою всесвiтньою i гордою —
Єдиним вiн пишався, що при дослiдах,
Якi дали великi вiдкриття,
Не вбив вiн жодного жука, нi кузочки,
Нi лапки не ламав, анi крила не скривдив.
О вихователю, будь Фабром для дiтей!
Вчитель хапаеться за серце. До нього кидаеться Дружина, Мар’яна, Вальтер, вчителi.
Хвилиночку. Я вийду. Зараз, зараз.
Дружина
(до Мар’яни)
Я прошу вас – «швидку» негайно!
Вчитель
Не варто! Менi легше, легше.
Виходить, тримаючись за стiну.
Вчитель у лiкарнi
Мати з казкою
Мати
Синочку, тобi зараз – десять лiт.
Голубчику, в тебе плеврит.
Лiкарi сказали: надвiр анi-нi!
Берись за книжку, тихо лежи менi!
Вчитель
А хлопцi гасають на лижах,
На льоду вже ковзанка готова.
Мати
Ти вилежиш трохи – i гайда.
Вчитель
А може, не вилежу, мамо,
Так груди болять, в головi – безнадiя!
Мати
Надiйся, синочку, надiйся.
Без надiй людина – тривожна.
Вчитель
А казочку, матусю, можна?
Мати
А розповiм. Без казки не можна.
По сухому безводному степу
Іде подорожнiй.
Іде мандрiвник, а степ безконечний,
А в людини снаги вже нема,
А сонце пече, а спрага випалюе губи,
Подорожнiй ледве проводить
По губах язиком пересохлим,
Пiсок на губах, вiтер в очах.
Раптом далеко попереду
Темна пляма забовванiла.
Стрепенувсь мандрiвник —
А може, це лiс, а там джерело?
Нi, це марево манить.
Вчитель
Мамо, а що таке марево?
Мати
Омана така, привижаеться…
Іде подорожнiй, ледь шкарбае,
Аж раптом Орел з’явився на небi,
Шугае широкими, позирае зiркими.
Бачить баклагу з водою в мандрiвника,
Метляеться на плечах у Людини.
Чутливий Орел, чуе вiн: булькае
В баклазi вода.
– Людино, чому не тамуеш ти спраги? —
Орел аж дивуеться звисока,
– Ти ж падаеш вiд утоми, диваче? —
Вiдповiдае Людина Орловi:
– Орле, справдi, я ледве вже нипаю,
Останнi вже сили кладу на дорогу.
Та коли ж доторкнусь до баклаги,
То вип’ю всю воду до краплi —
Не лишиться й краплi надii.
Орле, справдi, я ледве вже йду,
Немае снаги в мене, Орле,
Мною рухае тiльки надiя.
Випив би воду – не лишив би надii…
Ось тобi, сину, казочка,
А менi бубликiв в’язочка… Спи!
Вчитель
Мамо, а надiя – вона така сильна?
Мати
Найсильнiша з усього, мiй сину, надiя!..
Надiйся, що перележиш
І помандруеш до школи… Тож спи!
Вчитель
Мамо, менi вже за п’ятдесят,
У мене вже дiти, в дiтей моiх – дiти,
Не знаю, чи виживу, – в школi у мене
Ти всюди дихаеш. Все з матерi:
Свiт починаеться з матерi:
Все банальне, усе найпростiше —
Мабуть, найдошкульнiше в досвiдi.
Скажи менi правду, матусю.
Казку менi повiдай – я написав
Бiльше тисячi казок, та казка твоя
Свiтиться сонечком, моi ж лише – мiсячнi,
Розкажи менi казку про старiсть, матусю!..
Мати
Я розповiм тобi казку… на старiсть.
Летiв ворон з теплих сторон.
Пташат своiх нiс пiд крилами.
І запитав ворон одне пташа:
– А чи будеш ти батька носити,
Коли батько постарiе?
– Буду, таточку, буду! – збрехало пташа.
Кинув ворон його об камiнь.
Запитав ворон друге пташа:
– А чи будеш так батька носити,
Коли батько постарiе?
– Буду, таточку, буду! – збрехало пташа.
Кинув ворон i друге пташа об камiнь.
Запитав ворон трете пташа:
– А чи будеш так батька носити,
Коли батько постарiе?
– Буду носити, батьку, буду,
Та тiльки… своiх дiтей! —
І понiс ворон трете пташа в гнiздо,
Правду почувши вiд нього…
Не мати, не батько – вiнець, а дитина.
Вчитель
Спасибi, мамо, за казку…
Мати
Дитиною будеш для мене навiки!
Дружина з хлiбом
Дружина вносить хлiб на рушнику i магнiтофон в палату. Вчитель поволi встае, обличчя його розквiтае усмiшкою, але слабiсть пересилюе його – вiн знову лягае.
Дружина
Лежи. Це четвертий клас,
Мар’янин. Не тiльки, бач, вiдсвяткували,
Але й для тебе випекли —
Посвята ось яка на короваi,
Як на весiлля вистарались!
Вчитель
А то що в тебе, в вузлику?
Дружина
А це, бач, кожна iз дiвчаток
Тобi хотiла щось свое спекти,
Із хлiба свого власного.
Яке ж бо вдатне пшеничне тiсто!
Дивися: жайворонок, ластiвка, шпачок,
Снiгур, сорока, соловейко.
До тебе в вирiй прилетiли
Дитячi душi, тож видужуй швидше!
