скачать книгу бесплатно
Я мушу довести iх до десятого.
Це ж отой клас, який перед Мещерським
Вiн виставив як клас без покарань.
Вiн запросив його тодi на випуск,
Вiн переконував, що лише практика
Доцiльнiсть його слова увiнчае…
Потрiбнi роки й роки, щоб довести,
Як iстина утiлюеться в практицi, —
Це ж iстина – з його душi i муки,
А я ж бо учениця, чи не так?!
Невже менi лишити все i iхати?
Коли любитимеш, знайдеш мене i тут!..
Епiлог, або Верховний Педагогiчний Суд
Зелене поле без кiнця-краю. Десь вдалинi пасуться конi. Ластiвки миготять тут i там. На полi заленому – круглий стiл. За столом сидять Песталоццi, Сковорода, Корчак, Макаренко. Встае Макаренко.
Макаренко
Сьогоднi по порядку чергування столiть
Я – головуючий i доповiдач.
Верховний Педагогiчний Суд
Сьогоднi розглядае таке питання:
Справа директора Павлищанськоi школи.
Але стривайте!
Там все мене стосуеться. От штука!
Отож менi i справдi неетично
Вести засiдання. Колего Корчак!
Я прошу вас – вiзьмiть на себе
Цю мiсiю…
Корчак забирае папку зi справою до себе.
Корчак
Отож, шановне товариство,
Тут звинувачують колегу нашого:
Вчення Макаренка про колектив
Вiн пiдривав i пiдривае
Словами й дiею – словоприкладством,
Вiн не вчитель – проповiдник-пастор.
Вiн зводить педагогiку до проповiдi,
Носiй моралi християнськоi, не менше.
Вiн вводить в педагогiку поняття темне,
Що зветься людянiстю…
Сковорода
Як, як? Що, людянiсть —
Це вже поняття темне?
Я бачу бруднi пальцi на паперi,
Брудна душа, мабуть, у пашквiлянта.
Корчак
Колего, прошу не перебивати.
Нам важко розiбратися вiдразу.
Покличем зараз ми його.
Колего Макаренко, все ж вам
Найближчi цi питання, отож прошу
Уважно вислухати. Що ж до мене,
То знаю я колегу, серцем знаю,
Вiн посилавсь на мене часто —
І стежив я за ним з симпатiею.
Скажу одне: учитель передовсiм
Повинен бути добрим, а без цього
Нi к бiсу не годяться всi теорii.
Багато з нас – було, i е, чи ж буде! —
Свое невмiння спiлкуватись з дiтьми
Нахабно хочуть замiнить наказами.
А наш колега, той же прагне серцем
Прийти до серця – вiрити дитинi.
З повагою, так, з повагою до дитини.
Виходить, що без цього нi до чого
Всi набундюченi слова.
Тож прошу, Вчителю.
Входить Вчитель. Входить Хор, вiн роздiлений на двое – одна частина в чорному з рiзками, друга в бiлому з павиним пiр’ям: Чорний хор i Бiлий хор.
Бiлий хор
(помахуе павиним пiр’ям)
Найяснiша в нас мета:
М’якiсть, нiжнiсть, чистота.
Чорний хор
(помахуе рiзками)
Принесуть найбiльшу користь
Строгiсть, жорсткiсть i суворiсть.
Потiм Бiлий i Чорний хори об’еднуються спiльно:
– Пеленати в пелюшки?
– Ставити навколiшки?
– А шмагать чи потурати,
Як не можна дати ради?!
– Чи карати, чи без кари?
– Та карають лиш нездари,
А всi здiбнi вчителi
Не виховують на злi,
Бо не виростить покара
Буйнокрилого Ікара!
– Заохочення – мiй стимул!
– Як захочу, то ростиму,
Не захочу, хоч ви трiснiть,
Словеса всi вашi – прiснi!..
Бiлий хор
(помахуе павиним пiр’ям)
Найяснiша в нас мета:
М’якiсть, нiжнiсть, чистота.
Чорний хор
(помахуе рiзками)
Принесуть найбiльшу користь
Строгiсть, жорсткiсть i суворiсть.
Корчак
Слово Вчителю.
Вчитель
Однi – за м’якiсть, iншi – за суворiсть,
Я – за вимогливiсть при нiжностi душi.
Мене колега тяжко звинуватив.
Вважае вiн, що я вiдходжу
Од вiрного тлумачення питань
І класовостi, i гуманностi.
Мене колега тяжко звинуватив.
Менi колега дорiкае в тому,
Що я навдивовижку однобiчний:
Геть вiдмiтаю начебто вимогливiсть
І наголошую я тiльки на повазi —
У цьому сенс i мудрiсть дорiкання?!
Та досi я не можу зрозумiти,
Чому це доброта i ласка до дiтей
Учено оголошуеться так:
Абстрактний гуманiзм – i не iнакше,
Ось цього я не можу зрозумiти.
І вразив мене дивовижний дух
Якоiсь пiдозрiливостi лютоi
До кожноi дитини, так, до кожноi,
Дух недовiр’я до людини вразив —
Мене завжди недовiрки вражають.
І здивував ще погляд опонента,
Що лиш покаранням живi ми й будем жити,
Покарання – це доконечна штука,
Покарання – це люта необхiднiсть,
Покаранню – осанна i осанна!
Я – не картяр. Та й iстина – не карта,
Їх не знайдеш в колодi раз у раз.
Та й козир теж – це не щаслива вдача,
А це врожай кривавого труда,
Безкраiй пiт i крихточка натхнення.
Теорiя без практики безсила.
Теорiя могутня тiльки в практицi.
Та й практика без бази науковоi
Стае лише незграбним ремiсництвом.
Цi два крила – безсилi поодинцi.
Я виссав оцю iстину не з пальця:
Дiтей радянських, наше майбуття
Виховувати можна лиш добром,
Лиш ласкою i зовсiм без покарань.
Я iстину цю виплекав у муках.
Ось клас веду, наприклад, десять лiт, —
І абсолютно жодного покарання.
І стали вони справжнiми людьми.
Вже стали. Стануть. В цьому певен.
Некаранi – тому й не будуть карнi!
Цього досягнуто, як кажуть у народi,
Горбом – трудами, роздумами,
Не тiльки з книгами в руках, не тiльки!
Але й дитячими гарячими руками
В моiх обох, в моiх обох руках…
Схоплюеться Песталоццi.
Песталоццi
Я з ранку до вечора був серед них.
Все прекрасне для тiла iхнього
І для iхнього духу
Йшло до них з моiх рук…
Моя рука лежала в iх руцi,
Моi очi дивились в iхнi очi,
Моi сльози текли разом з iх сльозами,
Моя посмiшка сонцем сходила
За iх ранковою посмiшкою.
Вони були поза свiтом, поза Станцою,
Вони були зi мною – я був з ними.
Нiчого в мене не було —
Нi хати, нi друзiв, нi прислуги,
Лише вони були…
Колего, я за вас таки, за вас!
