скачать книгу бесплатно
Життя, напевне, мандрiвне
Навчило вас не буть суворим.
Не для таких досвiдчених людей
Убожество моiх простих речей.
Ф а у с т
Один твiй зiр, одне слiвце твое —
Чи ж де дорожча мудрiсть е?
(Цiлуе iй руку).
М а р г а р и т а
Та чи подоба ж вам ту руку цiлувати?
Вона негарна, шкарубка.
Менi доводиться усього пильнувати,
А мати строга ще така.
Проходять.
М а р т а
Ви так ото й мандруете весь вiк?
М е ф i с т о ф е л ь
Така у нас вже служба подорожня!
Бувае – так у iншiм мiсцi звик, —
А залишитися не можна.
М а р т а
Хай молодий iще лiта
Метеликом з краiни до краiни;
А вбившись у такi лiта,
Старим бурлакою брести до домовини —
Це справа вже зовсiм не та.
М е ф i с т о ф е л ь
Та я вже й сам, признатись, потерпаю.
М а р т а
Тож, паночку, робiть, що я пораю.
Проходять.
М а р г а р и т а
Аби з очей, то вже й з думок.
Хоч гречнiсть вас i прикрасила,
У вас розумних друзiв сила,
Менi до них – як до зiрок.
Ф а у с т
О серце, вiр, те, що розумним звуть, —
То iнколи обмеженiсть пуста.
М а р г а р и т а
Як?
Ф а у с т
Ах, свята невиннiсть, простота —
Нiяк собi цiни не пiзнають!
Сумирнiсть, лагiднiсть – що краще е в природi?
Цi найкоштовнiшi з окрас…
М а р г а р и т а
Хоч раз мене згадайте при нагодi,
А я про вас гадатиму всякчас.
Ф а у с т
Не часто ходиш ти гуляти?
М а р г а р и т а
Та в нас хазяйство не яке,
Але, нiвроку, клопiтке:
В нас наймички нема; сама вбирай у хатi,
Сама вари й печи, сама i ший, i мий,
А мати в мене ще такi чепуркуватi,
Що боже крий!
А стан у нас не дуже i скрутний;
Таки не гiрш, як у людей, достаток:
Од батька нам оставсь порядний статок —
Будинок свiй, садок при нiм густий.
Тепер уже спокiйнi днi настали;
В солдатах братик мiй[68 - …В солдатах братик мiй… – Брат Гретхен, як i чоловiк сусiдки Марти, – ландскнехт, найманий солдат.],
Сестричку поховали…
Менi з тим дитинчам був клопiт немалий,
Та я б волiла з ним возитися i далi —
Воно…
Ф а у с т
Таке, як ти, було мов янголя…
М а р г а р и т а
Мене любило дуже те маля.
Воно знайшлось уже по смертi тата.
А мамi тяжко так прийшлось —
Вже думали, що iй бiльш рясту не топтати,
Але таки очуняла якось.
Куди вже iй було гадати
Те пташенятко годувати!
От я й давай його тодi
Поiть на молоцi й водi…
В моiх руках воно й росло —
Таке гарнесеньке було…
Ф а у с т
Ти щастя чистого зазнала.
М а р г а р и т а
Та й горя гiркого немало.
Вночi, було, по десять раз встаю
Я до колиски немовляти;
І напою,
Й вiзьму до себе, i давай люляти;
А як кричить, беру я лялечку свою
Та й ну по хатi взад-вперед гуляти…
А вранцi вже над ночвами стою,
А там базар, а там в печi попорай —
І так щодня, сьогоднi, як i вчора.
Отак-то, паночку, доводиться усяк.
Зате вже всмак iси i спочиваеш всмак.
Проходять.
М а р т а
Все винуватi бiднi тi жiнки,
Все кривдять iх старi холостяки.
М е ф i с т о ф е л ь
Як хто натрапить на таку, як ви,
То зразу вийде дур iз голови.
М а р т а
Признайтеся, ви, може, щось найшли вже?
Комусь таки ви серце вiддали вже?
М е ф i с т о ф е л ь
Так, власний дiм i добра жiнка нам,
Як той казав, – то скарб усiм скарбам.
М а р т а
Та я не те; чи вже ви почували?
М е ф i с т о ф е л ь
Мене завжди i всюди шанували.
М а р т а
Та нi, всерйоз траплялось вам любиться?
М е ф i с т о ф е л ь
Так, жартувать з жiнками не годиться.
М а р т а
Не зрозумiли ви!
М е ф i с т о ф е л ь
Це дуже жаль менi.
Але я зрозумiв, якi ви приязнi.
Проходять.
Ф а у с т
То ти мене впiзнала враз,
Як тiльки ми зайшли до вас?
М а р г а р и т а
Ви ж бачили, як очi я спустила?
Ф а у с т
І ти менi зухвальство те простила,
Що я тебе так зачепив,
Коли на вулицi зустрiв?
