скачать книгу бесплатно
Чого б то iх з Полiсся принесло,
Чого – вiдомо, але саме зараз…
Дружина
А нинi, лiкарю, друге вересня.
А вересень без нього вже пiшов,
І скiльки буде вереснiв без нього.
Хоч будуть всi наповненi лиш ним,
Цим вересневим птахом. Вiн же в вереснi
І народився, i пiшов у вирiй…
Прощання
Знову – Учена Установа. Та ж декорацiя. На стiнах портрети Крупськоi, Макаренка, i… Вчителя. Спочатку: Вальтер, Мар’яна, потiм – Вiдвiдувач з Хору, потiм – Суханов.
Вальтер
Дуже рiдкiснi люди
Мешкають вiдразу на двох планетах:
На планетi дiтей
І планетi дорослих.
Звичайно, той,
Хто надто захоплений
Планетою юних iстот,
Здаеться iнопланетянином,
Диваком здитинiлим.
Тому ж бо Мещерського
Не атакуй занадто!
Мар’яна
Нi, мушу сказати йому:
Ви, Мещерський, прискорили смерть!
Вальтер
Багато честi для нього
Присутнiм бути при життi його i смертi.
Мар’яна
Думане мовленим мусить буть!
Вальтер
Так з Песталоццi було, пам’ятаеш?
Замучив своiх помiчникiв.
Учителi ховались вiд нього.
Будували собi куренi в лiсi,
Аби усамiтнитись.
А от ми з тобою у куренi…
Вченому… а вiн сюди проник
Портретом…
Заходить Вiдвiдувач з Хору.
Вiдвiдувач
Ви не знаете, де Суханов?
Мар’яна
А ми до нього… i до Мещерського.
Вiдвiдувач
Мещерський? А хто це такий?
Ага, пригадую, це той,
Що критикував колись був
Директора iз Павлищан. Тiльки i слави!..
Де ж це Суханов?
Вiдвiдувач виходить.
Вальтер
От тобi i маеш!
Заходить Суханов.
Суханов
Так от, Вальтере,
Завтра вiд’iзд ваш. Дуже прикро.
Що все так збiглося – скрутилось.
Суханов дивиться на Мар’яну. Не без жарту.
Не маю сумнiву, що все ж
Приiхали ви недаремно.
Мар’яна
А де колега ваш – Мещерський?
Йому я маю два-три слова
Сказати – дуже вже горять
В менi отi слова!
Суханов
Я знаю iх, отi слова!
Я iх сказав йому за вас.
Коли дiзнався я про смерть,
Я переконаний був i сказав
Йому, що вiн – убивця.
Тепер жалкую…
Мар’яна
Жалкуете? За чим?
Суханов
Оцей горе-вчений, заздрiстю битий,
Цей мiкро-Сальерi, гадаете ви,
З забаганками вбити Моцарта?…
Та в Мещерського мозковi звивини
Всi – пiд лiнiйку прямленi,
Вiн просто чесно критикував,
В чеснотах своiх недолугий…
А ви для цього лиш приiхали,
Аби з Мещерським поквитатись?!
Не вартий вiн такоi честi…
Мар’яна
У вас все розмежовано комп’ютером,
А у менi горить ще крихта серця…
Суханов
Тож серце… Вальтеру лишiть!
Даруйте. Я пiшов.
Бо ж непереливки
Менi будуть. Салют! Я не прощаюсь!
Суханов виходить.
Вальтер
Мар’яно, рiдна, а вiн мае рацiю,
Лиши менi, тiльки не крихту – серце!
То як же буде в нас? Я iду!
Може, й ти наважишся?
Не зустрiчав… рiднiшоi на свiтi!
Мар’яна
(не без сарказму)
Аби до iстини прийти такоi,
Багато… рiдних треба було мати.
Я, Вальтере, люблю тебе, напевно.
Щось моторошне е у цiй любовi.
Коли згадаю тiльки, як вiн марив,
Як Вiрою була я Сулимою,
А ти для нього… батьком був твоiм.
Ти лиховiсностi не чуеш в цьому?!
Я з переляку навiть i сказала
Тодi тобi: ти поцiлуй мене!
Вальтер цiлуе Мар’яну.
Не варто, Вальтере! Чи ж по смертi
Свого Учителя… чи ж я маю право
Лишити все i iхати свiт за очi?!
Скажи менi, чи ти б поiхав?
Адже у мене тут стiльки душi!
Ось перед ним стою – мене вiн народив.
Його я щепа. І його – нема!
Вальтер
Чи ж я тобi планету iншу
Ось зараз пропоную! Будьмо вдвох —
На свiтi зараз тiсно. Це ж як вдома!
Мар’яна
(дивиться на портрет Вчителя)
Ось глянь, як вiн на мене дивиться.
Вальтер
Тебе любив вiн – ти його кохала?
Мар’яна
Менi нiколи словом не обмовився.
Вальтер
Словами – нi, та що слова!..
Мар’яна
Не в тому суть, мiй любий, нi, не в тому!
Згадай лише – четвертий клас веду.