скачать книгу бесплатно
Ф а у с т
Навiщо ця формальнiсть дрiб'язкова?
Не знаеш ти, що ми додержуемо слова?
Тобi не вистачить хiба,
Що слово дам несхибне, поки вiку?
Весь свiт тече, хисткий без мiри i без лiку,
Мене ж затримае клятьба?
Хоч, може, це й химера все —
Але душа ii приймае.
Блаженний той, хто вiрнiсть в серцi мае,
Вiн без жалю все в жертву iй несе.
А звiй пергамену, i пiдпис, i печатка
Лякае всiх, як хижий василiск;
Там слово мертве од початку,
Там владу мають шкура й вiск.
Скажи ж менi, що треба взяти:
Мiдь? Мармур? Шкуру? Папiрець?
Рiзець, перо чи олiвець?
Як бачиш, вибiр пребагатий!
М е ф i с т о ф е л ь
Уже засипав, як з лоток…
Навiщо стiльки тоi мови?
Бери абиякий листок,
А пiдписатися – вточи краплину крови.
Ф а у с т
Ну що ж, i цей зроблю я крок,
Коли вже в вас такi умови.
М е ф i с т о ф е л ь
Кров, бачиш, своерiдний сiк.
Ф а у с т
Не бiйсь, що я угоду цю порушу:
Мою нестримно поривае душу
До того, що тобi прирiк.
Даремно я себе дурив:
Не бiльш од тебе я заважив.
Великий дух мене зневажив,
До тайн природи вхiд закрив.
Тепер порвалась нитка мислi,
Науки стали менi ненависнi.
Тепер у вирi чуттевих втiх
Я пристрасти пломiнь заспокою,
За чарiвною пеленою
Набачусь див i чуд усiх.
Риньмося смiло в часу прибiй,
В потiк випадкiв i подiй,
Нехай i смiх, i плач,
І щастя, й бiль невдач
Перехлюпуються, як хвилi рiк:
Лиш в русi проявить себе чоловiк.
М е ф i с т о ф е л ь
В нас не питай, де мiра й край:
Всього досхочу, до жадоби.
Бери, хапай, що до вподоби,
І на здоров'я поживай.
Лиш не губись, держися смiло.
Ф а у с т
Та зрозумiй, не в насолодах дiло.
В стражданнях радощi вiдчути я готов,
Утiху – в розпачi, в ненавистi – любов.
Мiй дух звiльнивсь уже од пут науки,
Чутк?м зробивсь до будь-якого болю,
Вмiстить в собi всi радощi i муки,
Все те, що людству випало на долю.
І глиб, i вись – все духом охоплю я,
І втiху, й бiль – все в серце уберу я,
Щоб всiм еством своiм з еством вселюдським злитись
І разом з ним у безвiсть провалитись.
М е ф i с т о ф е л ь
І я жую вже ряд тисячолiть
Той шмат черствий, мiй друже милий!
Нiхто з людей, з колиски й до могили,
Староi закваски нiяк не мiг стравить.
Повiр менi, для себе сам
Бог сотворив цей свiт як цiлiсть;
Вiн в вiчнiм свiтлi сяе там,
Нам дав лиш пiтьму, ну, а вам
І день i нiч послав як милiсть.
Ф а у с т
Коли ж я хочу!
М е ф i с т о ф е л ь
Це воно!
Але… тут е «але» одно.
Мистецтво довге, вiк короткий,
Ти б мусив знати це давно.
Нехай який-небудь поет солодкий,
У мрiях смiлий, у серцi кроткий,
Для тебе аж у хмари зайде,
Найкращi якостi там найде;
Ти будеш смiливий, як лев,
І, як сайгак, прудкий,
Як пiвдня син, яркий, палкий,
Як сiверяк, крiпкий.
І будеш ти зразком лицарства
І водночас верхом лукавства,
Зумiеш пристрастю палати
І розраховано кохати.
Таку прояву високосну
Знач? я знаком мiкрокосму.
Ф а у с т
Хто ж я такий, що досягти
Я мрii людськости не можу,
Якою душу я тривожу?
М е ф i с т о ф е л ь
Кiнець кiнцем, ти – тiльки ти.
З мiльйонiв кучерiв дiстань собi перуки,
На височеннii зопнися закаблуки,
Але й тодi ти будеш – ти.
Ф а у с т
Не радуе мене тих знань скарбниця,
Що я збирав на протязi рокiв…
Я нiби й рiс – а добре придивиться,
То духом я нi крихти не змiцнiв;
Не став я нi на волос вищий,
До безконечного не ближчий.
М е ф i с т о ф е л ь
Мiй друже, дивишся на речi
Ти якось надто по-старечи;
Нi, треба дiяти не так,
Поки в життi ми чуем смак.
Кат знае! Руки, ноги маеш,
І голова, i зад – все е…
А те, чим вiльно користаеш,
То, може, скажеш, не твое?
Шестiрку коней я впряжу,
Коли купити iх до змоги,
І, хоч людина, а бiжу,
Як звiр двадцятьчотириногий!
Мерщiй покиньмо всi думки
І в свiт пориньмо навпрямки!
Хто в мудрощi химернii заходить,
Той мов осел, невдаха-довговух,
Якого пустирем мара по колу водить,
Коли кругом хвилюе пишний луг.
Ф а у с т
З чого ж ми почнемо?
М е ф i с т о ф е л ь
Мерщiй вiдцiль бiжiм!
Та це ж катiвня, а не дiм!
Себе ти тут даремно душиш
І хлопчакiв нещасних сушиш;
Нехай сусiда цим живе,
Товче, як знае, воду в ступi…
Чи тим малим ти скажеш щось нове?
Вони для того надто глупi.
Ось чуеш, вже один iде!
Ф а у с т
Я не прийматиму нiкого.
М е ф i с т о ф е л ь
Та бiдний хлопець довго жде,
Невже ж i пiде без нiчого?
Стривай, цей плащ i шапочка оця
Менi якраз, здаеться, до лиця.
(Перевдягаеться).
На мене смiло покладайся,
Я хлопчику скажу два-три слiвця,
А ти iди в дорогу вже ладнайся.
Фауст виходить.
М е ф i с т о ф е л ь
(у Фаустовiй довгiй одежi)
