скачать книгу бесплатно
От тобi й дожартувалась.
На шию парубку чiплялась!
З ним вона й на гулi,
З ним i на танцюлi,
Хотiла скрiзь перед вести;
Пирiжком, вином ii вгости;
Пишалась з своеi красоти,
Стиду i сорому не мала,
Дарунки вiд нього приймала.
А вiн лестив ii, пестив,
Аж поки без вiнка пустив.
Г р е т х е н
Сердешная!
Л i з х е н
Жалю по киселю!
Ми все, було, при кужелю,
Мати не випустить вночi, —
Вона ж воркуе, стоючи
В садку з ласкавчиком своiм —
І нiчка не змигнеться iм.
Тепер iди на покриття,
На привселюдне каяття[79 - Тепер iди на покриття, / На привселюдне каяття. – Покриток водили в церкву i ставили на видному мiсцi в рядюжанiй сорочцi. Гете добився заборони цього звичаю у Ваймарському герцогствi 1786 р.].
Г р е т х е н
Вiн, певне, жениться на нiй.
Л i з х е н
Нема дурних! Та вiн же зух —
Ще знайде сто таких красух;
Уже вiдкинувсь.
Г р е т х е н
Одурив!
Л i з х е н
А хоч би славу i покрив,
То хлопцi зiрвуть з неi вiнця.
А ми iй – сiчки пiд ворiтця[80 - …То хлопцi зiрвуть з неi вiнця. / А ми iй – сiчки пiд ворiтця. – В старiй Росii та в Украiнi дiвчатам, що «не доносили вiнка» до шлюбу, ворота вимазували дьогтем.].
(Пiшла).
Г р е т х е н
(сама, вертаючись додому)
Як смiло я колись судила,
Як дiвчина яка зблудила!
Як я словами грiх дiймала,
Що й слiв на те було замало!
Як я його, було, чорню
І бiдну покритку виню.
Яка була в менi пиха!
І ось – сама не без грiха.
Та все, що в грiх мене ввело,
Ох боже, любе й миле було!
БІЛЯ МІСЬКОГО МУРУ[81 - Написано до 1775 р.]
У нiшi муру статуя Mater dolorosa[82 - Mater dolorosa – скорбна мати (лат.) – зображення «богородицi» Марii бiля хреста з простромленими мечами грудьми.], перед нею глечики з квiтами. Г р е т х е н стромляе свiжi квiтки в глечики.
Г р е т х е н
О Дiво,
Глянь милостиво,
За грiх мiй Бога вмилосердь!
Мечем пробита,
Жалем повита,
Ти зриш святого сина смерть.
Отця зовеш ти
Й зiтхання шлеш ти
До неба, скорби повна вщерть.
Хто знае,
Як крае
Це серце бiль трудний?
Як душа моя страждае,
Чим тремтить, чого жадае —
Видно лиш тобi однiй!
Чи то б куди пiшла я —
Тяжка, тяжка, тяжкая
На серденьку печаль!
Чи то одна сиджу я —
Тужу, тужу, тужу я,
Терзае душу жаль.
Скропила я цii квiти
Росою, ах! слiз моiх,
Коли я рано-вранцi
Для тебе рвала iх.
Як променi веселi
Заграли крiзь вiкно,
Ридаючи, в постелi
Сидiла я давно.
Спаси! Одринь ганьбу i смерть!
О Дiво,
Глянь милостиво,
За мене Бога вмилосердь!
НІЧ[83 - Написано в основному 1800 р. (Першi сорок рядкiв вiдносяться до 1775 р.).]
Вулиця, бiля дверей Гретхен.
В а л е н т и н
(солдат, брат Гретхен)
Коли, бувало, на гульнi
Товаришi моi п'ян?
Почнуть хвалить та величать
Своiх улюблених дiвчат,
П'ючи хильцем, щоб та хвала
Іще мiцнiшою була, —
Сиджу я нишком у кутку
І чвань ту слухаю грiмку,
