скачать книгу бесплатно
Ф а у с т
Що за небесний рай – ii обiйми!
Нехай вона мене в них палко прийме!
Чи ж я забув ii бiду?
Чи ж не тинявся я бурлакою бездомним,
Недолюдком без просвiтку й мети,
Неначе водоспад, що в льотi карколомнiм
Шумить в зiвущу хлань з жахноi висоти…
А ось вона – в невинностi дитиннiй
На тихому альпiйському лужку
Жила собi в своiй хатинi,
Як у малесенькiм свiтку.
І я, богомерзенний,
На тiм не перестав,
Що скелi величеннi
На друзки розбивав!
Я ще й ii життя розбив зухвало!
Ти, пекло, цеi жертви вимагало!
Гей, чорте, поможи цей час тривоги збавить!
Що мусить буть, хай збудеться притьмом,
Нехай судьба ii впаде й мене роздавить,
Нехай загинемо разом!
М е ф i с т о ф е л ь
Знов закипiв, в огонь метнувсь!
Йди, дурню, любку потiшай!
В безвихiдь головою ткнувсь
І думае: усьому край!
Хоробрим будь, дивися ширш!
Ти чортом вже помазався незгiрш.
Нiде нiчого гидшого не знаю,
Як чорт, що знизивсь до вiдчаю.
КІМНАТА ГРЕТХЕН[74 - Написано до 1775 р. Пiсня Гретхен неодноразово клалася на музику; найбiльш вiдома музика Ф. Шуберта (1797–1828).]
Г р е т х е н
(одна за прядкою)
На серцi жаль,
Мiй спокiй зник
І вже не вернеться
Повiк, повiк.
Де його нема —
Могильна тьма,
І бiлий свiт —
Зiв'ялий цвiт.
В голiвоньцi
Журба тяжка,
На думоньцi
Печаль гiрка.
На серцi жаль,
Мiй спокiй зник
І вже не вернеться
Повiк, повiк.
Я виглядаю
Його в вiкно,
Я дожидаю
Його давно.
Ой коли б прийшов,
Хорош, ласкав,
Пройняв очима,
Словом заграв,
Посмiшкою
Зачарував,
Потиснув руку,
Поцiлував!
На серцi жаль,
Мiй спокiй зник
І вже не вернеться
Повiк, повiк…
До нього рветься
Душа моя,
Його обняти
Жадаю я,
І цiлувати,
І любо млiть,
В його цiлунках
І смерть зустрiть.
САД МАРТИ[75 - Написано до 1775 р. Ця сцена мiстить у собi пантеiстичну сповiдь юного Гете в епоху «бурi i натиску». Самому поетовi доводилося в молодостi слухати докори за iгнорування обрядовоi сторони християнськоi релiгii.]
М а р г а р и т а й Ф а у с т.
М а р г а р и т а
Пообiцяй же, Гайнрiх!
Ф а у с т
Все, мiй друже!
М а р г а р и т а
Скажи, як iз релiгiею ти?
Ти серцем повний доброти,
А от до вiри мов байдужий.
Ф а у с т
Облиш, дитя! Мiцна моя любов;
Кого люблю – проллю за того кров,
А вiрити не бороню нiкому.
М а р г а р и т а
Нi, треба вiрити й самому.
Ф а у с т
Чи треба ж?
М а р г а р и т а
Ох, щоб я на тебе мала вплив!
Ти ж не шануеш i святих дарiв!
Ф а у с т
Шаную.
М а р г а р и т а
А приймати не приймаеш.
На службi, сповiдi нiколи не буваеш.
Ти вiриш в Бога?
Ф а у с т
А чи змога
Комусь сказать: «Я вiрю в Бога»?
Чи ти в священика спитай,
Чи в мудреця про те – вважай,
Їх вiдповiдь – мов глум.
М а р г а р и т а
То ти не вiриш?
Ф а у с т
Мiй ангеле, не в ту ти мiру мiриш.
Хто б мiг назвать його
І так признать його:
«Я вiрю в нього»?
Чи не вiдчуть його
І вiдметнуть його:
«Не вiрю в нього»?
Всеобiймитель
І вседержитель,
Хiба ж не обiймае, не держить вiн
Тебе, мене, себе?
Хiба ж над нами не склепiння неба?
Хiба ж пiд нами не земная твердь?
Хiба ж нам не зорiють
Привiтно зорi вiчнi?
Хiба ж я не дивлюсь тобi у вiчi?
Хiба ж усе це не пройма
Твiй ум i серце,
Не вiе в вiчнiй таемницi
Незримо й зримо вколо тебе?
Наповни ж ним все серце, аж по вiнця,
І якщо в цiм чуттi зазнаеш щастя ти,
То зви його, як хочеш:
Любов! Блаженство! Серце! Бог!
А я iм'я не знаю
Йому! Чуття – то все[76 - Чуття – то все… – Культ почуття, пропагований Ж.-Ж. Руссо, був характерний для бiльшостi письменникiв «бурi i натиску».];
Ім'я – то звук i дим,
Що пал небесний сповива.
М а р г а р и т а
Втiшаеш ти мене всiм тим;
Священик каже те ж; слова
Вiн тiльки iншi ужива.
Ф а у с т
Ти обiйди усi свiти, —
Це кажуть всi од серця повноти,
Та кожному своя властива мова;
Чому й менi свого не вжити слова?
М а р г а р и т а
Послухаеш, то й гарно кажеш ти,
А все ж тривога обiймае,
Бо у тобi Христа немае.
