скачать книгу бесплатно
Все гармонiйно, органiчно поеднав.
Адже мораль комунiстична наша
Мiстить в собi загальнолюдськi норми,
Що виробило людство за столiття.
Добро i правда, честь i людянiсть —
Це ж основнi моральнi нашi норми,
Поеднанi з нещадною суворiстю
До ворогiв суспiльства комунiзму.
Громадянськiсть i людянiсть —
Ось Вам Учитель.
II ведучий
А Мещерський – вiн теж за громадянськiсть?
I ведучий
Мещерський одягае машкару
Вульгарно трактованоi громадянськостi
І б’е в Учителя статтею-пiдступом.
II ведучий
Вiн хворiв не од того. Все вiйна.
Нема чого спирати на статтю.
Та мушу визнати – оту лиху статтю
Обком хотiв було перепинити
Й газету не пустили в Павлищани,
Але Учителю якась «душа добренька»
Статтю привезла з Свiтловодська…
І ведучий
Чи ж битви миру ранами не зяють?
Чи ж слово не бува лихiше кулi,
Бо куля з нiг – вiдразу, а слова
Живуть отруйно роки i вiки…
Слова – свинець, i золото – слова,
І ми в словах, i слово в нас затято
Живе, пече, ми всi – слова, слова…
«Казка про любов» у шкiльному театрi
Дiють: Вчитель, Вальтер, потiм – Мар’яна, Хор.
Вальтер
Я – син гестапiвця. Мене виховували
У дитбудинку. Мати з сестрою загинули
При бомбардуваннi.
Батько зараз у – ФРН.
А тут вiн панував —
У вашiй школi
Була ж тюрма для пересильних,
Вiн тут ходив, всеможний i нещадний.
Я чую стогiн в кожнiй цiй стiнi,
Дитячий щебет всiх десятилiть
Не може оцей стогiн заглушити!
Наш час лихий у павутиннi цифр…
Вчитель
Душi не даймо числам цим,
Душа хай буде пам’ятлива, але чиста…
Вальтер
Чи ж це можливо поеднати
І пам’ять отаку лиху, i чистоту душевну?
Вчитель
У вас, в НДР, згадують часто Брехта:
«Труднощi гiр – вже позаду.
Тепер починаються
Труднощi рiвнин».
Та, мабуть, справедливiше
Цi гори, що минули в минулiм,
Вважати лиш горбами,
Попереду – ото вже справжнi гори!
Чи ви не альпiнiст?!
Вальтер
Звiдкiль у вас, Учителю,
Такий потужний струмiнь оптимiзму,
Менi бувае лячно за людину,
А у вас – якась любов глибинна.
Як ви ii навчились? Де i як?
Вчитель
Навчитись можна всьому:
Твердостi, терпiнню, мужностi,
Любовi не навчишся, друже.
Любов повинен дати хтось —
Мати, батько, вчитель,
Бабуся, може, хтось живий живому!
Якийсь заряд – як естафету.
По ланцюжку столiть – одне вiд одного.
Яка важезна ноша —
Любити, спiвпереживати,
Спiвчувати, за когось постраждати!
Але яка людська – найлюдськiша!
Менi дали бабуся й мати оцю ношу.
Заходить Мар’яна. Обличчя Вальтера свiтлiе. Вчитель не то жартiвливо, не то серйозно звертаеться до Мар’яни:
А я вже все не донесу – отож потроху
Перекладаю вам на плечi цей тягар,
Найважчий…
Може, вдвох пiднесете?
Мар’яна
День добрий!
Це ж який тягар,
Який ми вдвох зумiемо пiдняти?
Вчитель
Це наш секрет iз Вальтером,
Вiрнiше, ваш iз Вальтером…
Отож про школу й про любов.
Мар’яна
Ми ж боiмось вiдверто
Казати те, чим всi живуть давно.
Дев’ятий i десятий класи
Все знають, любляться, страждають,
А ми, святенники, лиш палець на вуста!
Менi двадцять другий пiшов,
Вчора почула я про себе
Шепiт дев’ятикласниць:
«Стара дiва, замiж нiяк не вийде,
А наша Люська…» i таке сказали
Круте i дуже точне слово – я здригнулась!
Вальтер
(не без гумору)
Менi тридцять другий пiшов,
На десять лiт я бiльше наздригався,
Як нарубок старий, мушу сказати,
Що ми безсилi справитись з цим валом,
Отож i досi не одружувавсь.
Вчитель
Менi, старому, вже п’ятдесят другий,
І мушу сказати ось таке:
Не вал цей страшний, вiн – органiчний,
Не ранне дозрiвання нас лякае,
Але безсилля наше в оцю пору,
Коли життя квiтуе i буяе,
Коли паруеться весна з весною,
Ми лиш дратуемось чи рота роззявляем.
Де ж наша мудрiсть? Тонкiсть наша де?
Наш такт – безсилий,
Мудрiсть наша – куца.
Звичайно, сексуальне виховання
Потрiбне.
Але ж як забути
Про виховання мудростi любовi!
Тут йдеться i про чистоту дiвочу,
І про вiдповiдальнiсть юнака.
Яке б життя було красиве, цiльне
І вiяло б пахучою гармонiею,
Якби ж то всi дiвчата й юнаки
Кохання мудрiсть осягнули!
Так, саме мудрiсть,
А не зблиск миттевий,
Що враз спаруе й миттю розпаруе.
Мар’яна
В театрi нашому шкiльному
Йде репетицiя мiкровистави
«Казка про любов» за текстом
Вчителя. Вальтере,
Я вас запрошую.
Хор, пiдготуватись!
Вальтер
Я з радiстю. Не знав,
Що ви i п’еси пишете, а ви,
Мар’яно, ще й режисер.
Вчитель
Та бавимось потроху. Але хочу
Закiнчити розмову нашу.
Навчитися людина може
Будови найвеличнiшi споруджувати,
Космiчнi кораблi найкращi,
Човни пiдводнi атомнi,
Коли ж вона любити не навчиться,
