скачать книгу бесплатно
Вересневий птах
Прощання
Епiлог, або Верховний Педагогiчний Суд.
Дiйовi особи
Автор.
Хор (І ведучий, II ведучий, вчитель Сидорук та iншi. Хор у рiзних картинах стае то Хором учителiв, то Хором учнiв, то Хором вiдвiдувачiв).
Вчитель.
Його мати.
Його дружина.
Мар’яна – вчителька, Дiвчина-Казка (вона ж у мареннi Вчителя – Вiра Сулима).
Вальтер Функе – нiмецький педагог (вiн же в мареннi Вчителя – гестапiвець Функе).
Суханов.
Мещерський.
Бляха-Муха.
Дружина Бляхи-Мухи з сином.
Горпина – шкiльна прибиральниця, мати Мар’яни.
Макаренко.
Сковорода.
Песталоццi.
Януш Корчак.
Лiкар.
Пролог
Автор
Я – автор цiеi кантати,
Цiеi сурми колажу. Не слiв.
Субординацiя сюжету лише моя.
А все, що сталось, – не в менi, а в логiцi
Подiй живих, якi пiшли вiд нього —
Героя нашого. Я ледь гамую
Всi вчинки хору й дiйових осiб,
Якi на диво просто сувереннi.
Чому без себе я не обiйшовся?
Чому потрiбен Дантовi Вергiлiй?
Коли себе вiдчую зайвим – зникну геть.
На себе хукну – i мене нема.
Тож прошу – хор.
Входить Хор. В ньому – І ведучий i II ведучий.
I ведучий
Тут все можливе.
Поему можна просто розсюсюкати.
Роман розвергати на тисячу сторiнок.
Але от драму? Або ще трагедiю?
Даруйте, Авторе, – не та основа!
Та й надто все ще… сьогоденне надто,
Все клекотить, але не тi параметри…
II ведучий
Таж кожен вчитель – це суцiльна драма.
Це вузол всiх вiтрiв, що дмуть зiвсюди.
А ще такий, як Вчитель наш.
Таж кожен крок i кожен його намiр —
Це вибухiвка, стиснута, спресована
Характером тонким i волею могутньою.
Давайте, Авторе, поволi розберемось.
Тож чим бомбардуватимем
Ядро характеру? Який прискорювач сюжету?
Автор
Так от – беру Учену Установу
І слухаю розмову найбуденнiшу.
Ви, Хор, менi допомагайте з тактом,
Щоб чули всi, бо це важливо надто.
Бо ж скоро гiсть з Нiмеччини приiде,
Той вчитель молодий у Павлищани.
Отож Чистилище Учене перед ним.
Тож, прошу. Голоси.
З Хору виходять голоси.
I голос
Та це ж фантом!
Та це ж суцiльна вигадка!
Такий собi маяк!
Надували його, надували —
І от, бач, надули! Свiтиться вже. Є!
II голос
Страшенно суперечлива людина.
Якось до нас приiхав – в Установу.
Замовили в готелi йому мiсце.
Ви знаете, вiн там не ночував,
Вiн просто на вокзалi переспав!
Коли ж поiхав був на Кубу,
Собi нiчого не купив, дивак, —
Анi дружинi, анi дiтям власним, —
Лише книжки в шкiльну бiблiотеку
Та цiлий чемодан мiшечкiв
З насiнням – для рослин i для дерев
Оранжерей усiх шкiльних. Ростуть!
III голос
Та вiн не стiльки скупуватий був,
А скiльки по-селянському ощадний,
Аби добро нiде не пропадало.
А так – нiякоi системи не було.
Суцiльнi гасла! Вiн на них i спав!
Вкривався ними – теж. Вiн надував iх!
На кулях на повiтряних
Пливе над школами, тi ж очi витрiщають.
II голос
Не просто це. Двоiстий дуже вiн.
За всiм уважним, усiм обов’язковим
Завжди жарiе лiнiя одна —
Твори, твори iндивiдуальнiсть,
Твори людину скрiзь i над усе.
А що дiтей любив – то нi до кого
Вiн так не ставився, як до дiтей;
Було щось в цьому просто дивовижне.
А що вже дiти – тi свiтились просто,
Коли з’являвся вiн…
I голос
Таж кар’ерист був. Все для себе.
Села не кидав, та лише тому,
Що знав: зрубае дерево,
На якому сидить. Тримався
Цупко за село! За Павлищани!
II голос
Вiн весь з «Лебединоi пiснi» Песталоццi.
Був рiзний. Жив двома життями.
Одним – простим, буденним, денним.
Іншим – вночi, коли творив,
Коли фантазував. Отак-то!
А Вiри Сулими – то не було i духу,
Суцiльна вигадка – та Вiра Сулима!
Автор не витримуе. Вiн втручаеться трохи безцеремонно, але обов’язково.
Автор
Таж всi дослiдники один в один
Доводять, що таки вона була.
Таж i архiви обласнi – погляньте,
В архiвах – документи, не легенди.
I голос
От, бач, вiн все по знаковiй системi.
І вiн за це вхопився, Автор наш.
Кажу вам переконливо – там бiльш легенди,
Нiж дiйсностi!
III голос
Вiн белетрист був. Був письменник.
Напiвписьменник, кажуть, хай i так.
I голос
Поляки його не визнають.
Суцiльний сентименталiзм!
II голос
А нiмцi скiльки видали —
І видають! Зiбрання творiв!
III голос
А нiмцi щось не втямили…
II голос
