скачать книгу бесплатно
Музика грае, мов чортiвський регiт,
Менi ж мороз подрав поза спиною,
І тiлом затрусив смертельний дрегiт.
Ох, та музика! Пощо там за мною
Вона реве i душу всю термосить,
Мов вiтер пустку з ветхою стiною?
Чого та скрипка плаче i голосить,
Мов сто мамiв ридае за синами?
Чого той бас реве i помсти просить?
Пощо менi такими голосами
Пригадувати те, чого й без того
До гробовоi не забуду ями?
Я ж тямлю: позавчора ще нас много
Грiзною армiею йшло до бою,
А кождий повен був огню святого.
Я ж тямлю: за права людей, за волю
Ми пiднялись на кривдникiв вiдвiчних,
Своею кров’ю всiм купити долю.
Вже много вiйськ iм ми розбили стрiчних,
З землею много iх твердинь зрiвняли
І славою дiл своiх героiчних
Ми решту, як зайцiв, все далi гнали.
Тi, що тепер так бучно бенкетують,
Як цупко ще позавчора втiкали!
Тепер вдають хоробрих i жартують,
Та, певно, ще iм дрож по нервах ходить.
Аж на побитих страх свiй вiдкатують!
О, страх найгiршую жорстокiсть родить!
Я тямлю, як ми iх зiгнали в купу,
Як рибу в сак. Ось-ось перегородить
Наш вiддiл iм утеку в нiчку глупу!
Ось наш залiзний перстень iх обхопить
І впре в долину, мов пшоно у ступу,
І всю iх мiць в iх власнiй кровi втопить.
Вже все було на той удар готове,
Вже руки ждали за мечi ухопить,
Завзяття тлiло тисячоголове,
І зуби зцiпленi знаку чекали,
І в грудях спертий дух, уста без мови…
Вони ж, мов вiвцi тi в кошарi, спали;
Безраднiсть i зневiра в власнi сили Ї
м обережнiсть навiть вiдiбрали.
Один лише не спав, один в тiй хвили
Про всiх iх думав – князь он той, з лицем
Блiдим, мов труп, он той дiдусь похилий!
Вiн, за старця перебраний, тихцем
Прийшов до мене i почав шептати…
Прикинувсь моiм ангелом, вiтцем!
Вiн, сатана, аж плакав, щоб налляти
Менi крiзь вухо в саму душу трути[120 - …налляти Менi крiзь вухо в саму душу трут и… – Можливо, алюзiя з трагедii В. Шекспiра «Гамлет», у якiй Клавдiй убивае свого брата, Гамлетового батька, вливаючи йому отруту у вушну мушлю. Пор. реплiку привида батька Гамлета у перекладi П. Кулiша за редакцiею та з передмовою І. Франка: «А дядько твiй пiдкравсь до мене спевна З проклятим соком блекоти в пуделку І влив отруту в дверi мого вуха» (Шекспiр У. Гамлет, принц данський / Переклад П. Кулiша. – Львiв, 1899. – С. 34).],
Щоб свiй язик гадючий пiдiпхати
Менi пiд серце! Змiю, змiю лютий!
Ти побiдив! В душi моiй дупло
Знайшов i влiз. Я зрадив люд закутий!
Я зрадив месникiв i вибрав зло.
Братiв покинув, видав на рiзницю!..
Ще день минув, а сонце як зайшло,
То нашу славу вклало у гробницю!
Героi нашi, мов снопи, купками
В кровi лежали; мов коса пшеницю,
Стяла iх смерть зрадливими руками.
Нiхто не втiк. Коли iм стало звiсне
Мое вiдступство, йшли на смерть без тями.
Мое вiдступство, йшли на смерть без тями.
III
Музика стихла. Зо стола посуду
Зняли, вина в чарки поналивали,
Втишився гомiн зiбраного люду.
Всi наперед порядок тостiв знали
І знали: перший князь промовить мае, —
З цiкавiстю його промови ждали.
Вiн встав i так з усмiшкою мовляе:
«Господу дякувать,
Панство мое,
Що нам пiдскакувать
Ниньки дае.
Що ще нам дихати
Ниньки велiв,
Не в траву пчихати,
Слухать чмелiв.
Але ж бо круто вже
З нами було!
Бачиться, люто все
Пекло гуло!
Бачиться, ушi вже
Чорт наострив,
На нашi душi вже
Мiх свiй розкрив.
Стерпла нам шкура вже,
Кiс слiпив блиск,
Хлопського шнура вже
Чули ми стиск.
В костях зненацька щось
Мерзло й пекло,
Мов там багацько ось
Цiпiв пройшло.
Досi розмислити
Я не зумiв,
Як се ми виштрикли
Чорту з зубiв?
Чи, обчислившися,
Сам змiркував,
Що, поспiшившися,
Страту би мав?
«В пеклi, в огнi? О, нi,
Розхiд оден!
З них на землi менi
Лiпший хосен!
Хай ще побавляться,
Як чия хiть!
Час прийде, ставляться
Всi в мою сiть».
Що, не логiчно б вiн
Се мiркував?
В логiцi вiчно вiн
Сильний бував.
Фрази загальноi
Вiн не признасть,
З стежки реальноi
Збиться не дасть.
Всякi принцiпи
Приймае на смiх:
Хай там дурiпи
Тримаються iх!
Всi iдеали —
Брехня i бридня.
Словом, панове, вiн
Наша рiдня.
Майстер в полiтицi,
В штуцi життя.
Всi нашi свiточi —
Його дитя.
Вiн наш учитель е
З давнiх-давен,
Вiн наш спаситель е,
Вiн джентельмен.
Честь йому перед всiм, —
Се свiжий спорт.
Вгору чарки знесiм:
Хай живе чорт!»
Музики грiм. Панове якось мляво
Всмiхаються, мабуть, iм се не в смак,
Лиш дехто рже: «Г-ге, браво, князю, браво!»
Князь iронiчно глипнув, потiм знак
Рукою дав, музику притишив,
А потiм, знов пiднявшись, мовив так:
«Даруйте, панство, я ще не скiнчив.
Три струни е на моiм iнструментi, —
Сю я, мабуть, зарiзко наточив.
Стрiбуймо другу! Я скiнчу в моментi».
iV
