скачать книгу бесплатно
Сан стад. Так, так, поспiшайте; нам потрiбний весь ваш моральний авторитет.
Йоган (до Бернiка, напiвголосно). Бернiку, завтра ми з тобою поговоримо. (Виходить через сад.)
Бернiк якось машинально виходить направо за Санстадом.
Дiя третя
Там же.
Бернiк входить з лiвого боку, дуже схвильований, з хлистом у руцi, i лишае дверi напiврозчиненi.
Бернiк. Ось! Так буде певнiш! Сподiваюсь, вiн не забуде цього прочухана! (Звертаеться до когось у сусiднiй кiмнатi). Що ти кажеш?… А я тобi кажу, що ти нерозумна мати! Ти його балуеш, потураеш йому в усiх його вибриках! Такий негiдник! Нi, не негiдник? А як же ти все це звеш? У мене й так повнiсiнько турбот, а вiн тiкае вночi з дому, пускаеться в море на рибальському човнику, пропадае майже цiлий день, лякае мене мало не до смертi. І це хлоп'я ще смiе загрожувати, що зовсiм утече з дому. Хай тiльки спробуе!.. Ти? Я думаю, тобi й горя мало, хоч би вiн i зовсiм пропав!.. Справдi?… Справдi?… Але в мене е дiло, яке менi треба кому-небудь вiдписати пiсля себе, i менi немае сенсу померти бездiтним… Без розмов, Беттi!
Як я сказав, так i буде. Вiн посидить пiд домашнiм арештом… (Прислухаючись.) Цить! Щоб нiхто не знав!
Управитель Крап входить з правого боку.
Крап. Можете ви придiлити менi одну хвилину, пане консул?
Бернiк (кидаючи хлист). Можу, можу. Ви з верфi?
Крап. Прямо звiдти. Гм…
Бернiк. Ну? Сподiваюсь, «Пальма» в порядку?
Крап. «Пальма» може вирушати завтра, але…
Бернiк. Так ви з приводу «Індiанки»? Я так i думав, що цей упертий…
Крап. «Індiанка» теж може вирушати завтра, але боюсь, що вона недалеко запливе.
Бернiк. Що це значить?
Крап. Вибачте, пане консул, дверi не зачиненi, i, здаеться, там хтось е…
Бернiк (зачинивши дверi). Ну, що там за секрети?
Крап. А те, що суднобудiвник Еуне, очевидячки, мае намiр пустити «Індiанку» на дно з усiм вантажем i екiпажем.
Бернiк. Хай Бог милуе! Як вам таке спало на думку?
Крап. Інакше й пояснити собi не можна, пане консул.
Бернiк. Розкажiть же менi все коротко i ясно.
Крап. Ось послухайте. Ви самi знаете, як повiльно iде в нас на верфi робота, вiдколи ми завели новi машини i набрали нових, недосвiдчених робiтникiв.
Бернiк. Так, так.
Крап. Але заходжу я туди вранцi, дивлюсь, ремонт американського судна, на диво, посунувся вперед. Велика щiлина у днищi… зовсiм прогниле мiсце, знаете?…
Бернiк. Ну, i що?
Крап. Зовсiм залатана, тобто… виглядае, як нова обшивка. Кажуть, Еуне сам цiлу нiч працював з лiхтарем.
Бернiк. Ну, ну, далi.
Крап. Було над чим замислитись. Робiтники на той час саме вiдпочивали, снiдали, i я непомiтно пробрався на судно, щоб усе докладно оглянути i зовнi i зсередини. Нелегко було пробратися в самий трюм, адже судно завантажене; зате я мав змогу переконатись. Справа не чиста, пане консул.
Бернiк. Не можу повiрити, пане Крап. Допустити не можу, щоб Еуне…
Крап. На жаль, свята правда. Кажу вам, справа не чиста. Наскiльки я мiг роздивитись, жодного нового бруса не вставлено. Щiлина лише законопачена, забита, обшита дошками i брезентом i обсмолена… тiльки про людське око. Не допливти «Індiанцi» до Нью-Йорка. Вона пiде на дно, як трiснутий горщик.
Бернiк. Але ж це жахливо! Яка ж у нього може бути мета?
Крап. Мабуть, хоче довести непридатнiсть машин, хоче помститися, примусити прийняти назад звiльнених старих робiтникiв.
Бернiк. І ладен заради цього пожертвувати життям стiлькох людей!
Крап. Вiн недавно так висловився: на «Індiанцi», мовляв, немае людей – самi тварюки.
Бернiк. Хай так, але як же вiн не бере до уваги, що тут гине великий капiтал?
Крап. Еуне не дуже прихильно ставиться до великого капiталу, пане консул.
Бернiк. Це правда; вiн агiтатор, баламут. Але який безсовiсний вчинок!.. Послухайте, пане Крап, це ще треба розслiдувати. Нiкому нi слова. Наша верф втратить свою репутацiю, якщо пiдуть чутки.
Крап. Звичайно, але…
Бернiк. Постарайтеся пiд час обiдньоi перерви робiтникiв ще раз побувати в трюмi. Я мушу бути цiлком певен.
Крап. Будьте спокiйнi, пане консул. Але дозвольте спитати, що ж ви потiм збираетесь робити?
Бернiк. Звiсно, заявити в полiцiю. Не можна ж нам стати спiвучасниками прямого злочину. На моему сумлiннi не повинно бути жодноi плями. Крiм того, така заява може справити хороше враження на пресу, на суспiльство. Люди побачать, що я вiдкидаю всiлякi особистi iнтереси, щоб дати мiсце правосуддю…
Крап. Цiлком справедливо, пане консул.
Бернiк. Але спершу цiлковита упевненiсть. А поки що нi слова.
Крап. Нi словом не прохоплюся, пане консул, а докази ви матимете. (Виходить через сад.)
Бернiк (напiвголосно). Обурливо. Але нi, це неможливо, неймовiрно. (Прямуе до дверей кабiнету.)
Гiльмар (входить з правого боку). Здрастуй, Бернiку! Вiтаю з учорашньою перемогою в комерцiйних зборах.
Бернiк. Дякую.
Гiльмар. Кажуть, перемога була блискуча, перемога iнтелiгентного громадського дiяча над представниками своекорисливих i вiдсталих поглядiв… майже як французька експедицiя проти кабiлiв… Дивно, як ти пiсля вчорашнiх неприемностей мiг…
Бернiк. Облишмо це.
Гiльмар. Але генеральний бiй ще попереду.
Бернiк. Це ти про залiзницю?
Гiльмар. Авжеж. Тобi, звичайно, вiдомо, що затiвае редактор Гаммер?
Бернiк (напружено). Нi. А що?
Гiльмар. Вiн ухопився за чутку, яку хтось пустив по мiсту, i готуе газетну статтю.
Бернiк. Яку чутку?
Гiльмар. Звичайно, про скуповування земель уздовж лiнii проектованоi вiтки.
Бернiк. Що ти кажеш? Хiба е така чутка?
Гiльмар. По всьому мiсту. Я чув у клубi, заходив туди по дорозi. Кажуть, один з наших адвокатiв узяв на себе доручення скупити нишком усi лiси, усi рудники i всi водоспади…
Бернiк. А не кажуть… для кого?
Гiльмар. У клубi вважають… для якоiсь iногородньоi компанii, яка довiдалась про новий проект i поспiшила упорати цю справу, поки цiни на нерухомiсть ще не пiднялися… Чи ж не пiдлiсть? Ух!
Бернiк. Пiдлiсть?
Гiльмар. Авжеж, що чужi отак лiзуть в нашi краi! Та ще до того ж один з наших адвокатiв наймаеться до них для такоi послуги! Виходить, тепер усi баришi одержать дiлки не з нашого мiста!
Бернiк. Але ж це поки що тiльки чутка.
Гiльмар. А проте iй вiрять, i завтра чи пiслязавтра редактор Гаммер подасть ii як факт. У клубi всi були обуренi. Я чув вiд багатьох, що коли ця чутка пiдтвердиться, усi негайно вимагатимуть зняття iхнiх iмен з пiдписних листiв.
Бернiк. Не може бути!
Гiльмар. Як? А ти гадаеш, чому всi цi гендлярi так охоче пiдтримали твiй проект? Нiвроку в самих уже слина котиться в надii на…
Бернiк. Кажу тобi, це неможливо! Настiльки в нашого маленького суспiльства вистачить усе ж таки громадянських почуттiв!..
Гiльмар. Тут? Ти оптимiст i судиш про iнших по собi. Але я досить-таки досвiдчений спостерiгач… Тут немае нiкогiсiнько, звичайно, крiм нас з тобою, нiкогiсiнько, кажу тобi, хто б високо тримав прапор iдеi. (Спиняючись на дверях тераси.) Ух! Ось вони знову!
Бернiк. Хто?
Гiльмар. Та цi двое американцiв. (Дивлячись у вiкно праворуч.) І з ким це вони? iй-богу, з капiтаном «Індiанки». Ух!
Бернiк. Навiщо вiн iм знадобився?
Гiльмар. Що ж, компанiя досить пiдходяща. Кажуть, вiн там торгував невiльниками, чи то був морським пiратом; та хто зна, з чого цi двое там жили?
Бернiк. Ну, знаеш, надто несправедливо так про них судити.
Гiльмар. Так, ти ж оптимiст! Ну от тобi й маеш – знов сюди, нам на шию. Краще вже зразу забратися геть. (Іде до дверей лiворуч.)
Лона входить з правого боку.
Лона. Ти що ж це вiд мене тiкаеш, Гiльмаре?
Гiльмар. Зовсiм нi; я поспiшаю до Беттi, поговорити з нею. (Виходить у другi дверi лiворуч.)
Бернiк (пiсля невеличкоi паузи). Ну, Лоно?
Лона. Що?
Бернiк. Якими очима ти на мене дивишся сьогоднi?
Лона. Такими ж, як i вчора. Однiею брехнею бiльше або менше…
Бернiк. Треба пояснити тобi… А куди подiвся Йоган?
Лона. Зараз прийде; йому треба поговорити з одним чоловiком.
Бернiк. Пiсля того, що ти вчора чула, ти розумiеш, що я загину, коли правда розкриеться.
Лона. Розумiю.
Бернiк. Само собою, я не винен у тому злочинi, про який тут ходили чутки.
Лона. Ясна рiч. Але хто ж цей злодiй?
Бернiк. Нiхто. Нiякоi крадiжки не було. Не пропало нi гроша.
Лона. Як?!
Бернiк. Кажу тобi – нi гроша.
Лона. Але чутка? Звiдки ж пiшла ця ганебна плiтка, нiби Йоган…
Бернiк. Лоно, по-моему, з тобою я можу бути вiдвертий, як нi з ким. З тобою я не буду критися. В поширеннi цiеi чутки почасти винен i я.
Лона. Ти? І ти мiг таке зробити? Очорнити людину, яка через тебе…
Бернiк. Не суди мене суворо, пригадай мое тодiшне становище. Я ж тобi вчора все пояснив. Коли я повернувся на батькiвщину, то побачив, що матуся заплуталася з цiлою низкою необдуманих справ. Невдачi переслiдували нас одна за одною, здавалося, всi нещастя хочуть разом на нас звалитись. Фiрма була напередоднi краху. Якась легковажнiсть вiдчаю опанувала мене… Далебi, здаеться, тiльки з бажання забутись я й встряв у той зв'язок, через який Йогану довелось поiхати звiдси.
Лона. Гм…
Бернiк. Ти, звичайно, можеш собi уявити, що ваш вiд'iзд викликав нескiнченнi балачки. Казали, що це не перший легковажний вчинок Йогана, що Дорф нiбито одержав вiд нього значний куш як вiдступне; iншi ж твердили, нiби цей куш одержала вона. З другого боку, не можна було приховати, що фiрма зазнае утруднень з платежами. Цiлком природно, мiськi балакуни зв'язали цi двi плiтки докупи. Вона ж зосталась жити тут, у великiй бiдностi, ну й почали твердити, що Йоган забрав усi грошi з собою в Америку, а сума в устах людей поступово все зростала.
Лона. А ти, Карстене?
Бернiк. Я ухопився за цей поговiр, як потопаючий за соломинку.
