скачать книгу бесплатно
Бодай тобi зрадне кохання! Бодай тебе в пекла стихiю!
Я кляв би iще чимсь гiршим, але, на жаль, не вмiю!
Ф а у с т
Який це дрiк тебе вджигнув?
Чого це ти так чудно кривиш морду?
М е ф i с т о ф е л ь
Раднiший я продатись чорту,
Коли б я сам не чортом був!
Ф а у с т
Тобi цей сказ якось не личить.
Та що ж могло тебе так спантеличить?
М е ф i с т о ф е л ь
Та що? Убiр, що Гретхен я дiстав,
Пiп загребущий одiбрав!
Побачила ту штучку мати
І зразу стала потерпати:
Тонкий у неi аж надто нюх,
Весь нiс просяк молитовника дух, —
Обнюхуе i се, i те,
Чи воно грiшне, чи святе,
А що вже убiр – то й видом видать,
Що не яка в нiм благодать.
Доню! – рече – неправе добро
Душу бентежить, збурюе кров.
Божiй матерi його вiддаймо,
На манну небесну уповаймо!
А Гретонька закопилила губи:
Дарованому коню та див?ться в зуби?
Той, певно, Бога в душi мав,
Хто iй ту цяцю пiдослав…
Та мати священика приводить,
Той скоро справi кiнця доходить,
Сподобався йому дарунок.
Добре, глаголе, есте вчинили!
Хто алчнiсть боре, той Господу милий.
А в нашоi церкви добрий шлунок,
Вже скiльки царств вона пожерла,
А ще з переiду не вмерла[60 - А в нашоi церкви добрий шлунок, / Вже скiльки царств вона пожерла, / А ще з переiду не вмерла… – Вислiв, запозичений iз антикатолицькоi полемiчноi лiтератури доби Реформацii.]:
Тiльки церква, моi любi дiти,
Може неправе добро стравити…
Ф а у с т
Та нi: евреi i царi
Також до того штукарi.
М е ф i с т о ф е л ь
Взяв пiп пояс, ланцюжок, кiльце
От буцiмто полова все це,
Чи там подякував, чи нi,
Мов за горiшки тi дрiбнi,
Пообiцяв в небесах награду —
Й залишив маму вельми раду.
Ф а у с т
А Гретхен?
М е ф i с т о ф е л ь
Та собi сидить,
Не зна, небога, що робить,
Думае про убiр – аж до слiз,
Ще бiльш про того, хто принiс.
Ф а у с т
Їi журба менi докiр.
Добудь iй зараз новий убiр!
Той перший був ii не варт.
М е ф i с т о ф е л ь
Авжеж, тобi усе за жарт!
Ф а у с т
Роби, як я кажу, i край!
Їi сусiдку поеднай!
Ти ж не макуха – чортом будь,
Таки убiр iй роздобудь!
М е ф i с т о ф е л ь
Я слухаю, мостивий пане!
Ф а у с т виходить.
Цей закоханець навiсний,
Хай сонце, мiсяць, зорi – все дiстане,
Розвiе все на втiху дорогiй.
У СУСІДНІМ ДОМІ[61 - Написано до 1775 р.]
М а р т а
(сама)
Простибiг мужу мойому,
Що жiнцi кривду учинив,
Кудись свiт за очi зблудив,
Лишивши тут мене саму.
Чи я ж його коли гнiвила?
Чи я ж його та й не любила?!
(Плаче).
А може, вмер на чужинi…
Коли б хоч посвiдку менi![62 - Коли б хоч посвiдку менi! – Анахронiзм, як i дальша згадка про газету: в XVI ст. ще не було нi метрик, нi посвiдчень про смерть.]
Увiходить М а р г а р и т а.
М а р г а р и т а
Пань Марто!
М а р т а
Гретхен, що тобi?
М а р г а р и т а
Аж трусяться менi колiна!
Вiдкiльсь взялась iзнов скринчина
У мене в шафi, вся в рiзьбi,
А в скриньцi тiй – прикрас, прикрас!
Стократ пишнiш?, як той раз…
М а р т а
Ти ж хоч матусi не показуй,
Бо знов попу вiддасть одразу.
М а р г а р и т а
Ох, глянь сюди! Дивись сюди!
М а р т а
(убирае ii)
Щаслива ти, вродлива ти!
М а р г а р и т а
Коли б iх на вулицю одiти
Або до церкви отак сходити.
М а р т а
А ти сюди приходь частiш
Вбиратись нишком в цi оздоби.
Хоч перед дзеркалом щаслива посидиш,
Менi до любоi вподоби.
А там, при нагодi, в святковий день якраз
Щось зможеш одягти i людям напоказ —
Каблучку, ланцюжок чи перлiв там разок,
А матерi якихсь накажемо казок.
М а р г а р и т а
Вiд кого ж цi обидвi скриньки?
Якiсь непевнi базаринки!
Хтось стукае.
Ох, чи не мати? Куди ж це дiть?
М а р т а
(визирае)
Нi, пан чужий якийсь. Ввiйдiть!
М е ф i с т о ф е л ь
(увiходить)
Даруйте, панi, що так заходжу
І, може, панi у чiмсь тривожу.
(З пошаною вiдступае перед Маргаритою).
Я Марту Швертляйн хтiв спитати.
М а р т а
Це я. Що мае пан казати?
М е ф i с т о ф е л ь
