скачать книгу бесплатно
І все ж таки якогось трунку спить
Ти тоi ночi не рiшився.
Ф а у с т
Як бачиться, ти ладний шпигувать.
М е ф i с т о ф е л ь
Хоч не всевiда я, а дещо можу знать.
Ф а у с т
Тодi вiд пориву страшного
Спинив мене знайомий спiв,
І спомин днiв дитинства мого
Іще раз душу обманив…
Клену ж я все, що нас тримае
В тенетах марев i оман,
Клену я все, що нам скрашае
Життя земного тужний бран!
Прокльон бучному гордуванню,
Що дух ним сам себе п'янить,
Прокльон людському слiпуванню,
Що нас обманюе щомить!
Прокльон вам, мрii славолюбнi,
Бажання ввiчнити iм'я,
Прокльон вам, пута злуднi, згубнi —
Робота, влада i сiм'я!
Прокляття золоту, мамонi[30 - Прокляття золоту, мамонi… – Мамон, або мамона (з халдейськоi мови) – скарб, символ багатства i жадiбности.],
Що завдае нам тьму турбот
Або колише нас на лонi
Розкошолюбних насолод!
Я шлю прокльон любовi щирiй,
Смачному соку виногрон,
Я шлю прокльон надii, вiрi,
Й терпiнню надто шлю прокльон!
Х о р д у х i в
(незримо)
Жаль! Жаль!
Розбив ти його,
Прекрасний свiт,
Ударом руки —
Розбив на друзк?!
То вчинок пiвбога!
Ми зносим
Уламки у вiчне Н i ч о г о,
Голосим
По загинулiй красi.
Сильнiший,
Як земнороднi всi,
Пишнiший
Свiт побудуй,
Побудуй його в серцi своiм!
І прямуй
Шляхом новим
З духом ясним,
І чарiвнiший
Спiв наш почуй!
М е ф i с т о ф е л ь
Моi малята
Мудрi до ката.
Чуеш, як до втiх i дii
Радять, мов старii?
Звуть тебе в свiти
З цеi самоти,
Що вiд неi кров нiмiе,
Розум туманiе.
Кинь панькатись iз вiчною журбою,
Що круком серце рве тобi з грудей.
Вiдчуеш ти, оточений юрбою,
Що й ти людина мiж людей.
Не хочу я, правда, рiвнять
Тебе до того наброду.
Я сам не великого роду;
Але, коли схочеш пристать
До мене в життевiй дорозi,
То буду тобi по змозi
Товаришем вiрним,
Слугою покiрним,
А хочеш – i псом,
Безмежно вiдданим рабом.
Ф а у с т
Якоi ж ти вiд мене хочеш плати?
М е ф i с т о ф е л ь
Того часу ще досить довго ждати.
Ф а у с т
Нi, нi! Ти, чорте, егоiст,
І так не зробиш, бога ради,
Комусь другому щось в користь.
Кажи, якоi хочеш плати,
А то не буду i наймати.
М е ф i с т о ф е л ь
Я маю тут тобi у всiм служить,
Скоряючись завжди твойому слову.
Коли ж ми там зустрiнемося знову —
Ти мусиш те ж менi робить.
Ф а у с т
Що буде там – мене це не обходить.
Ти можеш свiт якийсь новий виводить,
Коли зруйнуеш той, що е.
На цiй землi я радiстю втiшаюсь,
Пiд небом цим я муками караюсь,
І аж тодi, як з ними попрощаюсь,
Нехай що хоче настае.
І не бере мене цiкавiсть
Спiзнати той iнакший свiт,
Чи е i там любов, ненависть,
Чи е i там i верх, i спiд.
М е ф i с т о ф е л ь
Та, якщо так, тобi немае риску.
Угодьмося. Лиш дай менi пiдписку,
Я дам тобi таке, чого повiк
Іще не бачив чоловiк.
Ф а у с т
Що хочеш ти, нещасний чорте, дати?
Чи можеш ти стремлiння тi узнати,
Що iх плекае дух людський?
Є в тебе iжа – в нiй нема поживи;
Є в тебе злото – та воно рухливе,
Із рук виприскуе як стiй;
Покажеш гру – в нiй виграть неможливо,
Даси коханку – а вона, зрадлива,
З моiх обiймiв iншому морга;
Є в тебе честь i слава дорога —
Мов метеор, вона щезае;
У тебе плiд зеленим зогнивае,
А дерево лиш мить одну цвiте.
М е ф i с т о ф е л ь
Така вимога бiса не злякае,
Я можу дать тобi все те.
Та, друже мiй, колись i щось хороше
Утiшити в спокоi прийде нас.
Ф а у с т
Коли, вспокоений, впаду на лiнi ложе,
То буде мiй останнiй час!
Коли тобi, лукавче, вдасться
Мене собою вдовольнить,
Коли знайду в розкошах щастя, —
Нехай загину я в ту мить!
Ідем в заклад?
М е ф i с т о ф е л ь
Ідем!
Ф а у с т
Дай руку, переб'ем!
Як буду змушений гукнути:
«Спинися, мить! Прекрасна ти!» —
Тодi закуй мене у пута,
Тодi я рад на згубу йти.
Тодi хай дзвiн на вмерле дзвонить,
Тодi хай послух твiй мине,
Годинник стане, стрiлку зронить,
І безвiк поглине мене.
М е ф i с т о ф е л ь
Змiркуй як слiд! Ми все затямим, друже!
Ф а у с т
На це ти маеш всi права.
Що я кажу – то не пустi слова.
Як буде так – я раб тобi, злий душе,
Тобi чи ще кому – байдуже.
М е ф i с т о ф е л ь
Сьогоднi ж, пане докторе, в обiд
Я до своеi служби приступаю.
Але – життям i смертю заклинаю —
Розписку дай, щоб все було як слiд.
