скачать книгу бесплатно
– Де я тебе, чоловiче, скрию?
Та четверта сестра наготовила все для свого чоловiка, а того всадила, вибачайте, пiд спiдницю.
От як вiн прилетiв з повiтря, зо свiта (бо вiн гонив, звичайно, так, як злий дух) та занюхав.
– Десь тут, – каже, – прiсна душа смердить.
– Ти по свiтi налiтався, повiтря нанюхався, то тобi ся так придае.
Дала вона йому поснiдати, i зморив його сон. Каже до неi:
– Поськай мене трохи.
Як зачала вона ськати, то питаеться:
– Мiй мужу коханий, менi ся у снi приснило: де ти свое здоров'я тримаеш?
А вiн ся розiзлостив:
– Глупа бабо, ти мене ся хочеш допитати? Я свое здоров'я тримаю у порозi.
То жiнка як зачала той порiг мити, воскувати, шанувати, бо ж то його здоров'я, аж злому духу жалко ся зробило, що жiнка коло того порога працюе-бiдуе:
– Та де би я, дурна бабо, свое здоров'я тримав у порозi! Вона ся з того дуже засумувала:
– Ти менi, мужу, не кажеш правди.
Вiн собi, роздумавши, що жiнка така сумлiнна, коли вона той порiг мие i шкрябае – так шануе, може, вона його здоров'я буде шанувати, та й каже до неi:
– Моя жоно кохана, я тобi скажу правду, де я свое здоров'я тримаю. Там у полi стоiть груша, а в тiй грушi е вулик, а в тому вулику е качка, а в тiй качцi е яйце.
Якби хто ту качку добув, а з неi яйце добув, то би вже було по його здоров'ю. Тепер вiн жiнцi правду сказав. То вона його приспала, а сама пiшла до мандрiвника того, брата меншого i каже:
– На тобi сокирку, iди до грушi, вирубай з неi вулик i з того вулика добудь качку, ту качку розпори i яйце добудь.
Пiшов брат та й роздобув те яйце i поклав на долоню.
А злому духу ся приснило:
– Вставай, небоже, вже по твоiм здоров'ю!
Зiрвався вiн, зачав летiти, а брат дуже злякався, коли побачив, як злий дух летить до нього, що те яйце вилетiло йому з рук, розбилось i смолою ся розiлляло.
Пiшов брат до його покоiв. Набрали вони грошей досить, сiли на коня i поiхали до теi сестри, що коня дала. Сестра iх далi спровадила на дорогу:
– iдьте собi до мого тата. Як будете iхати через дорогу, будуть ковалi у кузнi кавалок залiза бити, а ти будеш iх питати:
– Нащо ви маете бити те залiзо – продайте менi!
І кiлько вони схотять за нього, то ти щоб дав.
А то ту голову били диявольську, що дав ся ошукати.
От вiн собi приiхав аж до того царя, де його брат був. Цар дуже ся зрадував, що той панич його дочку добув звiдтам. Справив йому весiлля i вiддав другу половину маетку, а сам ся зiстав при зятях.
А з ковалями йно тiльки те, що вони те залiзо продали.
Царiвна-чарiвниця i вдячнi звiрi
Був король i мав три дочки, i тi дочки були великi вже. Коли вони йшли купатися, то робилися гусками й летiли до ставу, бо то вони були злi духи. А був такий iден молодий хлопець, котрий хтiв теi найстаршоi шмаття забрати.
Одного разу, коли вони прилетiли до ставу, стрiпнулися, i те пiр'я з них ся повсипало, i з того зробилися сукнi, шмаття. А той хлопець сидiв за корчем i дивився, котре шмаття тоi старшоi. Як вони повлiзали в воду купатися, вилiз вiн з-за того корча i теi найстаршоi шмаття взяв. Коли вони викупалися, повилiзали з води, iх двi вбралося, молодша i середуща, а найстаршоi не було шмаття. Тоди вона зачала плакати, i той хлопець почув, прийшов до неi i каже:
– Як ти за мене пiдеш, то я тобi шмаття те вiддам.
І вона йому вiдказала:
– Пiду, але вiддай менi шмаття.
Хлопець вiддав iй шмаття, i та зробилася гускою i втiкла до свого дому. А вiн зачав наглядцi йти за нею, де вона полетiла, i зайшов до ii дому. Прийшов до неi i каже:
– Видиш, яка то ти! Я тобi шмаття вiддав, а ти втiкла, не хоч за мене йти!
Тоди каже ii мати:
– Будеш в мене через три роки служив, нiц не будеш робив, то йно будеш менi три кобилки пас.
(А тi кобилки, то були тi дiвки ii, вона iх поробила кобилками).
І далi до него говорить:
– Видиш, якi вони тепер мiзернi, то за три роки маеш менi iх дуже повпасати, щоб були гладкi.
А коли хлопець ще йшов за нею, то здибав на дорозi лиса, що його пси кусали. Той лис просить його:
– Вiзьми мене оборони, то я тобi колись у пригодi стану.
Й взяв хлопець пси повiдгонив, i вони побiгли собi, а той лис казав вирвати з него один волосок i сказав до хлопця:
– Коли б тобi яка пригода була, то той волосок возьмеш запалиш, i той сморiд пiде по лiсi, а я то зачую i до тебе прийду. Пiшов хлопець далi, здибае, що вовки дуже кусалися. Кажуть до него:
– Розборони нас, то ми тобi колись у пригодi станем.
І вiн iх розборонив, i вони дали по одному волоскови, i кажуть:
– Як коли тобi буде нас тре, то тi волоски запалиш, i ми до тебе прийдем.
Пiшов далi. Іде i здибае, що раки дуже на сонцi печуться. Кажуть до него:
– Возьми, повкидай нас в воду, то ми тобi колись у пригодi станем.
І взяв вiн iх в воду повкидав, а тi не мали чим йому заплатити. Взяв рак свiй вус вiдiрвав, дав йому i каже:
– Коли тобi буде нас треба, той вус припечеш, то ми до тебе прийдем.
І вже коли вiн прийшов до теi баби i пiгнав кобилки пасти, то вона йому наказала:
– Як менi iх ввечерi додому не приженеш, то я тобi смерть зроблю.
Пасе хлопець тi кобилки, i взяв заснув (то вона йому так зробила, що вiн спати захтiв), i кобилки повтiкали в лисячi ями, поховалися вiд него, бо iм так мати наказала. Коли вiн виспався, пробудився, а кобилок нема. Та вiн взяв запалив лисячий волосок – коли чуе: аж земля стогне, так лиси до него женуть… Прибiгли та й питають:
– Що тобi за пригода? Розкажи нам!
Хлопець розказав iм, що пас кобилки, а вони йому повтiкали десь. Не знае де. Тоди тi лиси, як пiшли по ямах i тi кобилки надибали, то зачали iх кусати i повигонили лиси тi кобилки з ямiв. І ввечерi вiн пригнав кобилки додому. На другий день рано пiгнав вiн знов тi кобилки пасти. Пас, пас, а потiм лiг i заснув, i кобилки пiшли повтiкали в вовчi ями. Коли вiн пробудився, став – кобилок нема. Зачав вiн плакати. Але собi пригадав, що мае вовчий волосок. Взяв той волосок, запалив. Чуе: аж земля стогне, вовки женуть до него. Пригнали до него i питаються, що йому бракуе? Розказав хлопець, що кобилки знов десь поховалися. І вовки пiшли по ямах. Повигонили тi кобилки знов до него. Ввечiр вiн iх пригнав, а мати дуже тi дiвки стала бити, що вони добре не ховалися вiд него. На третiй день вiн пiгнав знов кобилки пасти. А баба знов йому так зробила, що вiн заснув. Кобилки поховалися вiд него в став i в очерет. Коли вiн пробудився, то дуже зачав плакати, що вже кобилок не знайде. Але пригадав собi, що мае вус з рака. Взяв вiн вус запалив, i дуже багато ракiв прилiзло до него. Питаються його, яка йому пригода? А вiн iм каже:
– Вже два рази кобилки згубив i знайшов, а тепер вже не знайду.
Полетiли раки на став, знайшли кобилок i зачали iх щипцями щипати, аж пригнали iх назад до хлопця. Вечiр пiгнав тi кобилки додому. Коли вiн iх додому пригнав, тоди iх мати дуже била, нащо вони дали йому найтися.
Як вiдбув хлопець три роки i мав вже дочку забирати, тоди каже мати до него:
– Возьми сто моргiв лiса, викорчуй за iдну нiч, i випали, i засiй пшеницю, i принеси менi на снiданок з теi пшеницi двi булки.
Як то вчув, то зачав вiн дуже плакати. Прийшла до него старша дiвка та й розпитала, чого вiн плаче? А вiн iй розказав, що мае за iдну нiч викорчувати сто моргiв лiса, i погорати, i пшеницю засiяти, i з теi пшеницi ii матерi на снiдання двi булки принести. Вона каже:
– Не журися!
Свиснула, i назгонилося багато чортiв. Той лiс викорчували, i пшеницю засiяли, i iй на снiданок двi булки принесли. Але баба ще йому каже:
– Вже возьмеш ii, але ще менi iдну рiч зроби: йди на гору на високу, там е срiбний зайчик. Ізлапай менi його i принеси сюда, то я дам тобi свою дочку.
Зачав хлопець плакати, але прийшла старша дiвка i спиталася, чого вiн плаче? А вiн iй розказав, що мае зайчика срiбного злапати. А вона як свиснула, i поназгонилося знов багато тих дiдькiв. Пiшли вони i злапали того зайчика, а вiн занiс його бабi i вiддав. А старша дiвка каже до него:
– Іди до стайнi, там буде два конi стояти; не бери гладкого, бо гладким не втiчем, йно бери сухого, то сухим хутше втiчем.
Коли вiн прийшов до стайнi, то його скортiло-таки взяти того гладкого коня. Посiдали вони на гладкого коня, стали тiкати. Як ся мати оглядiла, зачала iх з батьком догонити. Взяли iх дiгнали i забрали назад. Коли вони знов змовилися тiкати, тоди вона сама пiшла до стайнi i взяла того мiзерного коня. Зачали вони тiкати. Коли батько i мати вглядiлися за ними, зачали iх доганяти. Як були вже близько коло них, то дiвка зробила хлопця гусаком, а сама стала водою.
Говорить йому:
– Ти йно на серединi крутися, а над край нiгде не пливи, бо вони тебе злапають.
Коли батько i мати прилетiли до води, зачали ii випивати, i вони випили ту воду, тiльки зосталося пiд крилами, пiд тим гусаком, що вiн на водi сидiв. Аж батько i мати вiд теi води потрiскали, i вода вилялася назад. А вона його зробила знов хлопцем, а себе дiвчиною, i полетiли обидвое додому.
Як умерлий визволив царiвну
Був iден король i мав три сини: тi старшi були замудрi, а той третiй не мав такоi мудростi. От як вони вже доросли, то казали своему батьковi, королевi, щоби дав iм маеток, а вони поiдуть у свiт. Як поiхав найстарший син, об'iхав свiт i нiчого на тiм не спрофiтував, i задармо за жебраним хлiбом повернувся до батька свого. А потому, як вiн повернувся з нiчим, то другий понадився:
– Я поiду, може, я щось луччого в свiтi позискаю.
І вiн об'iхав цiлий свiт i повернувся назад, i не знайшов нiчого. Ще гiрше вiд того старшого. Допiру третiй, хоч вiн був вже не такий, теж понадився.
– Тату, – каже, – об'iхали вони всi краi, поiду i я.
Вiддав йому батько його маеток, що приобiцяв дати, i пустився вiн в дорогу. Взяв вiн гарний повiз i фурманiв, i локаiв i поiхав в свiт. iхав вiн, iхав i заiхав до iдного мiста.
Але тi його слуги розбатярувалися, пiшли гуляти. Королевич попав в злiсть i вiдправив iх всiх, а сам зостався в тiй господi. Сказав до господара:
– Пiдшукай менi слугу.
Зiбрався i на свiтанню пiшов на спацер. Пiшов собi за мiсто, iде коло цвинтара, там, де люди ховають. Бачить, що iден чоловiк iде з палицею на цвинтар. І як той чоловiк зайшов на цвинтар, то прийшов на грiб умерлого i дав йому п'ятнадцять киiв на гробi.
І чув королевич, що тамтой у гробi плакав.
На другий ранок знов королевич iшов коло цвинтара i знову бачив, що той чоловiк iшов на цвинтар i бив по гробi, той в гробi плакав. І третiй раз знов так. Тут вже за третiм разом то королевич прийшов до того чоловiка i питае:
– А за що ти, чоловiче, його б'еш?
А той йому каже:
– Вiн взяв позичив в мене п'ятнадцять рублiв, а як вмирав, то менi тих грошей не вiддав, то я маю цiлий рiк щодня йому дати по п'ятнадцять киiв.
– Не бий же ти його, я тобi своi грошi даю, – витягнув з кишенi грошi, – а вже бiльше аби-сь не приходив.
Вернувся назад, лiг собi спати. На другий день приходить до него iден чоловiк, щоби вiн прийняв його на службу за фурмана. Питаеться вiн:
– Чи ти вмiеш, чоловiче, коло коней ходити?
– Так, вмiю, що йно королевич скаже.
Пустилися вони iхати в дорогу. Було три дороги. Двi, що вольно iхати, а третя дорога заказана, аби нею нiхто не iхав. Радиться королевич з тим фурманом:
– Котрою би ми мали дорогою iхати?
– А чого ми, королевичу, поiдемо добрими дорогами? Знаемо, що добрими дорогами добре iхати. iдьмо ми там, де е найгiрше заказано, тею iдьмо, а будем знати, що там е.
От iдуть вони, i огортае iх темна нiч. Аж дивляться: щось ся свiтить. Приiздять вони туди – видять великий палац. Питаються, чи можна заiхати. iм сказали, що вольно.
А там було дванадцять розбiйникiв. Питаються вони:
– Що ти за iден?
За тое той фурман не казав королевичевi анi злiзати з того повозу. Як вони вже заiхали у дiм, то найстарший розбiйник наказав:
– Пiди iх спряч!
Але вони заiхали не у великi дверi, а сховалися в малих дверях. І, коли вийшов розбiйник, аби iх у своiх сiнях побити, то фурман взяв в королевича шаблю i стяв розбiйнику голову. Та й викинув його прiч. Розбiйники чекають на него, а вiн не приходить. Посилае старший другого, каже:
– Іди ти!
