скачать книгу бесплатно
Миром пашистим
Ми полили його,
Саваном чистим
Ми повили його;
В грiб положили
Тiло його святе…
Як же з могили
Зник ти, Христе?
Х о р а н г е л i в
Христос воскрес!
Радуйтесь, смирнii,
Серцем покiрнii,
В iспитах вiрнii, —
Ви спасетесь!
Ф а у с т
Небесна вiсть любовi й миру,
За чим прийшла в оселю сiру?
Лети туди, де е лагiднi почуття.
Я чую вiсть, але утратив вiру[15 - Я чую вiсть, але утратив вiру. – Фауста стримуе вiд самогубства не вiра, а спогади щасливого дитинства i передусiм почуття едностi з народом.].
А чудо – вiри вкохане дитя.
У сфери тi, звiдкiль той спiв лунае,
Менi заказано полiт;
Та рiдний був той дзвiн менi з малечих лiт,
І знов мене вiн до життя вертае.
Колись, було, в суботнiй тишинi
Небес цiлунок мариться менi,
І чудо чуеться у дзвонi, тайни повнiм,
І я горю в екстазi молитовнiм;
І йду, було, у поле, в лiс,
У тузi солодко-бентежнiй,
І розливаюсь морем слiз,
І свiт встае в менi безмежний!
Так згадую я час дитячих забавок
І щастя свят весни, свобiдне i безкрае,
І спогад любий цей мене вже не пускае
Зробить останнiй, грiзний крок.
Дзвенiть, бринiть, пiснi, яснi, як мрiя!
Сльоза бiжить… О земле, знову твiй я!
Х о р у ч н i в
Землю покинув вiн,
Вставши iз тлiнi,
Вгору полинув вiн
В слави промiннi.
Вiн в небесах ясних,
Там йому стать, радiть;
Ми ж на путях земних,
Тут нам страждать, терпiть.
Ти нас залишив,
Вчителю, ми скорбим:
Ти нас не втiшив
Щастям твоiм!
Х о р а н г е л i в
Христос воскрес,
Смертiю смерть зборов!
Вiльний вiд зла оков,
Рад мир увесь!
Хто його чтитиме
Тим, що чинитиме:
Ближнiх любитиме,
Благо творитиме,
Тайну вiститиме, —
З тим буде Божий Син,
З тим буде вiн!
ЗА МІСЬКОЮ БРАМОЮ[16 - Сцена написана приблизно 1800–1801 рр.]
Ю р б и л ю д е й, що вийшли гуляти за мiсто.
Г у р т п i д м а й с т р i в
Із нами хочете? Ходiм!
Д р у г и й г у р т
Та нi, ми йдем в Стрiлецький дiм.
П е р ш i
А ми до млину водяного.
О д и н п i д м а й с т е р
Я раджу вам до Доброi Води.
Д р у г и й
Коли ж негарна там дорога!
Д р у г и й г у р т
А ти?
Т р е т i й
Куди вони, i я туди.
Ч е т в е р т и й
Ходiм у слободу, там гулянки на диво,
Дiвчата гарнi, i незгiрше пиво,
І хлопцi б'ючi, хоч куди.
П' я т и й
Диви, яка палка натура!
Чи втрете засвербiла шкура?
Ти не заманиш бiльш мене туди.
Н а й м и ч к а
Нi, нi, пусти, я маю бути в мiстi.
Д р у г а
Та вiн десь тут, ходiм до тих осокорин.
П е р ш а
Менi нема з того кор?стi,
Бо ж горнеться до тебе вiн,
З тобою тiльки i танцюе…
Мене те щастя не хвилюе!
Д р у г а
Та вiн там буде не один,
Казав, що прийде i блондин.
Ш к о л я р[17 - Школяр – тут у значеннi студент.]
Глянь, пане-брате! Ну й дiвульки!
Гайда слiдом, пiдчепим хто яку.
Хмiльного пива дзбан, крiпкий тютюн до люльки
Та дiвка при бок? – оце нам до смаку.
Д i в ч и н а – г о р о д я н к а
Нiвроку, хлопцi дженджуристi,
Та легковажнi, просто жах:
Де б погулять в пристойнiм товариствi —
Так нi, побiгли по дiвках.
Д р у г и й ш к о л я р
(до першого)
Стривай, ще двi iдуть за нами,
Дiвчата ладнi, чепурнi;
Одна – моя сусiдка саме,
І страх до любостi менi.
Дивись, як нiжками дрiбочуть,
Напевно, нас догнати хочуть.
П е р ш и й
Нi, пане-брате! Що нам чепурнi!
Бiжiм, не даймо зникнуть дичинi.
Тi рученьки, що в будень працю люблять,
В недiльний день найкраще приголублять.
М i щ а н и н
Нi, новий бургомiстр не радуе мене,
Як на посаду став, так зразу кирпу гне!
А мiсту з нього мало послуг, —
Що день, то гiрше справи йдуть,
Що час, то збiльшуеться послух,
Що раз, то бiльше з нас деруть.
С т а р е ц ь – л i р н и к
(спiвае)
Пани коханi, любi панi,
Моi рум'янi, пишно вбранi!
Учуйте голос слiзний мiй,
Запоможiть в нуждi гiркiй!
Нехай недарма буду грати!
Блаженний той, хто може дати…
Хай ради празника i ми
Повеселимся мiж людьми.
Д р у г и й м i щ а н и н
Люблю я над усе в недiлю а чи в свято
Послухати про вiйни та боi;
В Туреччинi, – десь е такi краi, —
Народи рiжуться завзято.
Стоiш собi iз кухлем край вiкна,
А по рiцi човни проходять рiвномiрно;
Так весело святковий день мина,
І йдеш додому тихо й мирно.
