banner banner banner
Божественна комедія
Божественна комедія
Оценить:
Рейтинг: 0

Полная версия:

Божественна комедія

скачать книгу бесплатно

І чом душа стае грiхам за грище!
22 Як хвиля, кинувши Харiбди зiв,
Бiжить назад i iншi б’е з розгону, —
Так люд не шкодував тут кулакiв.
25 Я бачив люд з найбiльшого загону,
Примушених з усiх бокiв штовхать
Грудьми й всiм тiлом кляту перепону.
28 Тут люто пхала одна одну рать
І вантажi носила з ревним криком:
«Чого iх кидати?», «Чого збирать?» —
31 Так рухались похмурим колом диким,
І кожен тяг у протилежний бiк
З гучним тим самим безсоромним кликом.
34 А, на серединний прийшовши стик,
Вертали знову битися жахливо,
І я, не в силi здержати язик,
37 Сказав: «Учителю, з’ясуй це диво:
Чи часом не тонзурники всi тi,
Із лисинками, що вiд нас налiво?»
40 І вiн: «В своему першому життi
Усi вони були на розум косi
Й не знали мiри в iжi i в питтi,
43 Тож по-собачому хрипкоголосi,
Вертають, вивергаючи лайки,
Всередину iз крайнiх точок осi.
46 В тих, в кого на тонзуру макiвки
Поголенi – у пап, у кардиналiв, —
Найбiльш скарбiв заховано в мiшки».
49 І я: «В цiй, вчителю, картинi жалiв
Я добре розпiзнати мав би тих,
Кого порок iще недавно вжалив».
52 І вiн: «Ти марних не чекай утiх:
Гидке життя спотворюе собою
До невпiзнанностi обличчя iх.
55 Вони на суд останнiй прийдуть з бою:
Той стисне кулаки й проклiн пошле,
Цей голою заблиска головою.
58 Бо тi, хто зле збирав, хто тратив зле, —
Приреченi на чвари проклятущi,
І всяке iм картання – замале.
61 Ти бачиш, сину, як скороминущi
Дари Фортуни чинять людям зло,
На бiйки спонукаючи найдужчi.
64 Все злото, що пiд мiсяцем було
Чи е, душi хоча б однiй-единiй
Спокою нi на хвилю б не дало.
67 «Учителю, – спитав я, – благостинi!
Яку Фортуну ти згадав менi,
І як iз рук ii все благо лине?»
70 Озвався вiн: «О витвори дурнi!
Яке ж бо вас невiдання вразило!
Думки тобi вiдкрию неяснi.
73 Той, хто ширяе в свiтi мислю смiло,
Небеснi сфери сотворив i iм
Дав рушiiв, щоб все навкруг свiтило.
76 Усюди свiтлом ширячись сяйним,
А серед людства дiло це – наснага
Тiй, хто владае таланом земним,
79 Щоб всi передавав минущi блага
Народ народовi, сiм’i – сiм’я,
Бо меншае в людей з лiтами спрага.
82 Той кориться, цей силою сiя
За присудом тiеi, що з дiлами
Весь час таiться, як в травi змiя.
85 І, високо лiтаючи над нами,
Вона провидить, судить i вершить
Нарiвнi з iншими всiма богами.
88 У нiй нiщо на мiсцi не стоiть
І змiни одна одну обганяють,
Нове-бо виникае кожну мить.
91 І от ii усi лиш розпинають,
Замiсть палку складати дяку iй,
І заповзято й дружно проклинають.
94 Вона ж в незмiннiй радостi благiй
Спiвае з ангелами нам iз далi
І крутить кулю в благостi своiй.
97 Проте спустiмось на ще бiльшi жалi, —
Заходять вже зiрки, якi стремiли вверх,
Коли я рушив; поспiшiмо ж далi.
100 Пройшли ми колом тим на самий верх,
Звiдкiль стiкав ручай, зникавши в ровi,
В якому промiнець останнiй мерк
103 В водi, скорiше чорнiй, нiж багровiй.
І ми зiйшли в провалину саму,
Ідучи вслiд похмурому струмковi.
106 Збiгаючи в ненависну пiтьму,
Спливала рiчка, наче пiд ворота,
Пiд те багно, що Стiкс iм’я йому.
109 Я, придивившись, що то за сквернота,
Побачив тiней голих гурт тiсний,
Занурений в драговину болота.
112 Не лиш руками билися вони,
А й головою, i грудьми, й ногами,
А хто й зубами гризся, навiсний.
115 Мiй добрий вчитель: «Сину, перед нами
Це душi тих, кого вразила лють,
А ще до того знай: пiд струминами
118 Багато душ у смородi гниють,
Окiл бентежать зойками гучними
Й колишуть, як ти бачиш, каламуть».
121 Стогнали в тванi тонучi: «Були ми
У траурi на сонячнiй землi,
Нам душу сповивали чорнi дими,
124 Й терзаемось у смородi, в гниллi».
Так виливали, кумкаючи, муку,
Інак не в силi висловить жалi.
127 Вiдмiрявши значну дугу по луку,
Мiж рiчкою й болотом серед мли,
На тих дивившись, хто ковтав багнюку,
130 Високоi ми вежi досягли.

ПІСНЯ ВОСЬМА

1 Я, далi ведучи, скажу, що, пiшки
Ще вежi не дiставшись, на вiнцi
Ми зори зупинили бiля вишки,
4 Де вздрiли два спахнулi промiнцi
Й на вiдповiдь ще й третiй розгорiвся
У ледь очам приступнiй далi цiй.
7 Й вiд мене в море всяких знань полився
Потiк розпитувань: «Це хто? Кому
Той пломiнь вiдповiв? Як вiн з’явився?»
10 І вождь: «Якби ти крiзь iмлу нiму
Мiг бачити, то б стрiвсь очима з жданим,
Невидним ще у випарiв диму».
13 І як проноситься над стиглим ланом
Легка стрiла з дзвiнкоi тятиви,
Так утлий човен, мовби ураганом,
16 Нестримно мчав на берег неживий,
А в ньому iздаля човняр жахливий
Кричав: «Нарештi, грiшнику новий!»
19 «Нi, Флегiю, нi, Флегiю гнiвливий, —
Сказав мiй пан, – з тобою будем ми,
Лиш поки цей здолаем бруд вадливий».
22 Як хто розчарувань зазнавши тьми,
Почне стогнати й голосить при цьому,
Так зойки Флегiй видихнув сами.
25 Вождь опинився в човнику легкому,
Подавши знак менi iти за ним;
Вагу в човнi лиш я складав вагому.
28 Ми посiдали, i шляхом мутним
Побiг наш човен, глибший слiд лишивши,
Нiж поки був вiн iз гребцем самим.
31 Ми рухались, по мертвiй рiчцi пливши,
Як перед мною встав хтось у багнi
Й спитав: «Хто ти, що йдеш тут, не доживши?»
34 І я: «Іду, бо вiльно йти менi,
А ти хто? Ти збудив нiяк не жалi».
І вiн: «Я з тих, що плачуть тут сумнi».
37 І я: «Бодай ти у плачу й печалi,
Проклятий образе, вiками гнив!
Тебе впiзнав я, хоч ти весь у калi».
40 Тодi вiн борт обiруч ухопив,
Та вчитель вiдiпхнув його, до дiла
Сказавши: «Геть iди, до iнших псiв!»
43 А там притис мене тiснiш до тiла
Й, цiлуючи, сказав: «Блаженна та,
О гнiвний душе, що тебе родила!
46 Живим владала ним пиха пуста,
Нiхто добром не згадуе за нього,
А тiнь його тримають болота.
49 А скiльки ще царiв та панства того,
Що тут залiзуть свиньми у багно
І не залишать спогаду малого!»
52 І я: «Учителю, прошу одно:
Нехай човняр продовжить веслування,
Поки гордiй не пiде геть на дно!»
55 І вiн менi: «Єдина мить чекання!
Ще човен наш не стане на приплав,
Як буде здiйснено твое бажання».
58 І я побачив, як того обпав
Великий гурт, до люду не подiбний,
І Богу вдячнi я слова послав.
61 Усi горлали: «Ось Фiлiппо Срiбний!»
А той, скажений флорентiйця дух,
Рвав бiк собi i в лютi був несхибний.
64 На тому зник з очей i гамiр вщух.
Та вчулося виття, по тьмi розлите,
І знову я напружив зiр i слух.
67 Мiй добрий вчитель мовив: «Слiзьми вмите
Це мiсто, де страждае люд без меж;
Воно, прокляте, мае назву Дiте!»
70 І я: «Учителю, мечетей, веж,
Будинкiв пломенiють яснi стекла,
Пойняте все загравами пожеж».
73 А вiн: «Огонь, де йде борня запекла,
Дае свiй одсвiт у найдальший схов,
Це взнаеш, нижнього досягши Пекла».
76 Нарештi човен у рови зайшов,
Якi оточували землю туги;
Був, як з залiза, мур навкруг будов.
79 Але ще довго човен креслив дуги,
Аж поки не гукнув човняр: «Тепер
Мерщiй виходьте, це ваш берег другий!»
82 Було при брамi кiлькасот химер,
Колись рясним дощем упалих з неба,
Вони гукали: «Хто з вас ще не вмер,
85 А йде нахабно й смiло до Ереба!»
Зробив iм знак мiй вчитель видатний,
Що потай побалакати iм треба,