скачать книгу бесплатно
Цiкаво бути в курсi всiх дискусiй,
І ми не маем бути одностайнi.
Яскраве «за» е i яскраве – «проти».
Я з тих, що хочуть просто розiбратись,
Помацати усе, вiдчути все,
А потiм вже за когось обставати.
У Веймарi мене вiн просто вразив.
І я домовився про зустрiч в Павлищанах.
Вiн радо згодився.
Тож iду, iду!
Суханов
Там е в школi Дiвчина iз Казки,
Котра казки складае з малюками,
Найправовiрнiша iз учениць його,
Тож бережiться, серце бережiть
І знайте, що дiвчата на Вкраiнi
Найкрасивiшi там, у тих краях,
Ви ж молодий, обачний будьте, друже…
Мещерський
Ви зводите на жарт.
А в нього
Такi лихi слова про вчителiв.
Вiн пiдрива своiм розумуванням
Вчення Макаренка про колектив.
Вiн грунт готуе, аби зняти
Проблему колективу взагалi.
Ви цього не догледiли, Суханов.
Вальтер
(делiкатно заперечуе Мещерському)
Менi ж бо якось трапилась до рук
Одна з книжок вашого опонента,
Що зветься просто, недвозначно:
«Мудра влада колективу».
Там автор гаряче обстоюе
Систему виховання через колектив
І посилаеться на Крупську,
На Макаренка…
Суханов
Контексту не цурайтеся, Мещерський.
А за Макаренка ховатись зараз можна.
Багато тисяч з нас таки помiститься
В тiнi його педагогiчного мiзинця!
Що ж, слава богу, знаемо Макаренка!
Могли б не знати, а хiба не так.
Хiба ж його «Педагогiчна поема»
Не могла обернутись педагогiчною трагедiею?
Згадайте-но «апостолiв» од педагогiки,
Чи хто не з ваших родичiв, бува,
Волав в тридцятих про його систему:
– Се неприйнятно! Се недопустимо!
А потiм аж колiна пороз’юшували,
Так закликали всiх iнакомислячих
Вже iменем його! Всiх на колiна ставили.
Мещерський
Даруйте нам, геносе Функе,
Цi дебати, але колега наш Суханов
Дразливий надто.
Ви – конкретнiше!
Суханов
Я був у вашiй школi в п’ятдесятому.
Ви захлиналися, про працю говорили,
Про виховання працею – все на словах.
А праця в оту пору, пригадайте,
У школах корчувалася до пня.
Було?
Мещерський
Було. І в нас. І в вас. І скрiзь.
Суханов
Всi говорили
Про самостiйнiсть учнiв.
Але щоб без учителя
Бодай хоч збiр вiдбувся пiонерський?
Було?
Мещерський
Було. Було! Але ж тепер немае.
Суханов
Чиi ж на те пiшли зусилля?
Мещерський
Доходили до всього не без мук.
Суханов
Ховаемось тепер тут за Макаренка.
А вiн же ж то колись ризикував,
Вiн не боявся зводити у колективi
Зiпсованих дiвчат i хлопцiв.
А ми ж ходили iз його щитом,
Аби дiвчат i хлопцiв роздiлити
У рiзнi класи… Не було? Було.
Мещерський
У всьому винен я. Як вдало
Знайшли ви винуватця, просто браво!
Суханов
Ви – безiменний. Ім’я не одне у вас.
А справдi виннi отакi.
Минуле щоб забути – анi крихти!
Прекрасного не можна забувати.
Погане забувати – просто злочин.
Тож пам’ятаймо: iменем його,
Який виховував яскравих одиниць,
Нiвелювали часто особистiсть,
Пiдручники були трафаретнi,
Форми урокiв – теж усi стандартнi.
Стандартнi плани самостiйних творiв.
А хто хоч кашляне супроти цього,
Вiдразу крик – вiн антипод Макаренка.
Макаренко ж всiх кликав на дискусiю,
Вiн кликав сперечатись з ним не раз,
Вiн сам шукав i часто суперечив
Собi самому – ви ж його в iкону,
В сухий реестр незаперечних аксiом,
Його, де сонце в кожнiм словi грае
І кличе до спiвтворчостi, колего…
Коли ж Учитель з Павлищан
Щось розвивае iз того ж Макаренка,
Так, розвивае, не лише цитуе,
То Ви його щитом по головi —
Цитатою з Макаренка!
Мещерський
Суханов, Ви мене переконали.
А до сьогоднi я ще сумнiвався,
Чи варто вдарити по ньому – i прицiльно —
З усiх гармат, аж бачу – необхiдно.
Вiн цiле поколiння вчителiв
Потроху зводить з розуму. Ось колега
Нiмецький – теж до Павлищан.
Я просто мушу, мушу розвiнчати
Цей мiф сучасностi. Щасливо, друже!
І не забудьте перед вiд’iздом
Заглянути до мене. Прощавайте!
Мещерський виходить.
Суханов
О заздросте людська!
Вальтер
Така проста розв’язка?!
Суханов
Далеко не проста. Хай вам щастить, колего!
І справдi – при нагодi завертайте
До нас… Вiтання павлищанам!
Зустрiч з Бляхою-мухою
В кабiнетi – Вчитель i Вальтер Функе.
Вчитель
Як влаштувались?
Вальтер
Та гречно дякую! Мене Мар’яна
До мами завела своеi, а та жiнка
Була у нас в Потсдамi рокiв зо два
Колись, в мою непам’ять, в час вiйни,
То все мене розпитуе про мiсто,
А ставить борщ, то перець – у словах,
Неначе добра, але оком – голить.
Раптом дверi здригаються од стукоту. Входить шкiльний сторож Яким Чухно з невiдомим чоловiком. Той скинув кашкета, пiд яким стрижена пiд нулiвку голова. Сторож тримае в лiвiй руцi дробовика, а правою, мiцно зцiпивши пальцi, викручуе руку невiдомому.
Невiдомий
Та вiдпусти, нарештi, розкаряко,
Ти бачиш – я вже сам.
