скачать книгу бесплатно
Зруйновано не знати як i ким.
109 Щоб iншу путь вам вiдшукати просту,
Зайдiть в печери ближчоi жерло,
Там вихiд е ще до одного мосту.
112 Учора без п’яти годин було
Дванадцять сотень шiстдесят шiсть рокiв,
Як землетрусом мiст той геть знесло.
115 Я шлю моiх оглянуть з усiх бокiв
І стан речей узнати в тiм краю, —
Ви з ними йдiть; це захист ваших крокiв.
118 Десятку, Бородо, збереш свою, —
Вiн став лiчить: – Ти пiдеш, Злий Собако,
Й ти, Бахуре, й ти Росотопчiю,
121 Й ти, Никлокриле, й ти, Старий Кусако,
Й ти, Ікло Вепряче, й ти, Труто-Змiй,
Й ти, Неотесо, й ти, Дурний Чортяко.
124 По стежцi смолянiй iдiть самi,
А тi хай обминуть моста остачу
Й до переходу йдуть собi в пiтьмi».
127 «Ой леле, вчителю мiй, що я бачу!
Ти шлях цей знаеш, сам зi мною йди, —
Промовив я, – вони ж несуть невдачу.
130 Коли ти обережний, як завжди,
То чом не бачиш, зле вони клопочуть
І поглядами зичуть нам бiди?»
133 А вiн: «Не бiйся, хай собi скрегочуть, —
Це проти тих, засуджених навiк,
Що iз смоли тут виринати хочуть».
136 І вирушили всi на лiвий бiк,
Але з них кожен перед Бородою
Помiж зубами висунув язик,
139 А той iм з заду прогримiв трубою.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
1 Я бачив вершникiв, якi до бою
Ладналися з пихою в рiвний стрiй,
Але назад тiкали iз ганьбою;
4 Я бачив, ворог нищив навiсний
Вас, аретинцi; бачив я колони
Солдатiв; бачив рицарський двобiй
7 Пiд барабан, сурму, а чи пiд дзвони,
А чи на знак з високих башт фортець,
Мiсцевий або видний крiзь кордони, —
10 Але нiде не бачив я, щоб грець
Обрав на свiй сигнал просту волинку
Для всiх – чи пiший то, чи верхiвець.
13 Ми iз чортами вийшли на стежинку
(Ну ж i компанiя!), та зриш людей
Побожних в церквi, а п’яниць – у шинку.
16 Мiй зiр цiкавився смолою, де
Хотiв я бачить всi куточки схову
І всiх, хто шляхом вiчних мук iде.
19 Немов дельфiн, що хвилю вздрiв, готову
Судно нещасне в вирах потопить,
Вистрибуе з-пiд водного покрову, —
22 Так, прагнучи нестерпнiсть мук зменшить,
Якийсь iз грiшникiв червону спину
Являв очам на блискавичну мить.
25 І наче жаби пiд жарку годину,
Лишаючи все тiло в глибинi,
Самi лиш писки висувають з плину, —
28 Так скрiзь чинили грiшники сумнi,
Але, щоб не зiткнутись з Бородою,
Ховались у киплячiй гущинi.
31 Я бачив – серце й досi рве журбою, —
Як забаривсь один i не пiрнув
(Бува, лишиться й жаба над водою),
34 А тут Старий Кусака саме був —
Вчепився в кудли, злiпленi страшенно,
І, як ту видру, сильно смиконув.
37 Їх iмена узнав я достеменно,
Бо чув безперестанно кличi iх,
Коли вони звертались поiменно.
40 «Гей, Неотесо, пазурiв кривих
Дай гостроту йому покуштувати!» —
Почулись голоси кiлькох iз них.
43 І я: «Учителю, кортить спитати,
Хто iз смоли киплячоi там звiвсь,
Як причепивсь до нього чорт рогатий?»
46 Мiй вождь звернувся: «Звiдки ти з’явивсь,
Коли?» – І дав той вiдповiдь нам скору:
«В Наваррськiм королiвствi я родивсь,
49 І мати вiддала служить до двору.
А батько мiй був майстром темних справ,
Згубив себе й майна велику гору.
52 Своiм я в короля Тебальдо став
І, надто захопившись хабарами,
У цей окрiп нарештi я попав».
55 Тут iкло Вепряче йому зубами,
Якi не сором мати й кабанам,
Вiдчути дав, якi вiд бивнiв шрами.
58 Попалась миша в лапи злим котам!
Та Борода, йому спочинок давши,
Промовив: «Кинь, йому ще я задам! —
61 Тодi звернувсь до вчителя, сказавши:
– Як хочеш щось дiзнатись, то спитай,
Поки не розшматований назавше».
64 І вождь: «Скажи, серед тутешнiх зграй
Чи не трапляються якiсь латинцi
В смолi?» І той: «Ще мить тому, бодай,
67 З сусiдом iхнiм був я наодинцi.
Куди приемнiш бути iз панком,
Нiж з тим, хто шле удари навздогiнцi».
70 Тут Бахур: «Годi ляпать язиком!» —
Сказав, i гак у руку, як острогу,
Уп’яв, i видер з м’ясива шматком.
73 А Трута-Змiй намiривсь теж у ногу
Встромити гак, але очей грозу
На нього звiв десятник дуже строгу.
76 Коли ущухло трохи все внизу,
Мiй вождь спитав того, чия несита
На рану скорб лила гiрку сльозу:
79 «А хто була ця тiнь, смолою вкрита,
Коли весь iнший залишив ти люд?»
Вiн одповiв нам: «То був брат Гомiта,
82 Той, що з Галлури. Зла i лжi сосуд, —
Над ворогами владарю свойому
Вiн учинив занадто легкий суд:
85 Усiх за грошi вiдпустив додому,
Як сам казав. Вiн був не рядовим,
А був царем у царствi тiм брудному.
88 А логодорець Мiкель Дзанке з ним
Веде розмову. Часто i охоче
Говорить кожен про сардiнський дiм…
91 Ой, гляньте, як зубами вiн скрегоче!
Я дечого б чимало розповiв,
Але боюсь, що гаком полоскоче!»
94 Помiтивши, що раптом пiдступив
Дурний Чортяка злий, начальник лютий
Промовив: «Птах лихий, вгамуй порив!»
97 «Покличу, якщо хочете почути, —
Так зляканий став мову знов вести, —
Тосканцiв та ломбардцiв з ями смути.
100 А лихолапам краще вiдiйти,
Щоб не лякали злiстю нас своею.
А я, не сходячи iз висоти,
103 Сiмох покличу стежкою цiею
Прийти, як свисну, як це робим ми,
Зринаючи з смоли дихнуть над нею».
106 Звiв Злий Собака писок iз слиньми,
Хитнувши головою, мовив: «Балуй,
Хитруне, та не памороч уми!»
109 А той, бо спритнiсть мав таки чималу,
Сказав: «Вам добре з Хитруном таким,
Що вiддае своiх вам на поталу!»
112 Тут Никлокрил, перечачи усiм,
Гукнув йому: «Як пустишся навтiки,
Чи з бiгом не зрiвняюсь я твоiм?
115 Як над смолою крил розмах великий
Розкину, то i видно буде нам,
Чи встоiш проти нашоi ти клiки».
118 Читачу, подивуйся чудесам:
Всi стали очi обертать поволi,
І перший, хто не довiряв словам.
121 Цього Наваррцевi було доволi,
Напружив ноги та й стрибнув собi,
Урятувавшись вiд лихоi долi.
124 Усi аж скаженiли у злобi,
Й найгiрше той, хто бiльшого дав маху.
Вiн кинувся, гукнувши: «Я ж тобi!»
127 Але дарма: бо крил гiнких до страху
Не прирiвняти: цей шугнув на дно,
А той в повiтрi уподiбнивсь птаху.
130 Навчилось каченя не так давно,
Як сокiл надлетить – мале у воду!
І той у гнiвi, що втекло воно.
133 Розлючений Росотопчiй нагоду
Не проминув, щоб дати бiй усiм,
І полетiв над ямою наброду.
136 Не стрiвся вiн з хабарником метким,
Тож бойовисько розпочав гаряче
На цей раз iз товаришем своiм.
139 А цей, лихий, як яструб той неначе,
Теж в нього пазурi встромив зо зла,
Та й впали разом в озеро кипляче.
142 Жара в смолi iх миттю розняла,
Та повернутися не мали сили,
Бо облiпила крила iм смола.
145 І Борода, як iншi, посмутнiлий
Звелiв, щоб четверо в парнiй iмлi
На той бiк прiрви помагать летiли.
148 І тут, i там всi сiли на землi
Й гаки простерли вгрузлим у мерзотi,
Що вже спеклись в розтопленiй смолi.
151 І ми iх залишили у турботi.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1 Самотнiм, мовчки йти нам без супутнiх,
Один за одним надiйшла пора,
Як в мiноритiв прийнято покутнiх.
4 Менi згадалась байка прастара,
Подiбна тим подiям проречистим:
Езоп в нiй вивiв жабу та щура.
7 В «цю мить» i «зараз» схожiсть та ж за змiстом,
Що в бiйцi тiй i в баечних рядках,
Коли поглянуть оком променистим.
10 А що думки по других йдуть думках,
То народилась з тоi мислi друга,
