скачать книгу бесплатно
Немов хто гряззю голову обдав,
Й не знать, чи мае макiвку вiн бриту.
118 Гукнув менi вiн: «Може, ти гадав
Побачити в менi найбiльш брудного?»
І я йому: «Як вiрно я вгадав,
121 Тебе колись я бачив, та сухого
Алесьйо ж бо Інтермiнеллi ти,
Тож i дивлюсь: караешся ти строго».
124 Й себе вiн по макiтрi ну товкти:
«В усьому виннi тi слова лестивi,
Що мiй язик не втомлювавсь плести».
127 Сказав вожай мiй: «Очi неслiзливi
Вниз опусти й знайди в юрмi тiснiй,
Яка так терпить кари справедливi,
130 Бридку задрипу в сморiднiм багнi,
Що дряпае собi лице руками
І то пiдскоче, то впаде у гнiй.
133 Таiс-блудниця то з ii речами.
Як мовив гiсть: «Чи я годжусь тобi?»
Вона: «Ти чудо мiж чоловiками!»
136 Та досить бачили ми в цiй юрбi.
ПІСНЯ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА
1 О волхве Сiмоне, о жаднi учнi,
Господне сотворiння пресвяте,
З добром заручене, ви, зла пiдручнi.
4 За злото й срiбло всiм продаете.
Вже треба, щоб про вас сурма дзвенiла,
Ви ж в третiм сховi кару несете.
7 Пiд нами далi вже була могила,
Коли ми вийшли на крутий мiсток,
І яма нам свое нутро явила.
10 О вишня мудросте, значний твiй крок
У небi, на землi, у Пеклi злому!
В твоiм-бо правосуддi всiм урок!
13 На стiнах бачив я й на днi вузькому
Багровий камiнь, круглий, весь в дiрках,
Якi були однаковi в усьому.
16 Не ширшими здались в моiх очах
За тi хрестильнi в любiм Сан-Джованнi,
Де кум держить малятко на руках.
19 Колись таку плиту при рятуваннi
Втопаючого я розбив одну,
І ось – печатка на моiм зiзнаннi.
22 У вустi ходу в товщу кам’яну
У кожнiм ноги грiшника стримiли,
А тiло все суцiль зайшло в стiну.
25 І кiсточки яскраво пломенiли.
Так сильно корчилися пари нiг,
Що й вiрьовки втримать не мали б сили.
28 Як не спалахуе все жирне вмиг,
А полум’я лиш на поверхнi дише,
Так тут вогонь од п’яток далi бiг.
31 «Скажи, учителю, хто це сильнiше
За iнших корчиться вiд лютих мук, —
Спитав я, – й полум’я там червонiше?»
34 І вiн: «Як хочеш, не спускавши з рук,
Я пронесу тебе крутим цим схилом,
І сам почуеш його мови звук».
37 І я: «Тобi благе й менi е милим.
Ти знаеш те, що хочу я сказать.
Ти пан, i я твоiм корюся силам».
40 Тодi ми вийшли на четверту гать
І повернули влiво, вниз до ями,
Де зяють дiри й полум’ям горять.
43 І добрий вчитель стис мене руками
І вiдпустив, як стали – не ранiш —
Ми там, де грiшник той сукав ногами.
46 «Хто б ти не був, що вниз чолом стирчиш, —
Почав я, – наче кiл, що хтось вбивае,
Печальний душе, скорб свою утiш».
49 Схиливсь я, мов чернець, що сповiдае
Убивцю, той же, вчувши смертi гнiт,
Їi за всяку цiну вiддаляе.
52 А вiн гукнув: «Невже покинув свiт,
Невже покинув свiт той Бонiфацiй?
Чи список наш збрехав на кiлька лiт?
55 Ти, може, утомився вiд труднацiй
З багатствами, що викрав ради них
Красуню й нею торг ведеш в палацi?»
58 Я наче той був, чий язик затих,
До нього бо звернулись незвичайно,
Вiн розгубився й був нi в сих нi в тих.
61 Вiргiлiй мовив: «Ти вiдповiдай-но:
Та я не той, не той, кого ти ждав!»
І раду цю я виконав негайно.
64 Тодi цей дух ногами замахав,
А там почав так жалiсно зiтхати
Й казать: «Навiщо ж ти мене чiпав?
67 Коли ти так хотiв про мене взнати,
Що не злякали прiрви кам’янi,
То знай, що я вдягав розкiшнi шати,
70 Що ведмедиха – мати е менi,
Що сам я пiклувавсь про ведмежаток,
Копив добро – тепер я в гаманi.
73 Пiд головою в мене тут – з десяток
Таких, хто симонiею грiшив,
Кому камiння не пече вже п’яток.
76 Давно б поверхню цю я залишив,
Коли б з’явився той, кого з тобою
Я сплутав, як уперш заговорив.
79 Та довше я стою сторч головою,
Пожежу чуючи в ногах лиху,
Анiж йому призначено судьбою.
82 Бо пiсля нього весь в гидкiм грiху
Вiд заходу йде пастир без закону, —
Той всiх обгонить на своiм шляху.
85 Новiтньому подiбний Іасону,
Описаному в Маккавеiв, вiн
Французького пiдтримку знайде трону».
88 Не знаю, може, злий був мiй учин,
Слова ж на вiдповiдь були готовi:
«Якого скарбу ждав, скажи, взамiн
91 Господь наш, як святому дав Петровi
Своi ключi? Наказ вiн мовив свiй:
«Іди за мною!» – та й по цьому словi.
94 Петру та iншим не платив Матвiй
Нi злотом, нi срiблом, як обережно
Посiв вiн мiсце по душi кривiй.
97 Тож стiй отут, бо скараний належно
З чужим добром грабованим стирчи,
Як з ним на Карла бадьоривсь безмежно.
100 Якби не так я шанував ключi,
Поважанi для всiх людей путящих,
Гаптованi у тебе на парчi,
103 To я б удавсь до виразiв ще тяжчих,
Бо кривдить землю всю ваш хижий хист,
Пiдносить гiрших, в грязь ввергае кращих.
106 Вас, пастирi, вже знав евангелiст
В тiй, що на водах возсiда, байдужа,
Лиш блудствуе з царями з рiзних мiст.
109 А в нiй, семиголовiй, сила дужа
На десять рогiв сяяла свята
Аж поки шлюбного любила мужа.
112 Тепер в вас вiра срiбна й золота;
Вiдмiна та в вас од iдоловiра,
Що в нього Бог один, а в вас – до ста…
115 О Константине, тож не купiль щира,
А дар твiй папi зло вчинив тяжке,
Що до багатства в них пропала мiра».
118 І поки я спiвав йому таке,
Вiд сорому чи лютi в хриплiм ревi,
Ногами виробляв вiн щось бридке.
121 Гадаю, що сподобавсь вожаевi,
Бо слухав вiн моiх уважно слiв:
Були вони правдивi i життевi.
124 І тут руками вiн мене обвив,
До серця пригорнув, понiс угору
По тiй дорозi, що й сюди привiв.
127 Пронiс мене крiзь путь круту, сувору
Аж на високий арковий карниз,
Де вид у п’ятий схов одкрився зору.
130 І там мене, де спуск iшов униз,
Вiн бережно поставив на скелину,
Що неприступною була й для кiз,
133 Звiдкiль побачив я нову долину.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА
1 Новi покари я в тiм самiм ритмi
Оспiвую в двадцятiй пiснi цiй
Канцони першоi – про втоплих в пiтьмi.
4 Вже на крутi схиливсь я камiнцi,
Щоб роздивитись дно глибоке долу,
Зволожене у слiзнiм озерцi.
7 Й багато душ побачив, що по колу
Ходили, сльози мовчазнi ллючи;
Так ходять в нас в процесiях спрокволу.
10 Я ще одне помiтив, що, йдучи,
Вони тримають дивно пiдборiддя;
В них не на мiсцi й шия на плечi.
13 Це з скрученими лицями порiддя
Лише назад примушене ходить,
Незмильне втративши очей повiддя.
16 Паралiч може хворому скрутить
Потворно так на шиi м’язи й жили,
Що я не мiг такого й уявить.
19 Хай Бог дае тобi, читачу, сили
Ума в цiм мiсцi зосередить мiць.
А я не мiг, щоб очi не сльозили,
22 Як вздрiв спотворених тьму-тьмущу лиць.
Та й iхнiх слiз потiк неутолимий
В них не по грудях бiг, а мiж сiдниць.
25 Притьма залився я й собi рясними,
На камiнь спершись, i такi слова
Сказав вожай: «Невже ти теж iз ними?
28 Бо жаль до винних губить тут права:
Хто може буть злочиннiший за того,
Хто винним перед Богом спiвчува?
31 Зведи чоло i очi на отого,
Пiд ким розсiлась на очах фiвян
Земля на крик: «Куди ти мчиш, для чого,
34 Амфiараю? Чом покинув стан?»
Та колiсницю гнав вiн без упину,
Поки Мiнос не взяв його у бран.
37 Дивись, вiн груди обернув на спину
За дерзкiсть, що хотiв вперед все знать.
Тепер назад вiн знае путь едину.
40 Ще зриш Тiресiя, – вiн зрадив стать.
