скачать книгу бесплатно
Із чоловiка жiнкою зробився
І всю iстоту мусив був мiнять,
43 Аж поки знов з гадючим шлюбом стрiвся,
Кием приборкав в гадах кровi бунт
І в чоловiче пiр’я знов одiвся.
46 За черевом його iде Арунт,
Що в горах Лунi, де на днi кар’еру
Каррарець вбогий обробляе грунт,
49 Житлом обрав iз мармуру печеру,
Де мiг побачить небо у зiрках
І в далинi морськiй струнку галеру.
52 А ця, в якоi голова в кiсках,
Хова вiд тебе невидимi груди,
А тiло все в шерстистих волосках, —
55 Ця звалась Манто, що блукала всюди
Й моя сподобалась iй сторона.
Отож про неi й повiсть в мене буде.
58 Побачивши, що зовсiм самiтна,
Вiтчизну ж Вакха рабство осiдае,
Свiт за очi пiшла собi вона.
61 В Італii прекраснiй, в Альпах сяе
Те озеро, де йде до Маньi путь.
Це озеро iм’я Бенако мае.
64 Джерела, що iх з тисячу, мабуть,
Вiд Валькамонiки до Гарди, гони
Пеннiнськi вмивши, в озеро течуть.
67 Всерединi, де сходяться кордони,
Благословляти пастирi б могли
Народ iз Трента, Брешii й Верони.
70 Де береги у низинi лягли,
Бергамцi не зруйнують чи брешiйцi
Пескьери гарнi та мiцнi вали.
73 А надмiр рiдини, якого в шийцi
Не вмiщуе Бенако, випада
І витiка, мов через вiнця в лiйцi.
76 Текти почавши з озера, вода
Бiльш не Бенако, а вже Мiнчо зветься
Аж до Говерно, де у По впада.
79 Одразу ж рiчка до рiвнини ллеться,
Там ширшае, стае на взiр ставка,
А влiтку сохне й смородом береться.
82 Сюди iшовши, дiвчина жорстка
Серед болiт вподобала мiсцину,
Хоча рослиннiсть там була й рiдка.
85 Звела вона тут з слугами хатину
І вiддалась чаклунству й ворожбi,
Аж поки не поклали в домовину.
88 Сусiднi люди збилися й собi
На тому, що його, немов намисто,
Твань оточила, дикому горбi.
91 Щоб згадувану в бесiдах врочисто
Засновницю нiхто з них не забув,
Нове назвали Мантуею мiсто.
94 Притулок мiй залюднений вже був,
Аж поки легковiрнiсть Касалодi
Безчесний Пiнамонте обманув.
97 Кажу на те, щоб, чуючи в народi
Щось iнше про походження землi
Моеi, знав ти – це брехня, та й годi».
100 І я: «Ти, вчителю, слова незлi
Промовив щиро на мою повагу,
Що iншу рiч вподiбню я золi.
103 Але скажи: на всю оцю ватагу
Чи не уздриш хоч одного, який
Мою до себе привернув увагу?»
106 Тодi менi вiн мовив: «Той, з щоки
Якого борода по темнiй спинi
Спадае, в днi, як в Грецii-таки
109 В колисцi мiсце лиш було хлопчинi,
Авгуром був, з Калхантом кораблi
Послав з Авлiди по морськiй пучинi.
112 Це Еврiпiл, дiла його незлi
Спiва моя трагедiя висока, —
Їi ж уривки знаеш чималi.
115 А ця от далi тiнь кощавобока —
То Мiкаеле Скотто; вiн митцем
Був у магiчному дурiннi ока.
118 Он Гвiдо там з Азденте, з тим шевцем,
Який за дратвою, за копилами
Заходиться запiзненим плачем.
121 Зриш грiшниць, що, простившися з голками,
До чарiв узялись через каприз,
Щоб чаклувать над зiллям та ляльками.
124 Але ходiмо, бо сяйнув униз
Й, межi обох пiвкуль торкнувши зовнi,
Склав Каiн за Севiльею свiй хмиз.
127 Тiеi ночi мiсяць був у повнi.
Згадай лишень, що променi яснi
Вели тебе крiзь чагарi безмовнi».
130 Так, iдучи, вiн говорив менi.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
1 Так ми з моста на мiст, багато вiвши
Чужих моiй Комедii розмов,
Пройшли, щоб, зором глибочiнь розкривши,
4 Ще на один поглянуть Лихосхов
В нових покарах i новiй печалi;
Занадто чорним я його знайшов.
7 Як у Венецii, де в арсеналi
Взимi в’язка смола кипить, буя,
Щоб засмолити судна на причалi,
10 Що там стоять; i дехто обробля
Готове вже судно, а дехто маже
Борти мандрованого корабля,
13 Хто робить весла, хто канати в’яже,
Той ремонтуе нiс, а той корму,
Хто ж на бiзань, фок-мачту ладить тяжi, —
16 Тут не вогню, а вишньому уму
Завдячувала рiдина кипiнням,
Сочившись звiдусiль у чорну тьму.
19 Смолу я бачив з булькотанням пiнним,
І верх ii шумливий то здiймавсь,
То опадав з бурхливим клекотiнням.
22 Розглянуть я все пильно силкувавсь,
Та вождь, говорячи: «Дивись, дивись-но!», —
Вiдтяг мене вiдтiль, де я лишавсь.
25 Оглянувсь я, мов той, хто ненавмисно
Тiкаючи вiд ворога учвал,
Все озираеться зi страхом, звiсно,
28 Оглянувся на шум страшних навал, —
І враз побачив – мчав на нас огидний
Диявол чорний по бескеттях скал.
31 Ах, та який же був вiн страховидний!
Невже такi бридкi всi хвостачi,
Як вiн, ширококрилий, прудкохiдний!
34 На гострому високому плечi
Бридкого грiшника держав i дряпав
На п’ятцi шкуру в нього, несучи.
37 Гукнув з моста: «Гей, хто там з Лихолапiв!
От старшина святоi Зiти вам, —
Топiть його, а я назад почапав
40 У землю, де лише Бонтуро сам
Хабарничать нiзащо не вiзьметься,
І з «нi» вам «так» за грошi зроблять там».
43 Жбурнув його, як завжди тут ведеться,
Й погнав назад; пес, пущений з ланця,
За злодiем так швидко не женеться.
46 А той пiрнув i вирнув, та плавця
Чорти настигли, й кожен дав по тичцi,
Із криком: «Нi Святого в вас Лиця,
49 Анi купань нема, як в Серкйо-рiчцi!
Щоб не зазнав ти наших пазурiв,
Сиди собi в смолi, як фрукт на дичцi!»
52 Та й пiдчепили сотнею гакiв,
Приказуючи: «Ти не будь докучним,
Чи стань одним з таемних шахраiв».
55 Так кухарi велять своiм пiдручним
Втопляти м’ясо гаком в казанi,
Щоб не спливало й залишалось тучним.
58 І добрий вчитель мiй сказав менi:
«Щоб не побачив хтось тебе одразу,
Сховайся за уступи кам’янi
61 Й не бiйся, чуючи менi образу,
Бо вiд цiеi чортiвнi я дiл
Таких наслухався того ще разу».
64 А далi перейшов вiн мосту схил
І, шостого уздрiвши схову ложе,
Нових набратись мусив мужнiх сил.
67 3 такою лютiстю i так вороже
Не нападають пси на жебрака,
Що всюди жебрае, де тiльки може,
70 Як бiси вистрибнули з-пiд мiстка
Та й кинулись на нього iз гаками,
Але вiн гримнув: «Геть, юрмо дерзка!
73 Хай вислухае той мене мiж вами,
Кому ясний моеi мови змiст,
А там, як зможете, тягнiть до ями!»
76 Гукнули всi: «Хай вийде Лихохвiст!»
І вийшов вiн, лишивши решту ззаду,
Й спитав: «Який тебе перiщить хлист?»
79 «Чи, Лихохвосте, здумав ти до ладу,
Невже б то зваживсь, – вчитель мiй сказав, —
Сюди прийти я, знавши вашу зваду?
82 Я з волi Божоi сюди попав.
Отож не заважай, бо небо хоче,
Щоб iншому я шлях цей показав».
85 Пиха чортяча зникла неохоче.
Вiн розгубився, упустив свiй гак
І мовив iншим: «Шкода, вiн проскоче».
88 Тут вождь менi: «О ти, що певно так
Сховався за уступ, з кутка зручного
Виходь, i хай тебе покине ляк».
91 І я пiдвiвся i пiдбiг до нього,
Й чорти мене обстали у злобi,
І я боявсь iх зрадництва лихого.
94 Так, бачив я, тремтiли у журбi
Подоланi, виходячи з Капрони,
В ворожiй бачачи себе юрбi.
97 Припав я до вождя для оборони
Й в мерзотнi пики утопив свiй зiр:
Добра не обiцяв iх зiр червоний.
100 Гаки спустили й: «От завив би звiр, —
Мiж себе мовили, – гучноголосо!»
Й вiдповiдали: «То й гати до дiр!»
103 Але на них поглянув гнiвно й косо
Той чорт, що говорив з вождем моiм,
І вигукнув: «Облиш, облиш, Нечосо!»
106 А там сказав до нас: «Невiльно цим
Уступом вам iти, бо арку шосту
