скачать книгу бесплатно
«Панство, даруете,
Що я наплiв!
Бiльше не вчуете
Безбожних слiв.
Геть, мано! Спадь вiд нас!
Є ще в нас честь.
Apage, satanas![121 - Вiдiйди, сатано! (Лат.). – Упоряд.]
Бий тебе хрест!
Ми не соколики,
Дявольський рiд,
Ми е католики
Вiрнi, як дрiт.
Ми не еретики,
Не атеiсти,
Нам для естетики
В пекло не лiзти.
Хоч часом свiчечку
Чорту ткнемо,
Богу ж щонiчечку
По двi жжемо.
Справи тiлеснii
Дiдьчi в нас всi,
Але небеснii
Іскри в душi.
Тiло наплутае
Тут на землi,
Хай же спокутуе
Там у смолi.
Але щоб душу Бог
Нашу прогнав
В темний, пекельний льох,
В затхлий канал,
Щоб мiж розбiйникiв,
Пiдлих жидюг,
Мiж свиногiнникiв,
Хлопiв, злодюг,
Мiж бидло те брудне,
Щоб там у ад
Йшов за пусте-дурне
Аристократ, —
Щоб та блискучая,
Нiжна душа,
Квiтка пахучая
Йшла до коша, —
Щоб сей найкращий твiр,
Божий напiй
Пхать до пекельних дiр
Чорту на гнiй, —
Нi, щось таке дзвонить —
Се просто смiх!
Щоб се мiг Бог чинить, —
Думати грiх.
Бог, найчiльнiший той
Аристократ,
Вiн би юрбi гидкiй
Мав бути брат?
Нас би вiн мав судить
Задля голоти?
Нi! Можуть се твердить
Лиш iдiоти.
Я, моi панство, сю
Вiру кохаю:
Нас вiн готуе для
Розкошiв раю.
Щоб, перейшовши сю
Земную школу,
Вмiли з ним бавиться
Вiчно посполу.
Вiн-то тепер, коли
Тисли нас хлопи,
Спас нас чудесно, мов
Ноя з потопи.
А що нас шарпати
Смiли тi хами,
Поле великее
Вкрив iх кiстками.
Щоб знали кпи дурнi:
Хлоп – то худоба,
А тiльки ми однi —
Божа подоба.
Щоб знали; хлоп – то гнiй
У огорожi,
Тiльки пани е в нiй
Пишнii рожi.
Бог тiльки нам отець,
А iм вiтчим;
Нам тiльки добрим е,
А iм грiзним.
Щоб нам розрахувать
Хвильку буття,
Сотням iх знiвечить
Цiле життя.
Щоб на годину нам
Гумор направить,
Сто iх на цiлий вiк
Радости збавить.
А щоб знав люд той, як
Чтити нас мусить,
За один волос наш
Сто iх роздусить.
Всюди i все така
Божая мiра!
Се моя етика,
Се моя вiра!
Те, що нам сталося
Вчора й сьогоднi, —
Доказ найкращий нам,
Чого ми годнi.
Доказ найкращий нам,
Хто за нас дбав,
Хто нас тим ящурам
Зжерти не дав!
Хто своiх вибранцiв
Вiрно берiг,
Щоб iх сей дикий тлум
Стлумить не мiг.
Щоб не втопила нас
Темная дич,
Свiт не зопхнула
У варварства нiч.
Щоб пiд iх плахтищем
Цвiт наш не всох…
Наш Бог е шляхтичем!
Vivat наш бог!»
Музики грiм. Панове якось мляво
Всмiхаються, мабуть, iм се не в смак,
Лиш дехто рже: «Г-ге, браво, князю, браво!»
Князь iронiчно глипнув, потiм знак
Рукою дав, музику притишив,
А потiм, знов пiднявшись, мовив так:
«Даруйте, панство, я ще не скiнчив.
Чи знов я переборщив в сакраментi?
Га, годi! Так мiй дух мене навчив.
Ще пару слiв лише. Скiнчу в моментi».
V
«Панство любе, жарт набiк!
Говорiм про рiч практично.
На остатнiй наш успiх
Я дивлюсь досить критично.
Чи там Бог, чи чорт нас спас,
Се вже як собi хто вiда;
Ще одна така побiда,
І могло би буть по нас.
Хоч то звiсно, що наш рiд
Зрiс не з соли i не з ролi,
Але нинi iнший свiт,
А як б’ють, то «bardzo boli»[122 - Дуже болить (польськ.). – Упоряд.].
А втiм – як чий смак! До ката!
Може, й досi е такi,
Що понад вино й дiвчата
Люблять рани й синяки.
Я – в покорi признаюся —
Не числю себе до них,
Без тих боiв, вiйн страшних
І без слави обiйдуся.
не буду величать
Тих, що на вчорашнi боi
Йшли вiдважно, так сказать,
Як правдивii героi».
