скачать книгу бесплатно
Японцi теж не втямили? Теж видають.
З сучасних авторiв – це ж найвiдомiший
Радянський педагог у свiтi.
А от угорець Карваш, що, здаеться,
Живе у Пештi, твердить, що такого,
Як вiн побачив там, у Павлищанах,
Нiде у свiтi бiльше не побачив.
Все унiкальне й дивовижно просте:
Учням ставили ночви, звичайнi ночви,
Щоб вони, в школу заходячи,
Мили взуття собi на подвiр’i!
I голос
Ото вже сьоме диво свiту!
Це в кожнiй школi на селi побачиш…
II голос
А район Оникiiвський
Не дуже то вiтав Учителя.
Показники були не дуже важнi.
Нiяких тобi переможцiв олiмпiад,
Нiяких вiдмiнникiв особливих!
Автор знову втручаеться.
Автор
Та Оникiiвський район
Його ж на руках просто носив —
Навiщо вигадки оцi стереотипнi!
II голос
А я кажу вам те, що знаю.
Вiн фантазер був, мрiйник i фантаст.
Його дружина – повна протилежнiсть.
Саме життя – це точнiсть i конкретнiсть,
Їi я поважаю.
III голос
Двоiсте в ньому все. А от системи —
Нема. А як же без системи —
Видатний педагог?
II голос
От зустрiчалась я з випускниками
Антона Семеновича.
Виникла буденна ситуацiя:
Треба було допомогти якось
Дружинi Макаренка в однiй справi,
Тi вiдразу про все домовились —
Просто, по-демократичному.
Випускники цього Вчителя
Просто так не зумiли б!
Автор
Що ж це виходить по-вашому:
Вихованцi Макаренка – колективiсти,
А вихованцi Героя нашого —
Індивiдуалiсти, чи як?
II голос
Приiздив до нас
Один педагог iз Риги.
Все доскiпувався: скажiть та вкажiть
Рiзницю мiж Макаренком i цим Вчителем?
Кажу йому: нема антагонiзму.
А вiн менi свое, нарештi:
Макаренко кував людину,
А Вчитель – цей лiпив ii. Рiзниця
Мiж ковалем i скульптором!
III голос
І це несправедливо. Вчитель наш
У кращому – Макаренко сьогоднi.
На новому етапi. Саме так!
Автор
Та годi вам. Спасибi за вiдвертiсть!
То ж творимо Учителя ми образ.
Мене найбiльше вразило колись
«Слово до читача нiмецького».
Все в ньому запеклось!
Легенда й дiйснiсть, бiль i чистота.
Тож почнемо iз нього. Вчитель
В Нiмеччинi… Вчитель – на тлi
Бухенвальда…
Вчитель в НДР
Вчитель за умовною трибуною. Хор сидить на лавах – зараз це сучаснi нiмецькi вчителi. Серед них – Головуючий. Серед них – Вальтер Функе.
Головуючий
Скажiть нам, товаришу Вчителю,
У настановах ваших етичних
Є i такi гуманнi слова:
«До людських слабостей терпимi будьте».
Тим часом ви самi непримиреннi!
Десятки лiт вже по вiйнi минуло,
А Ви ще повнi ненавистi вщерть.
Звiдкiль вона у вас?
Вчитель
Послухайте, звiдкiль вона у мене?
Ненависть до фашизму?
Колега посоромивсь це означити,
Так, я окреслюю – так, саме до фашизму
Як до машини людиноненависництва.
І не якась, а люта ненависть у серцi.
Я хочу, щоб нiмецький педагог
Це зрозумiв. Багато ж як вiд нього
Залежить, ким дитина буде
В двотисячному роцi. І чи добро чи зло
Вiн покладе iй зараз в юну душу?..
Голос iз хору
По-менторськи говорите ви надто.
Але, пробачте, на якiй пiдставi?
Головуючий
Шановний, де твоя тактовнiсть?
Вчитель
Нi, правильно колега так доскiпливо
Цiну складае цим важким словам,
Бо цi слова не просто появити
На бiлий свiт.
Даруйте, коли буду велемовним
І прописними iстини здадуться, —
Та в цьому – весь я, в цьому – сенс життя.
Головуючий
Ми знаемо поважного колегу
Уже вiддавна – шана наша щира
І щирою увага буде наша.
Так просимо, колего.
Вчитель
Почав я свiй педагогiчний труд
У тридцять п’ятiм роцi.
А в сорок першому моя кохана
Вiра Петрiвна Сулима
Скiнчила Кременчуцький педiнститут.
В тiй школi, де я досi працював,
Збирались ми життя свое почати,
Сповитi райдугою юностi й жаги.
Та вдарила вiйна – i щезла райдуга.
Я з перших днiв пiшов на фронт.
Коли прощались, мрiяли про те,
Що буде в нас чи син, чи донька.
Я вiрив: скоро повернусь додому.
А тижнiв десь за п’ять
Фашисти вже були на берегах Днiпра.
Село, де Вiра у батькiв жила,
Невдовзi вже окупували.
Вiйна, розор, зневага i ненависть.
А Вiра Сулима з двома подругами
Ненавидiла – любити ж бо хотiла;
Ненавидiла – i листiвки всюди,
Що нашi льотчики скидали з лiтакiв,
Вона розклеювала на хатах i клунях;
Ненавидiла – i ховала хлопцiв —
Оточенцiв, радянських полонених;
Ненавидiла – i ховала зброю,
Щоб потiм партизанам передати.
І от – арешт. Гестапо.
Кiлька днiв ii нелюдськи, тяжко катували,
Кiлька днiв допитувались в неi, хто керуе.
Допитувались прiзвища кiлька днiв.
Вiдповiдала Вiра тiльки: «Вiра!»
Дiвчата теж вiдповiдали: «Вiра!»
І це було единим iхнiм словом,
Бо вiрили вони, жили у вiрi.
Та Вiра спородила сина.
В катiвнi мого сина спородила,
Надiю ту, якою ми жили
І вимрiяли, Вiра спородила.
Життя iй лицемiри обiцяли
І злочин готували, хижий злочин.
І досi в мене серце палахкоче,
Вже чверть столiття мое серце стогне,
Коли бодай на мить я уявлю,
Що сталося в гестапiвськiй катiвнi.
Було синочку кiлька днiв од роду!
До нiжки столу прив’язав гестапiвець
