скачать книгу бесплатно
Було чуже iм Божество само, —
Я увiходжу теж до iх громади.
40 Це незнання – едине нам гальмо,
Й ми тим караемось за цю невдачу,
Що без надiй жаданням живемо».
43 І жаль узяв, що в Лiмбi тут побачу
Я тих, кому пошану всiм здаю
За видатнi дiла й величну вдачу.
46 «Скажи, учителю, скажи, вождю, —
Почав я, щоб змiцнитися у вiрi,
Яка являе для брехнi суддю. —
49 Невже тут по заслузi чи офiрi
Нiхто блаженства не досяг цiлком?»
І вiн на цi слова, i темнi й щирi,
52 Вiдмовив: «Бувши тут ще новаком,
Я бачив, як зiйшов сюди властитель,
Звитяжця коронований вiнком.
55 За ним звiдсiль пiшли: всiх прародитель,
Його син Авель, благочесний Ной,
Мойсей, законодавець i служитель,
58 Давид i Авраам, що жив давно,
Ізраiль з батьком i сини численнi,
Рахiль, дорожча над усе майно,
61 Й багато ще – i стали всi блаженнi.
Узнай одне ти – душi всi людськi
До того часу не були спасеннi».
64 У згадках про подii неблизькi
Ми не лишали прокладати в лiсi,
Кажу, у лiсi душ, стежки вузькi.
67 Та спогади недовго цi велися
Мiж нами ще, як смуги свiтлянi
У здолану пiвкулю тьми влилися.
70 За кiлька крокiв видний став менi
Освiтлений зелений простiр луки,
Де сяйвом сяли люди видатнi.
73 «О шано й честь мистецтва та науки,
Скажи, хто цi, що доля iх ясна
Й вiддiленi вони в окремi злуки?»
76 І вiн менi: «Їх слава голосна,
З якою ти ще на землi зiткнувся,
Така, що й в Бога шана iм значна».
79 І голос в той же час менi почувся:
«Вшануемо ж великого спiвця,
Бо зниклий дух його до нас вернувся!»
82 І по слiдах великого слiпця
Нас три величнi тiнi йшли стрiчати,
Нерадiснi i несумнi з лиця.
85 І добрий мiй учитель став казати:
«Он глянь: мечем оперезавши стан,
Іде, мов з пишним почтом, цар багатий, —
88 То сам Гомер, усiм поетам пан,
А другий – то творець сатир Горацiй,
А то – Овiдiй i за ним – Лукан.
91 Ішов я з ними вряд в натхненнiй працi
І вряд у славi йду – таж чуеш сам
Той спiв хвали, мов князевi в палацi».
94 Так я уздрiв блискучу школу там
Вождя поетiв, що, могутньокрилий,
Летiв орлом назустрiч небесам.
97 Вони про себе щось поговорили
І привiтання мовили своi,
І посмiхнувся мiй учитель милий.
100 Усi тримались, як близькi моi,
І, розумiючи високу шану,
Я шостим став у велетнiв сiм’i.
103 Отак iшли до свiтлого ми стану
Й поважно мову про таке вели,
Про що розповiдать пiзнiше стану.
106 Пiд благородний замок ми прийшли,
Який сiм раз оточували стiни,
Й джерельнi води навкруги текли.
109 Долаючи, мов суходiл, струмини,
Дiстались двору ми крiзь сiм ворiт
І вздрiли свiжу зелень луговини,
112 В очах у мешканцiв горiв привiт,
У постатях ласкава сяла милiсть,
А в тихiй мовi – лагiдностi свiт,
115 Зiйшли ми вкупi на горбка похилiсть
В такому свiтлi, що змогли вочу
Оглянуть мовчазну дiбров журливiсть.
118 Великi, до яких в думках лечу,
Вщасливили мене своiм собором,
Що й досi ще вiд захвату тремчу.
121 Я вздрiв Електру в натовпi прозорiм,
І Гектора, й Енея розрiзнив,
І Цезаря в бронi, з шулiчим зором.
124 Камiллу i Пентесiлею вздрiв
По другий бiк та ще царя Латина,
Який з Лавiнiею там сидiв.
127 Вздрiв Брута я й дружину Коллатiна,
Корнелью, Марцiю та Юлью – всiх.
А осторонь – самого Саладiна.
130 І, перевiвши зiр очей своiх,
Побачив я, що вчитель всiх, хто знае,
Сидить в сiм’i фiлософiв значних.
133 Всяк дивиться, всяк шану виявляе.
З ним обiч був Сократ, а там Платон,
І Дiоген свое тут мiсце мае.
136 Тур Демокрiт, що ввiв случай в закон,
Фалес, ким славилась бiблiотека,
І з Емпедоклом Гераклiт, Зенон.
139 Вздрiв якостей дослiджувача грека
Дiоскорiда, – тут же був Орфей,
Ще й Туллiй, Лiвiй, моралiст Сенека,
142 І геометр Евклiд, i Птолемей,
І Гiппократ з Галеном, Авiценна,
І Аверроес, цей тлумач iдей.
145 Тяглася iх гiрлянда незлiченна,
Та хай про це хтось iнший розповiсть,
Бо тема й так у мене широченна.
148 І двох спiвцiв позбавилося шiсть,
Бо враз мене вожай мiй знаменитий
Од мирних лук, де всiх розважив гiсть,
151 Туди повiв, де нiчому свiтити
ПІСНЯ П’ЯТА
1 І тут зiйшов до другого я кола,
За перше меншого, та вiд розпук
Кричали душi голоснiш довкола.
4 Й страхiтного Мiноса вчув я гук;
Який при входi судить справедливо,
Хвостом указуючи розмiр мук.
7 Кажу, коли якась душа лякливо
Розповiла про всi своi дiла,
То цей знавець грiхiв, тонкий на диво,
10 Їй мiсце визначае в царствi зла,
Хвоста скрутивши стiлькома витками,
В котре по черзi коло засила.
13 Тиск перед ним i днями, i ночами;
Душа тут кожна свiй проходить суд:
Сказала, вчула та й пiшла до ями.
16 «О ти, хто в наш занурюеться бруд, —
Гукнув Мiнос, коли на мене глянув,
На мить лишивши безконечний труд, —
19 Дивись, куди ввiйшов i з ким ти станув,
А про широкий вхiд i не гадай!»
І вождь до нього: «Чом так гучно грянув?
22 Не з власного жадання йде в ваш край:
Так хочуть там, де все зробити можуть
Чого захочуть, так що не чiпай».
25 І ось такий, що й камiнь мiг стривожить,
Зачувся лемент, i зневiра йме,
Чи зойки вiдчаю луна не множить?
28 Туди прийшов, де свiтло геть нiме,
І знявся рик, як в буряному морi,
Коли на ньому дужий вiтер дме.
31 Пекельнi вихори, рвучкi та скорi,
Засуджених волочать, тягнуть, б’ють
Згори i знизу, й тi в сльозах та в горi.
34 І душi, летячи у каламуть,
Ридають, виють, сповнюючись хiттю,
Самого Бога в небесах клянуть:
37 Я взнав, що пiдпадае тут страхiттю,
Жахливiй бурi цiй той люд яркий,
Який скорився лиха розмаiттю.
40 І як на крилах носяться шпаки
В холодну пору, збившися у зграi,
Так духiв злих пролинув рiй швидкий.
43 Звiдсiль, звiдтiль, вверх, вниз, як в водограi,
І без надiй, що прийде тишi мить
Або змалiють муки iх безкраi.
46 Як журавлиний ключ iз зойком мчить,
Коли на пiвдень вiдлiтае птиця,
Так я, передбачавши ремства нить,
49 Уздрiв, як тiней гурт в бурханнi мчиться,
І запитав: «Учителю, яким
Жiнкам так грiзно чорний вiтер мститься?»
52 «Найперша з тих, що виглядом своiм
Тебе цiкавить, – вiн менi промовив, —
Була царицею над свiтом всiм;
55 Щоб одiбрати грунт у марнословiв,
Їй пiдказала похiть навiсна
Розпусту скриту вивести зi сховiв, —
58 Семiрамiда, Нiнова жона
І спадкоемиця його зрадлива;
Султан тепер там, де жила вона.
61 А це – кохання жертва нещаслива,
Яка збезчестила Сiхея прах;
А далi – Клеопатра похiтлива».
64 Я вздрiв Єлену, за яку в боях
Лягли вiйська, Ахiлла мiць велику,
Яка з кохання згинула в вiках,
67 Парiса вздрiв, Трiстана й ще без лiку
Тих нещасливих, що Амор жене,
Як за життя iх гнав на згубу дику.
70 Коли мiй вождь назвав число значне
Мужiв i дам – весь почет iменитий,
Я засмутився, жаль пройняв мене,
73 І я сказав: «Спiвцю, поговорити
Хотiв би я iз тiнями двома,
Що вихор iх жене несамовитий».
76 І вiн: «Побачиш, як зрiдiе тьма
Й вони наблизяться: iм’ям любовi
Благай, i пара пiдлетить сама».
79 Коли до нас iх вир пiднiс раптовий,
Подав я голос: «Привиди журби,
Як Інший зволить, станьмо до розмови».
82 Як в полум’i жадоби голуби
У рiднi гнiзда мiж зеленi крони
