скачать книгу бесплатно
Що в «Етицi» твоiй було в рядку
Про три образливi для неба риси:
82 Нездержливiсть, злобливiсть та ярку
Твариннiсть? Ще нездержливiсть на кару
Заслужуе порiвняно легку.
85 Розглянь-но iстину цю, повну чару,
І пригадай, – це саме призвело
Тi грiшнi душi до важкого вдару, —
88 Збагнеш, чом вiковiчне iх житло
Не тут i чом на кару без докорiв
Їх Боже правосуддя прирекло».
91 «О сонце, лiкарю коротких зорiв,
Ти словом так вщасливлюеш мене,
Що всю науку радо б я оспорив,
94 Назад вернись, хай вузол розiтне, —
Сказав я, – мисль твоя, чому насподi
Караеться лихварство навiсне?»
97 «У фiлософському, – вiн мовив, – зводi
Одне iз мiсць пояснення дае,
Що основним початком у природi
100 Премудрiсть i мистецтво Божi е;
Коли ж ти iншим вiддасись наукам,
Розгорнеш вчення «Фiзики» свое,
103 То взнаеш, що природним всiм спонукам
Мистецтво, нiби учень, вслiд iде, —
Отож воно е наче Божим внуком.
106 Ти маеш знати, що Мойсей веде
У книзi «Битiя», що Бог не всуе
Їм двом довiрив людство молоде.
109 А в лихваря щось iнше за мету е,
Йде манiвцями, крiзь чагар та хмиз,
Мистецтвом i природою гордуе.
112 Та час вже лаштуватись нам униз,
Пливуть до обрiю небеснi Риби,
Наблизився до Кавру сяйний Вiз
115 І видно шлях, що йде в камiннi глиби».
ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
1 Мiсця, де йшли ми з горем та печаллю,
Були такi похмурi та страшнi,
Аж зiр вiд них ми вiдвернули з жалю.
4 На Тренто схожi цi мiсця сумнi,
Де берег Адiче колись порвали
Чи труси, чи пересуви земнi.
7 Вiд самого шпиля сповзли завали
В рiвнину, i немае стежки вниз
Тому, хто вийде на високi скали, —
10 Такий був спуск до царства муки й слiз.
Вгорi ж, де ледве можна розмiститься,
Розлiгся звiр i всього себе гриз,
13 Неначе той, хто до нестями злиться,
Ненатлий звiр, який знеславив Крiт;
Вiд лжекорови вiн лиш мiг вродиться.
16 Мудрець йому: «Гадаеш, знов привiт
Тобi прислали скоренi Афiни,
А вождь iх смерть приносить до ворiт?
19 Та геть, тварюко! Цей не взяв единий
Мотка в твоеi мудроi сестри,
А йде, щоб бачить ваших мук картини!»
22 Як бик, упавши в час кривавий гри
Вiд вдалого удару, не крутився,
А здригував ногами до пори, —
25 Отак вiд лютi й Мiнотавр звалився.
Вожай гукнув менi: «Униз бiжiм,
Аж поки вiн ще не переказився».
28 І схилом поспiшили ми крутим,
А камiнь сипався, немов нестямки,
З-пiд нiг моiх пiд тягарем новим.
31 Замисливсь я, й сказав вiн: «На уламки
Милуешся ти величезних гiр,
Де я лишив це чудище без тямки?
34 Як того разу бачив iх мiй зiр
І страх вони породжували в мене,
То iх не руйнував ще владний вир.
37 Та перед тим, як в огненiй геенi
Той походжав, хто вивiв багатьох
Із тих, що вили, в Дiте полоненi,
40 Одразу трусонувся хмурий льох,
І я подумав, що з жари здригнувся
Усесвiт i зчинивсь переполох,
43 Що, мабуть, свiт на хаос обернувся:
У ту хвилину цей важкий стрiмчак
Із мiсця давнього свого й схитнувся.
46 Але зверни свiй зiр на дiл: отак
Вируе у кровi потiк вогненний
Насильникам, що жерли неборак.
49 О жадiбнiсть слiпа, о гнiв страшенний,
Що нас веде в короткому життi
І вiк в кровi терзае нескiнченний!
52 Я бачив рiв: краi його крутi
Суцiль усю долину оточили», —
Про це повiв учитель мiй в путi,
55 Навкруг центаври бiгали щосили
Й тi самi луки на боках у них,
Що й на землi в мисливствi iм служили.
58 З’явились ми, i стук копит утих,
А трое ухопили стрiли в руки
І до тятив приклали iх тугих.
61 Один гукнув здаля: «Якi це муки
Чекають вас, що ви згори йдете?
Кажiть, не руштесь, бо ми спустим луки!»
64 Мiй вчитель мовив: «Вiдповiдь на те
Дамо Хiроновi, ти ж – неотеса,
Й тобi на лихо запал твiй росте. —
67 Торкнув мене й додав: – Ти бачиш Несса,
Який красуню Деянiру звiв
І загубив, убитий, Геркулеса.
70 Середнiй, що одне плече пiдвiв, —
Великий то Хiрон, пестун Ахiлла,
А третiй – Фол, якого знищив гнiв.
73 Вздовж рову бiга iх велика сила,
Стрiляючи усiх, хто виплива
Над рiвень, що iм доля ухвалила».
76 Ми пiдiйшли, привiтнi шлем слова…
Кошлатою зарослий бородою,
Кiнцем стрiли Хiрон ледь розсува
79 Вусища над великою губою
Та до своiх: «Глядiть-но, камiнець
Вiн iдучи ворушить пiд собою!
82 Такого не вчинив би жоден мрець».
Торкнув його мiй вождь у груди голi,
Де з чоловiком злився жеребець,
85 І мовив: «Вiн живий. З святоi волi
Показую йому цей темний дiл —
Це неминучiсть, а не примха долi.
88 Та, що менi дала новий удiл,
Спiвати перервала «Алiлуйя».
Вiн не харциз, я ж дух без грiшних дiл.
91 Та ради цнот, що ради них терплю я
Цей дикий шлях, багнище це руде,
Нам дай когось ти iз своiх, молю я,
94 Щоб указав вiн мiсце нам тверде
Та й перенiс своiм хребтом широким.
Бо вiн не дух, повiтрям вiн не йде».
97 Хiрон праворуч повернувся боком
І мовив Нессовi: «Ти – провiдник,
А стрiне хтось, обороняйся скоком».
100 Повiв вiн берегом одноi з рiк,
Де вир кипiв клекочучоi кровi
І звiдки чувся вiдчайдушний крик.
103 Я бачив тут занурених по брови.
І мовив Несс: «Тут кожен з них – тиран,
Ковтать майно i кров чужу готовий.
106 Тут тi, хто злочином сквернив свiй стан.
Тут Александр i Дiонiсiй лютий,
Сицилii жорстокосердий пан.
109 Той, з чорним чубом, пишний та надутий,
То Адзолiно, а бiлявий цей —
Обiццо д’Есте, вмерлий без покути:
112 Нешлюбний син послав у край смертей».
Звернувсь до вчителя я, й той промовив:
«Тут перший вiн, я другий, я з гостей».
115 А там центавр нам стежку приготовив
До тих, хто аж по шию увiйшов
В найгарячiший iз пекучих сховiв.
118 На когось показав: «Вiн проколов
Те серце у пречистiй Божiй дланi,
Що на далекiй Темзi точить кров».
121 Я бачив далi в рiчцi полум’янiй
Чи голови, чи тiнi до пупка,
І деякi були менi ще й знанi.
124 Все бiльш i бiльш мiлiшала рiка
І покривала вже самi лиш ноги.
І перейшли ми на той бiк струмка.
127 «В малiй частинi нашоi дороги
Все вищав рiвень кров’яного дна, —
Сказав центавр, – тож ясно, схил пологий
130 Вниз пiде рiчкою, поки вона
Не зiллеться iз тим потоком саме,
Де для тиранiв кара е одна.
133 Киплять на муки вiдданi судами —
Аттiла, найстрашнiший бич землi,
І Секст, i Пiрр; спливаючи сльозами,
136 Ридають у вируючiй iмлi
Рiньер Корнето i Рiньер да Паццi,
Що на шляхах точили вiйнi злi».
139 І вiн помчав назад, до служби й працi.
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
1 Не перебравсь центавр ще через рiчку,
Як ми потрапили у лiс такий,
Що годi в нiм шукати стежки стрiчку.
4 Не свiжiсть крон – сухих прутiв пучки,
Не рiвне вiття – стовбур вузлуватий,
Не плiд рясний – отруйнi шпичаки.
7 Не мешкае там дикий звiр кошлатий,
Що радо кублиться в таких мiсцях,
Як до Корнето з Чечiни лiс клятий.
10 Там гнiзда гарпiй в тiнявих кущах,
З Строфад прогнали гарпii троянцiв,
Навiявши на них пророцтвом жах.
13 В них крила, лик дiвочий без рум’янцiв,
Великi, вкритi пiр’ям животи, —
Весь вигляд iх, немов у тих поганцiв.
16 І добрий вчитель: «Будем звiдси йти
У другiй смузi по труднiй стежинi, —
Звернувсь до мене, – де пробудеш ти,
19 Поки опинишся в страшнiй пустинi.
