скачать книгу бесплатно
Ф а у с т
Дитино!
М а р г а р и т а
Горе менi тяжке,
Що встряв ти в товариство таке.
Ф а у с т
Яке?
М а р г а р и т а
Того, що ходиш завше з ним,
Ненавиджу я всiм нутром своiм;
Такого не було ще нiколи;
Побачу – аж у серце коле,
Той чоловiк страшний якийсь.
Ф а у с т
Люба лялечко, не бiйсь!
М а р г а р и т а
Його присутнiсть аж кров стена.
Я всiм зичлива й приязна;
Тебе хочу бачить – жду не дiждуся,
Того ж чоловiка душею боюся,
Та ще й здаеться, що вiн шахрай!
Як я неправа, Боже, не карай!
Ф а у с т
Є ж i такi диваки на свiтi.
М а р г а р и т а
Із таким я б не хотiла жити!
Як тiльки вiн заходить сюди —
Подивиться так глузливо завжди
І мов зi злом;
Знать, що йому чуже все кругом;
В нього написано на лобi,
Що йому нiхто не в уподобi.
Менi з тобою тут в тиш?
Так легко, вiльно на душi,
В його ж присутностi мене мов що стиска…
Ф а у с т
(до себе)
Моя вiщунко ти чутка!
М а р г а р и т а
Аж самовладу я гублю,
Як вiн до нас свiй вид бридкий появить.
Здаеться, що й тебе вже не люблю,
Молитися при нiм не можу навiть…
Аж серце сохне у журбi;
Так, мабуть, Гайнрiх, i тобi.
Ф а у с т
То просто антипатiя.
М а р г а р и т а
Я мушу йти.
Ф а у с т
Коли вже зможу я
Набутися з тобою вдвох, мiй свiте,
Із груддю грудь, з душею душу злити?
М а р г а р и т а
Якби ж то спала я сама,
То сю нiч я б дверей не замикала.
Так мати ж – мов не спить – дрiма,
І, якби нас вона застала,
То я б i з мiсця вже не встала!
Ф а у с т
Нiчого, серце, то дарма.
На пляшечку! Лиш три краплини
Пiдлий в пиття; це зразу вплине,
Їй сон глибокий принесе.
М а р г а р и т а
Для тебе я пiду на все.
А це iй часом не завадить?
Ф а у с т
Хiба я можу зле щось радить?
М а р г а р и т а
О голубе, я так тебе люблю,
Що воленьку у всiм твою вволю;
Для тебе я такого вже зробила,
Що бiльш зробить, здаеться, i несила.
(Виходить).
М е ф i с т о ф е л ь
(увiходить)
От мавпа! Вже пiшла?
Ф а у с т
Ти знов тут шпигував?
М е ф i с т о ф е л ь
Так, все, здаеться, розiбрав:
Вас, докторе, навчали катехизi,
І ви радiли з тих побожних вправ.
Дiвчата те читають, як по книзi, —
Хто вiрить в Бога щиро й гаряче,
Той i вiд них, гадають, не втече.
Ф а у с т
То ти не бачиш, хижий звiре,
Що вiрна, щира та душа,
Святоi повна вiри,
Яку вважа
Єдиним щастям, – тож вона болiе,
Що ближнiй осягти спасiння не зумiе.
М е ф i с т о ф е л ь
Ех ти, жених надземно-земний!
Водить за нiс тебе дiвча.
Ф а у с т
Ти, пекла вибрудок нiкчемний!
М е ф i с т о ф е л ь
Фiзiономii ж вона незле вивча[77 - Фiзiономii ж вона незле вивча. – Фiзiогномiка – наука визначати характер людини за ii зовнiшнiстю – захоплювала Гете в перiод роботи над «Пра-Фаустом». У цей час вiн дружив iз мiстиком i проповiдником Лафатером (1741–1804), автором праць iз фiзiогномiки, в якому, зрештою, вiн скоро розчарувався.].
То моторошна iй завжди моя присутнiсть?
Крiзь маску цю побачила вона
Мого ума приховану могутнiсть;
Для неi – генiй я, а може, й сатана.
Так сю нiч…
Ф а у с т
Що тобi до того?
М е ф i с т о ф е л ь
І я ж утiху маю з цього.
БІЛЯ КОЛОДЯЗЯ[78 - Написано до 1775 р.]
Г р е т х е н i Л i з х е н iз глеками.
Л i з х е н
Про Бербельхен ти чула щось?
Г р е т х е н
Нi, рiдко я ходжу мiж люди.
Л i з х е н
Сьогоднi чула я од Труди,
Що iй до скруту вже прийшлось,
Отiй гордячцi!
Г р е т х е н
Як?
Л i з х е н
Вже щось в нiй е!
Тепер на двох i iсть, i п'е.
Г р е т х е н
Ах!
Л i з х е н
