скачать книгу бесплатно
Щоб всi батьки про горе мое знали,
Щоб знали всi – усенькi вчителi,
І щоб нiде такого не бувало,
Щоб учителi дiтей дорослих
Не посилали за батьками.
Павло мiй на голову був вищий.
Іду за ним у школу —
Вiн, як батько, а я за ним
Дитятком чимчикую.
Простiть менi, можливо, щось не так,
То ви скажiть… І ще одне скажу:
Як вчителiв я поважала, господи,
Як вiруюча – Бога.
Щоб я коли та слово проти вчителя!
А зараз бачу – треба було, треба:
Вона ж його таки й затюкала,
Ота Чума, вона ж нi разу
І слова не сказала, щоб по-доброму:
– Давай-но, Павле, сядемо ладком
Та розберемось, то воно i вийде!
Учителька кричала, я – мовчала.
Тепер же я кричу, а вiн – мовчить.
Мати Павлика стае в Хор. Хор вiдходить в тiнь.
Вчитель
Так от якого я листа одержав.
Це крик душi людськоi. Лиш глухий
Його не чутиме.
Мовчали вчителi в тiй школi,
Пасивним був i комсомол.
Мар’яна
Павла знайшли в Днiпрi на третiй день.
Менi i досi моторошно жити —
Я знаю вчительку його… А хвиля
Все б’е у берег, наче дзвiн, гримить.
Сидорук
Невигiдно менi тепер перечити,
Але я мушу i свое сказати.
Я не за те, щоб дядька Сидора
Його матуся кликала з козою.
Але вiн вдома, певно, був зализаний,
А в школi шмаганий… словами, безперечно.
Оця невiдповiднiсть i причина.
Тут не лише учительки вина,
А й матерi…
Мар’яна
Я бачу все ж, що ви не проти
Березовоi кашi, тiльки в мiру.
І вчитель
Як часто я зриваюсь на брутальнiсть!
II вчитель
А в мене нерви…
Просто неможливо!
III вчитель
А я, бувало, бив дiтей не сам,
А натяком… батькам давав у руки
Той ремiнець, якого не тримаю.
Вчитель
Хай кожному оця лиха iсторiя
Горить в душi i серце попелить!
Хай сповiдь, самосповiдь
Душу чистить!
I вчитель
О, як менi бракуе такту й витримки!
II вчитель
А вчора я такого натворив,
Про що лиш сам собi…
О моторошнiсть слова!
III вчитель
Тож зарiкайсь – не лаятись.
Бо не прикрасить правди
І найдошкульнiше шмагання словом…
Вчитель
Треба зрозумiти, що дитина
Спочатку лиш не вмiе.
Не вмiе раз, не вмiе два i три.
Невмiння потiм звичкою стае,
І радостi вiд успiху – немае,
Тодi «не хочу» плентаеться.
І дев’ять з десяти випадкiв
Ледар – дитя невмiння,
Лиш один випадок з десяти —
Дитя, розбещене од бездiяльностi,
Найважливiший стимул навчання —
Почуття власноi гiдностi,
Бажання бути кращим.
Виховання там починаеться,
Де вчитель ставиться до учня
Як людина до людини…
І дуже завинив тут колектив.
Бо ж кожна людська особистiсть
Живе, квiтуе тiльки в колективi.
Немае особистостi, немае
Геть поза колективом, поза друзями,
Нi творчостi нема, анi таланту,
Анi життя, як бачите…
(потiм до Вальтера)
А Ви що нам скажете, Вальтер?
Вальтер
(з нiяковiстю в голосi)
Ви знаете…
Менi здаеться все-таки…
Вчитель
Я прошу вас, колего, i вiдверто.
Ми всi б’емось над цим. Нам ваша думка
Цiкава вельми.
Вальтер
Ви знаете… менi, здаеться, все-таки,
Чогось бракуе тут… Ну, як би вам сказати…
Одвiку так було:
Те, що одному здаеться солов’ем,
Те iншому ввижаеться совою.
Я не суддя третейський. Та менi
Один випадок пригадався.
У Йенi, на заводi цейсiвськiм,
Я бачив якось, як шлiфують
Гiгантську, велетенську лiнзу.
Шлiфовщик робить лиш
Чотири-п’ять точних рухiв —
Потiм вiдходить, вiдпочивае!
Виявляеться, тепло його тiла
Може викликати перекос лiнзи.
Тепло його все зiпсувало б!
Нетерпiння тепла зiпсувало б!
Чи ж не страшна пересада добра?!
Сидорук
А про залiзо кажуть —
Куй, доки гаряче.
Так i з характером —
Одному досить крихти,
А iншому кувалди мало!
Вчитель
Ось що скажу вам, Вальтере:
Жодного злочинця на свiтi
Добром не загодували в дитинствi —
Зло приходило до нього.
Вiд зла злочин – зла чин.
От Павлик мав удома лиш добро,
А в школi що мав хлопець?
Вiд того i добро вiд матерi
Ставало теж нестерпним… навiть злом.
Вчитель звертаеться до всiх. Але його перебивае звук коси за вiкном. Вчитель здригаеться.
Хто це там?
Мар’яна
Та це Горпина.
Мантачить косу.
Вчитель
Скажiть iй… Я вас
Прошу…
Один з учителiв виходить. Звук коси уриваеться.
Нi з чим не порiвняти труд учителя.
Радiе ткаля шовку пiд руками.
Радiе сталевар вогню своему,
Сiвач радiе диво оксамиту
Озимини пiд небом барвiнковим —
