скачать книгу бесплатно
Ну от, дивись, звичайне псисько,
Гарчить, то знiтиться увесь,
Хвостом виляе – звiсно, пес.
Ф а у с т
До мене, цуцику! На, на!
В а г н е р
Ця псина, бач, яка чудна!
Як станеш ти – й вона тут стане,
Гукнеш – одразу прибiжить,
Загубиш щось – то найде вмить,
Цiпка тобi з води дiстане.
Ф а у с т
Ти правду кажеш, духа тут нема;
В цьому собацi – виучка сама.
В а г н е р
І мудреця, бувае навiть,
Такий собака зацiкавить;
Твоеi ласки сповна заслужив
Годованець веселих школярiв.
Увiходять до мiськоi брами.
КАБІНЕТ ФАУСТА[19 - Сцена написана близько 1800 р.]
Ф а у с т увiходить з пуделем.
Ф а у с т
Покинув я поля i луки,
Що у нiчнiм туманi сплять,
Ущухли в грудях лютi муки,
І буйнi пориви мовчать.
Душа стражденна просвiтлiла —
Благословен просвiток цей!
І знову в нiй заговорила
Любов до Бога, до людей.
Спокiйно, пуделю! Годi тобi вертiться!
Чом ти там на порозi гарчиш?
Ляж бiля печi, треба зiгрiться…
Ось на подушку, та мовчи ж!
Кумедно кружляв i петляв чогось ти,
Як сюди ми йшли по дорозi крутiй,
Тепер попав до мене в гостi,
Так шануватися умiй.
Коли у келii смиреннiй
Знов свiтло лампи спалахне,
В моiй душi, добром натхненнiй,
Зринае видиво ясне.
Думки стають чiткi i стислi,
Надiя лине в майбуття,
І знову, знов я зношу мислi
До потайних джерел життя.
Та цить же, пуделю! Твое завивання
Не гармонуе зi звуками тими,
Що душу сповняють думками святими.
Таж нам вiдоме людське глузування
З високого всього,
З того, що в ньому не тямлять нiчого;
Осмiюють вони прекрасне все;
І ти туди ж, за ними, псе!
Та лихо менi! Я знову нудьгую,
В душi задоволення бiльше не чую…
Чом так швидко криниця висихае,
А мене знов спрага змагае?
Не раз таке було зi мною…
Та з цим ще можна позмагатись:
Нам треба вiрою пройнятись,
Премудрiстю понадземною,
Нам тiльки Вiдкриття з'ясуе свiт.
Вiдкрию Новий Заповiт,
Вiдкрию текст прадавнiй знову,
Заглиблю в нього пильний зiр
І цей священний первотвiр
Перекладу на милу рiдну мову.
(Розгортае книгу i лаштуеться перекладати)
Написано: «Було в починi С л о в о!»[20 - «Було в починi Слово!» – Початок евангелiя вiд Іоанна, що викликав багато рiзних тлумачень у теологii та iдеалiстичнiй фiлософii. Многозначне грецьке «логос» сприймалось бiльшiстю коментаторiв як божественний розум, що виражае себе в своiх творiннях. Варiанти перекладiв, що iх перебирае Фауст («мисль», «сила», «дiя»), пропонувались, мiж iншим, сучасником i другом юнацьких днiв Гете, поетом, iсториком i фiлософом-iдеалiстом Гердером.]
А може, переклав я зразу помилково?
Зависоко так слово цiнувать!
Інакше треба змiркувать,
Так внутрiшне чуття менi говорить.
Написано: «Була в починi М и с л ь!»
Цей перший вiрш як слiд осмисль,
Бо ще перо бiди тобi натворить.
Хiба ж то мисль i свiт i нас створила?
А може, так: «Була в починi С и л а!»
Пишу – i сумнiв душу огорнув:
Я, мабуть, знову сутi не збагнув…
Та свiт свiнув – не зрадила надiя,
І я пишу: «Була в починi Д i я!»
Коли ти хочеш тут сидiти,
Пуделю, то годi вити
І скавулiти!
Менi в роботi заважаеш,
Господаря так зневажаеш!
Хоч менi з кiмнати
Прийдеться тiкати,
Хоч гостю покажу порiг:
Бiжи туди, звiдкiль прибiг!
Та що це? Що я бачу?
Чи я притомнiсть трачу?
Чи це не сон, чи не мара?
Собаку щось мов розпира —
Росте, росте, як та гора,
Втрачае подобу собачу!
Так ось кого я пригостив!
Немов страшенний бегемот,
Вiн блимнув оком, роззявив рот.
Ну що ж! Бог милост?в!
Пекельне кодло розженем
Ми Соломоновим ключем[21 - Пекельне кодло розженем / Ми Соломоновим ключем. – Соломонiв ключ (лат. Clavicula Salomonis) – стародавня еврейська книга заклинань елементарних духiв, що перевидавалась аж до XVIII ст.].
Д у х и
(в коридорi)
Одного уже зловили —
Обережно, браття миле!
Як в капкан хитрий лис,
Втрапив в пастку хижий бiс.
Тiльки глядiть!
Пiдлетiть та заграйте,
Все змiшайте
І звiльнiть його, звiльнiть!
Якщо ми зможем —
Йому поможем;
Вiн нашiй породi
Теж стане в пригодi.
Ф а у с т
Я звiра чарами зв'яжу,
Замову Чотирьох скажу[22 - Я звiра чарами зв'яжу, / Замову Чотирьох скажу… – За стародавнiми вiруваннями, свiт складаеться з чотирьох елементiв-стихiй: вогонь, земля, вода i повiтря. Кожна з стихiй мае своiх елементарних духiв. Саламандра – земноводне з вогненними плямами, символ духа вогню; Ундiна – дух води (лат. unda – хвиля); Сiльфiда, або Сiльф (грецьк. «мiль») – дух повiтря; Кобольд, або лат. Incubus – дух землi.]:
Саламандро, блищи,
Ундiно, течи,
Сiльфiдо, подуй,
Кобольде, працюй!
Той, хто не знае,
Що в кожнiй стихii
Силу становить —
Той не здолае
Добрi й лихii
Духи замовить.
В огнi розвiйся,
Саламандро!
В водi розлийся,
Ундiно!
Блисни в повiтрi промiнно,
Сiльфiдо!
Дай дому помiч незмiнно,
Incubus! Incubus!
Вийди, я тебе не боюсь!
Ось всi Чотири —
Нема iх в звiрi…
Лежить i вищиривсь, бридкий;
Його не зрушив поклик мiй!
Та я ще нову
Вживу замову.
Ти, може статься,
Пекельного роду?
Глянь на цей знак![23 - Глянь на цей знак! – Очевидно, початковi лiтери iмени Христа: INRI, Ісус Назарей Цар Іудейський.]
Його бояться
Всi вашi зроду.
Чому ж це ти наiживсь так?
Виплiд триклятий!
Вмiеш читати
Ім'я несказанного,
Чудом зачатого,
За нас розп'ятого,
В вiках осiянного?
Де ж вiн? За пiччю он,
І вже вироста, як слон,
Заповнюе весь покiй,
Хоче узятись туманом…
Спускайся униз мерщiй!
Падай ниць перед паном!
Бачиш, моi не марнi [у виданнi Фолiо 2003 р. – «марнii»] погрози,
Спалять тебе святii грози!
Не змушуй же
Вогонь троiстий лити![24 - Не змушуй же / Вогонь троiстий лити! – Вогонь троiстий – знак «святоi трiйцi».]
Не змушуй же
Щонайсильнiших чар ужити!
М е ф i с т о ф е л ь
(виступае, коли туман розiйшовся, з-за печi в одязi мандрованого схоласта)
