скачать книгу бесплатно
Ф р о ш
Сад-виноград, чи що?
З i б е л ь
І я в лозi стою.
Б р а н д е р
У ярiм листi ягiд повно:
Буйнi, крутлистi – гроно в гроно…
(Хапае Зiбеля за носа. Іншi роблять те ж одне одному, попiднiмавши ножi).
М е ф i с т о ф е л ь
(як i перше)
Спади з очей, мани полудо!
І знайте, як жартуе бiс!
(Щезае з Фаустом. Приятелi випускають одне одного).
З i б е л ь
Це що ж?
А л ь т м а е р
Це ж як?
Ф р о ш
То це твiй нiс?
Б р а н д е р
А я схопив твого… От чудо!
А л ь т м а е р
Оце удар! Аж жах шибае мною!
Стiльця сюди, бо на ногах не встою!
Ф р о ш
Що трапилось – нiяк не розберем.
З i б е л ь
А де ж той ланець? Ну, спiймаю,
То з рук не випущу живцем!
А л ь т м а е р
Я бачив сам – вiн сiв на бочку скраю
І полетiв з тим другим молодцем.
В ногах мов оливо, здаеться…
(Обертаючись до столу).
А може, там вино ще ллеться?
З i б е л ь
Та це ж усе була мана!
Ф р о ш
А я хiба не пив вина?
Б р а н д е р
А як же грона тi на вiттi?
А л ь т м а е р
От i кажiть, що див нема на свiтi!
ВІДЬМИНА КУХНЯ[45 - Сцену написано 1788 р. в Римi. Вiдьмина кухня зображена за вiдомими в той час картинами Брейгеля, Тенье та Герра. Згiдно з вiруваннями середнiх вiкiв, чорнi коти та мавпи були невiд’емними атрибутами вiдьом.]
На низенькому припiчку кипить на вогнi великий казан. Угору клубочиться пара, i в нiй манячать рiзноманiтнi постатi. М а в п а сидить край казана, мiшае в ньому i доглядае, щоб не перекипiло через край. М а в п i й iз м а в п е н я т а м и сидять навколо, грiються. Стеля й стiни пообвiшуванi чудернацьким вiдьомським начинням.
Ф а у с т i М е ф i с т о ф е л ь.
Ф а у с т
Не по менi цей чар несамовитий;
Коли б то змiг мене уздоровити
Безглуздих нiсенiтниць сплiт?
Привiв мене до баби, до чаклунки…
Хiба ж ii паскуднi трунки
З плечей iзнiмуть тридцять лiт?
Оце твiй лiк менi на безголов'я!
Вогонь надii вже в менi потух.
Невже ж природа й благородний дух
Не здужають нiяк вернуть здоров'я?
М е ф i с т о ф е л ь
Розумно кажеш, далебi!
Тебе одмолодить е i природний засiб.
Та не про нас ця рiч, вона тобi
Іще дикiшою здалася б.
Ф а у с т
Я хочу знать.
М е ф i с т о ф е л ь
Та засiб не який —
Без лiкiв, чар i без оплати.
У поле йди собi мерщiй
Та й ну копати чи сапати;
Замкни себе, i розум свiй
Держи в обмеженому колi,
І iж хоч просто, та доволi;
Живи з скотом, як скот, i не погребуй сам
Ту ниву, де ти жнеш, порядно угноiти;
Оце найкращий спосiб нам
Хоч на сто лiт помолодiти!
Ф а у с т
До того я не звик, i краще не чiпати
Менi нi сапи, нi лопати;
Не по менi вузьке життя.
М е ф i с т о ф е л ь
Що ж! Жди вiдьомського пиття!
Ф а у с т
І знать яги я б не хотiв!
Хiба ж ти сам не звариш зiлля?
М е ф i с т о ф е л ь
На те нема менi дозвiлля,
Скорiй змощу я тисячу мостiв[46 - …Скорiй змощу я тисячу мостiв. – За народними вiруваннями, чорти е будiвниками мостiв (звiдси «чортiв мiст»).].
Тут треба, крiм знання i вмiння,
Диявольського ще терпiння.
Тут звiльна дiе дух не рiк, не два,
Поки як слiд те вариво вшумуе;
Яких приправ не потребуе
Вiн для чаклунського питва!
Хоч чорт навчив його варити,
А сам не вмiе сотворити.
(Зирнувши на мавп).
Якi ж гарнесенькi звiрки!
Оце такi в яги служк?.
(До звiрiв).
Немае дома господинi?
З в i р i
В гостинi!
Крiзь димар
Пiшла аж до хмар!
М е ф i с т о ф е л ь
Чи довго ж буде там баритись?
З в i р i
Та поки будемо тут грiтись.
М е ф i с т о ф е л ь
(до Фауста)
Ну, як тобi оцi звiрята?
Ф а у с т
Чи де ще е подiбна бридь?!
М е ф i с т о ф е л ь
Е, нi, iз ними говорить,
То це менi з вiдрад вiдрада!
(До звiрiв).
Скажiть же, клятi потерчата,
Що вам тут дiдько заварив?
З в i р i
Нiзчимну юшку для старцiв.
