скачать книгу бесплатно
І согрiшу, або нехай iде геть
І пальчиком Мар’яни не торкае…
Вчитель
(весь в собi, резюмуючи)
…А в ту пору вчився Волхв
Та всiм премудростям:
А що першiй мудростi вчився —
Обертався Ясним Соколом;
А що другiй мудростi вчився вiн, Волхв,
Обертався Сiрим Вовком;
А що третiй мудростi вчився вiн, Волхв, —
Обертався Гнiдим Туром – Золотi Роги…
Я ледь приходжу
Тiльки що до третьоi iз мудростей,
Чому ж менi ти ставиш косу в голови?!
Горпина
Та я не Смерть Вам – я Горпина, баба,
Ну й наповратився, хай буде так, як легше…
Вчитель завмирае i останнiм мимовiльним порухом натискуе на клавiш магнiтофона, звiдки просто-таки вдаряе дитяча пiсенька.
Магнiтофон
Був собi зайчик,
В носi колупайчик,
В вусi колупайчик,
Хвостиком махайчик,
Нiжками стрибайчик,
Очками моргайчик…
Вчитель завмер. Горпина злякано сахнулась, косу вбiк вiдставила, тяжко перехрестилась великим селянським хрестом. Пiшла з велосипедом в незручнiй тишi, яку ще проколював дитячий голосок…
Марення Вчителя
А Вчитель вже далеко-далеко. Десь вiн там, в окупованiй Варшавi, де в маленькiй кiмнатi сидить за столом Януш Корчак. Польський педагог не дивуеться, коли поруч себе бачить Вчителя у формi радянського офiцера. Пострiли i вибухи – притулок Корчака ось-ось мають вiдправити в Треблiнку. Януш Корчак поспiшае закiнчити своi записи. В кiмнатi стоiть зелений прапор, прапор дитинства, прапор Корчака.
Корчак
Сину мiй, невже я можу
Все це отак залишити?
Вчитель
Ви не можете бути убитим.
Ось документи.
Ось перепустка на двох осiб —
На технiка i слюсаря водопроводу.
Треба вийти iз гетто вам, саме вам —
Ви не можете бути убитим.
Чого ви на мене так дивитесь,
Наче я пропоную вам?..
Корчак
Я не можу прийняти цю пропозицiю.
Хто полишить свою дитину
В нещастi, у горi, у небезпецi?
А тут двiстi дiтей.
Як залишити iх самих
В запломбованому вагонi
Чи в газовiй камерi?
Чи можна це все пережити?
Вчитель
Але ж усе буде знищено!
Всi будуть знищенi – як же не використати
Можливостi вас врятувати?!
Хто ж буде нести
Зелений прапор дитинства?
Корчак
Зелений прапор поблiдне,
Коли я зважусь на цей крок.
Ви знаете, у мене е надiя
У безнадii, хоч вона й остання.
От вчора. Поливаю квiти.
Моя лисина у вiкнi —
Така прекрасна цiль.
У вартового гвинтiвка,
Чому вiн стоiть i дивиться?
Нема наказу?
А може, знаете, що —
Може, ще вчора
Вiн був сiльським учителем?..
Вчитель
Вчитель прусськоi школи?
Та вiн ще вчора
Вибивав iз майбутнiх есесiвцiв,
Табiрних вартових i катiв,
Усе людське,
Тiкайте, учителю…
Корчак
Не можу дiтей залишити
Наодинцi з вогнем.
Тiльки разом!
Сенс е в тому, що ви прийшли.
Ви заберете усi моi записи
І зелений мiй прапор,
Щоб вiн не згорiв.
Все на свiтi – з дитини.
І в дитинi – кiнець.
Одного разу я довго сидiв у полi,
Слухав, як жайворонки спiвають.
Серце жайворонка, як серце дитини, —
Доводить себе до виснаження
І вiдразу ж вiдходить.
Скiльки iз того, що може дитина,
Ми, дорослi, навiки втрачаемо:
Силу i цiльнiсть чуттiв,
Особливе сприйняття природи й краси.
Кожна дитина вперезана райдугою,
В дорослого райдуга – сiра.
Яке щастя для людства,
Що ми, дорослi, не маемо сили
Скорити дiтей нашому впливовi,
Дидактичним замахам нашим.
Дiти думають серцем – не розумом.
Тому так важко знаходити
Нам спiльну мову iз ними —
Ми ж об’iлися з вами розумом,
Тому немае мистецтва складнiшого,
Як вмiти з ними говорити.
Дорослi, зануренi в свою суету,
Дорослi, зануренi в кiшло своiх турбот,
Ми не помiчаемо дiтей,
Як не помiчали ранiше жiнку,
Як не помiчали ранiш крiпака,
Як не помiчали народiв пригноблених.
Бути добрим, не добреньким,
Бути в мудростi добрим —
Це найважче на свiтi покликання.
Особливий талант – дитинi.
Нескiнченне терпiння – дитинi.
Пожертвувати життя – для дитини.
Дорослi, знайте: сонце – з душ дитячих,
Якi в Освенцiмi, в Треблiнцi, i в Хатинi,
У Кортелiсах, в Орадурi, в Лiдiце
Пiшли на дим, а сонцем стали, сонцем…
Ми спаленi в печах фашистських,
Щоб бути безсмертними.
Смертному можна ламати
Душу i костi, а спаленому
Дим не можна переламати.
І не можна перетрощити
Непримиренностi на примирення,
Чистоту у спаленого
Важко облити лестощами,
Прозорiсть душi неможливо
Затьмарити димом у спаленого,
Вiрнiсть дитинству у спаленого
Не можна зламати у зраду.
Щаслива людина! Кожну
Можна спалити лиш раз.
Спробуй вдруге спалити мене, кате.
Вiртуознiсть твоя нiкчемна.
Я волаю – дишуть вуста вогнем:
Добра в тисячу раз бiльше, нiж зла.
Добро сильне, добро безсмертне.
Я прошу вас – вiзьмiть мiй прапор.
Вчитель бере зелений прапор Януша Корчака. Януш Корчак виходить.
Вчитель
Спершу вели школу медсестер,
Потiм аптеки, а потiм
Дитячий притулок Корчака.
Стояла жахлива спекота.
Дiтей з iнтернатiв посадовили
На самiм кiнцi майдану, бiля стiни.
Всi надiялись в безнадii —
Сьогоднi iх ще вдасться врятувати,
Приберегти вiд смертi до наступного дня.
Смерте, не будь ненажерою!
Соломинка для потопальника.
На соломинцi – зелений прапор.
Вантажили без перерви,
А мiсця лишалося й лишалося,
Наче бездоннi були цi вагони.
Шугали нагайки над натовпами.
Бийте, бийте, довше бийте дорослих,
Поволi, жiнко, поволi, мужчино,
Поволi, старий дiдугане, поволi,
Кожен дорослий – задуши по секундi,
Затримай дiтям ще день.
І раптом наказ – вивести iнтернат.
Нi, цього видовища я не забуду!
Це не був звичайний марш до вагонiв —
Це був органiзований нiмий протест
